Чому ми стримуємося з чужими людьми — і зриваємося на близьких

Ми часто говоримо собі: «Я втомилася/втомився». Але спитайте себе від чого саме?

Бо якщо чесно подивитися на день, то в ролі батьків ми «існували» годину вранці і годину-дві ввечері. Увесь інший час були професіоналами, вирішували проблеми, спілкувались з колегами, партнерами і клієнтами. Постійно відповідали за результат і «тримали обличчя».

І тут виникає парадокс.

На роботі ми можемо тримати себе в руках, бути уважними, дипломатичними й включеними по 8–10 годин. Ми стримуємо роздратування, добираємо слова, контролюємо інтонацію, дбаємо про враження, сервіс і результат.

А потім приходимо додому і ніби автоматично вмикається думка:
«На роль мами/тата чи дружини/чоловіка мене вже не вистачило».

Хоча об’єктивно саме в цій ролі ми провели найменше часу за день.

Психологи пояснюють це через поняття пріоритетності соціальних ролей. Наш мозок витрачає найбільше енергії там, де бачить ризик: втратити статус, гроші, визнання чи контроль. Тому на роботі ми часто мобілізуємо свої найкращі якості – навіть через втому.

А вдома спрацьовує інша логіка:
«Тут мене й так люблять».
«Тут можна розслабитися».
«Тут пробачать».

І саме тому найтепліша версія нас іноді дістається чужим людям, а найближчим – залишки ресурсу.

Не через відсутність любові.
А через те, що мозок помилково сприймає близькість як простір, де вже не потрібно старатися.

Хоча насправді саме вдома нам потрібний «безпечний тил» і ми теж маємо створювати його для наших близьких. Роботу і робочі моменти варто залишити на роботі і не нести накопичене за день напруження додому.

Бо роль мами і тата — не «друга зміна» після справжнього життя.
Ця ваша роль для дітей є найважливішою і саме за нею вас пам’ятатимуть ваші діти. 

Читайте також

Для тих, хто втомився бути сильними: 100 способів підтримати себе

Що насправді формує здорові стосунки з дитиною: 4 опори батьківства

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram