Чи траплялося вам помічати, що ваша дитина чи учень/учениця гостро реагує на яскраве світло, гучні звуки або різкі запахи? А може, вона переживає радість чи смуток інших людей так, ніби це її власні емоції? Якщо так, то цілком ймовірно, що йдеться про високу чутливість.
Висока чутливість – це вроджена особливість нервової системи, яка не є розладом чи проблемою і супроводжує людину впродовж усього життя. Вона виявляється у підвищеній сприйнятливості до того, що відбувається довкола (яскраві кольори, гучні звуки), а також до власних внутрішніх відчуттів (емоції, настрій).
У 1990-х роках американська дослідниця Елейн Арон дійшла висновку, що 15–20% дітей (як хлопчики, так і дівчатка) народжуються з особливо чутливою нервовою системою. За результатами новіших досліджень (2017 р.), проведеними британськими науковцями разом з Елейн Арон, більшість дітей і підлітків належать до однієї з трьох груп чутливості: приблизно 30% дітей характеризуються високою чутливістю, 40% – середньою чутливістю, а решта 30% – низькою чутливістю. Тобто, кожна третя-четверта дитина у вашому оточенні може бути високочутливою. Це означає, що такі діти реагують на подразники сильніше, ніж інші однолітки, проте ці реакції не виходять за межі норми.
Науковці з’ясували, що висока чутливість пов’язана з особливостями роботи мозку й певними генами. Зокрема, існує ген під назвою 5-HTTLPR, який допомагає транспортувати серотонін – речовину, що впливає на настрій та емоції. Цей ген сприяє тому, що дитина гостріше реагує на навколишній світ, помічає найдрібніші деталі й глибоко обдумує власні рішення.
Деякі прояви високої чутливості нагадують симптоми розладів аутистичного спектра чи синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю. Адже і в цих станах, і у високочутливих дітей може спостерігатися надмірна емоційна реакція на подразники. Втім, ключова відмінність високої чутливості від згаданих розладів полягає саме у схильності до глибоких роздумів і високому рівні емпатії. Тому висока чутливість сама по собі не є діагнозом і не свідчить про хворобу.
Важливо зрозуміти, що така особливість не потребує лікування чи корекції. Усе залежить від середовища, в якому росте дитина: у доброзичливому оточенні висока чутливість стає перевагою (адже дитина уважніша, чуйніша, має розвинену уяву), а в несприятливих умовах може перетворюватися на джерело стресу та тривожності.
Висока чутливість у дітей проявляється по-різному, залежно від оточення, віку, здатності до самостійності, способу вираження емоцій і навіть темпераменту.
Однак, Елейн Арон виокремлює чотири ключові характеристики, притаманні всім високочутливим людям. Сукупність цих характеристик позначена абревіатурою DOES:
Глибока когнітивна обробка інформації (D – Depth of Processing). Схильність до швидкого перевантаження стимулами (O – Being Easily Overstimulated). Висока емоційна реактивність та емпатія (E – Giving Emphasis to Emotional Reaction and Having Strong Empathy). Сенсорна чутливість до подразників (S – Being Sensitive to the Subtletie Around Us).Щоб людину можна було вважати високочутливою, в неї мають бути всі чотири риси одночасно. Якщо хоча б одна з них відсутня, йдеться, радше, про інші особливості характеру.
Розглянемо детальніше кожну з цих характеристик.
Глибока когнітивна обробка інформації Depth of Processing (D)
Чи траплялося вам зустрічати дітей, які ставлять стільки запитань, що інколи просто не встигаєш їм відповідати? Вони можуть годинами обговорювати, чому дерева скидають листя восени, як працює двигун у машині або чому друг у садочку сьогодні засмучений. Це ознака глибокої когнітивної обробки інформації, коли дитина прагне дістатися суті всього, що бачить довкола.
У процесі пізнання такі діти не лише сприймають інформацію, а й пропускають її крізь власний досвід, порівнюють, аналізують і роблять висновки на майбутнє. Через цю схильність до глибокого аналізу високочутливі діти можуть виглядати «повільнішими», бо їм потрібно більше часу, щоб обміркувати все до дрібниць. Та разом із тим, їхня емоційна реакція зазвичай сильніша: вони гостро реагують на несправедливість, переймаються через конфлікти чи біль інших. Якщо вони бачать, що друга образили, можуть довго думати, як його втішити та що сказати, аби полегшити сум.
Коли малюк починає говорити, готуйтеся до нескінченного потоку «Чому?», «Як?», «Для чого?» і навіть «А що, якби…?». Уже змалку вони можуть дивувати дорослих серйозними філософськими думками про стосунки між людьми, природу чи світ загалом. Питання «Звідки взялися люди?», «Що з’явилось першим – рослина чи насіння?» є типовими для високочутливих дітей.
Така глибина мислення допомагає дітям краще розуміти оточення й розвиває їхню здатність до співпереживання. Однак батькам і вчителям варто враховувати, що такі діти потребують трішки більше часу для відпочинку й осмислення. Важливо заохочувати їхню цікавість, пояснювати як влаштований світ й підтримувати у складні моменти, коли глибокі переживання можуть стати надто виснажливими.
Схильність до швидкого перевантаження стимулами Overstimulation (O)
Дитина, яка помічає безліч дрібниць, отримує забагато інформації одночасно: не лише про те, що бачить і чує ззовні (яскраві кольори, гучні звуки, розмови), а й із власної уяви, коли фантазує чи уявляє щось страшне або неприємне. Усе це потребує дуже ретельної «обробки», тому така дитина швидше виснажується як фізично, так і розумово. Уявіть, наприклад, школяра, який у переповненому класі намагається слухати вчителя, але постійно відволікається на балачки однокласників, яскраве світло з вікна та власні переживання про те, що забув зошит удома. У результаті дратівливість, бажання усамітнитися або уникати галасливих заходів можуть стати для нього способом впоратися з перевантаженням.
Як пояснює Елейн Арон, легке перезбудження — це природний наслідок такої глибокої реакції на подразники: що більше їх надходить, тим сильніше тіло й мозок напружуються, аби дати їм раду. У таких ситуаціях допомагає уважне ставлення дорослих: інколи достатньо запропонувати коротку перерву чи спокійне місце, аби дитина відпочила й відновилася, або допомогти їй сконцентруватися на найголовніших завданнях, відклавши інші питання на потім.
Висока емоційна реактивність та емпатія Emotional Reactivity & Empathy (E)
Чим детальніше дитина аналізує світ довкола, тим сильнішими стають її емоції та здатність співпереживати. Згідно з дослідженнями, у таких дітей активніші ті ділянки мозку, що відповідають за пам’ять, увагу, усвідомлення та рефлексивне мислення. Вони можуть різко реагувати на зміни в настрої дорослих чи однолітків. Іноді високочутливі діти можуть розплакатись у ситуаціях, які іншим здаються дрібницею. Окрім того, вони здатні глибоко перейматися проблемами друзів чи навіть улюблених героїв із мультфільмів.
Такі діти подібні до витончених квітів, пелюстки яких дуже ніжні та вразливі. Водночас саме ця витончена натура дає їм змогу глибоко відчувати мистецтво, музику й тонку красу, що оточує нас у повсякденні.
Однак, через таку емоційну вразливість високочутливі діти часто мають схильність до перфекціонізму. Вони прагнуть зробити все «правильно» й намагаються не розчарувати дорослих. Навіть маленька помилка може їх сильно засмутити.
Завдяки підвищеній чутливості діти здатні помічати приховані почуття інших. Однак така уважність має і зворотний бік: вони можуть швидко дратуватися від надміру подразників. Наприклад, у гучному та переповненому класі високочутливі діти відчувають не лише власні емоції, а й занепокоєння, радість чи роздратування всіх інших, що призводить до швидшої втоми й потреби у відпочинку.
Сенсорна чутливість до подразників Sensitivity to Subtleties (S)
Високочутлива дитина помічає дрібні деталі, ледь уловимі звуки, дотики, смаки, запахи та інші незначні стимули. Але це не ознака «надзвичайно розвинених» органів чуття, а результат того, що мозок глибоко обробляє всю отриману інформацію. Тому діти з високою сенсорною чутливістю можуть реагувати на найменші зміни в зовнішньому вигляді людей або в оточенні, вдома чи в класі. Наприклад, вони можуть уникати кімнат із різкими запахами, гучною музикою, яскравим освітленням. Або, навпаки, із захопленням прислухатися до співу птахів чи складних музичних композицій. Помітнішими їм стають також зміни в тоні голосу та міміці, короткі погляди чи мінімальні жести.
Однак, як зауважує Елейн Арон, здатність «зчитувати» тонкі сигнали може зникати, коли дитина надмірно збуджена, перевтомлена або перебуває під психологічним тиском. Високочутливі діти гостро відчувають голод і біль: різке зниження рівня цукру в крові може викликати дратівливість і виснаження, ускладнюючи концентрацію уваги.
Найяскравіші приклади сенсорної чутливості, які впізнають чи не всі батьки високочутливих дітей, — це скарги на дискомфорт від бирок на одязі, швів на шкарпетках, колючої постільної білизни, дряпучих блискавок чи тісних резинок на штанцях. Часто дитина просто не може ігнорувати ці «дрібниці», які для інших не мають жодного значення. У таких випадках батькам доводиться шукати одяг із м’яких тканин без виразних швів, відрізати всі зайві бирочки та перевіряти, чи не здавлюють штанці талію. Часом варто навіть дозволити дитині обирати речі самостійно, аби вона могла приміряти кілька варіантів і зупинитися на тому, що дійсно зручне.
Отже, якщо ви бачите, що дитина сильніше реагує на різноманітні подразники, не поспішайте вважати це проблемою, яку слід «вирішувати». Запитайте себе: «Як я можу допомогти їй почуватися комфортно?» або «Які чинники напружують дитину?». Розуміння та врахування високої чутливості вдома і в школі допоможе дитині гармонійно розвиватися й реалізувати свій потенціал.
{{read_more|Читайте також| 3419, 4646}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram