Піаністка, експертка Львівської національної філармонії, викладачка Українського католицького університету Марта Кузій уже багато років досліджує емоційний музичний інтелект, те, які емоції пробуджує у нас музика. Під час війни радить слухати короткі твори: «Ми бачимо, де починається музика, можемо відчути її основний посил, кульмінацію і закінчення, яке дає відчуття, що все добре, відчуття сатисфакції». Нижче Марта відповідає на питання, які хвилюють багатьох українців.
Від багатьох людей чула, що після 24 лютого їм не хотілося ні слухати музики, ні читати книг, ні дивитися фільмів. Коли цей перший, шоковий період минув, люди почали потроху повертатися до звичного життя. За вашими спостереженнями, інтерес до музики повертається?
Це зацікавлення має хвилеподібний характер. Поділюся власним досвідом. У перші два тижні війни я, як музикант, не могла грати й не могла слухати музику. Відчувала певне розчарування, що обрала таку професію, хоч усвідомлювала, що не всі можуть лікувати людей чи пекти хліб. Музика мені тоді видавалася зовсім не на часі. Однак з розмов із людьми я зрозуміла: музика дуже потрібна. Не тільки щоб послухати її із гаджета, а й прийти кудись, де можна почути живе виконання.
Павло Гудімов, куратор артцентру «Я галерея» виступив із благодійною ініціативою «Львів зустрічає». У рамках цього проєкту для переселенців з інших областей проводять екскурсії містом, організовують мистецькі виставки. І ось, з'явилася ідея провести експериментальний концерт у Львівській філармонії. Це було на третій чи четвертий день війни. Зазвичай на такі заходи приходить 20-25 людей. Тому я особливо не хвилювалася: щось заграю публіці, щось цікаве розкажу. Приходжу, відкриваю двері, а у залі — повно людей. Адміністратор до мене каже: «У нас ще стільки ж під філармонією стоїть. Не маємо, де їх посадити».
Концерт прийшло послухати близько півтори сотні людей. Після цього десь ще тижнів три були такі аншлаги. Але потім інтерес спав. Зараз класична музика знову перестала бути актуальною для людей. Їм тяжко (по собі бачу). Вся ця ситуація давить на них. У багатьох з'явилися депресивні настрої.
Бо і до війни у всіх були свої проблеми. Хтось розлучився, хтось наробив боргів. Когось здоров'я підвело. А війна все це тільки помножила, підсилила... Думаю, багато читачів погодиться зі мною: під класичну музику комфортно працювати, вчитися, відпочивати. А ще – згадувати минуле і тужити.
Музика — це вид мистецтва, який дає найшвидший емоційний відгук. Почувши музику, ми відразу емоційно реагуємо на неї, хочемо ми цього, чи ні. Не знаю, як з вами, але зі мною таке часом трапляється, що почувши якусь музику у рекламі, я починаю плакати. Музика підсилює переживання.
Класична музика має три складові:
емоційну: ми можемо наспівати мелодію, музика ангажує нас всередину, від переживання у нас мимовільно скорочуються м'язи; ритмічну, або фізичну складову, коли наше серце б'ється з певною частотою. Якщо музика повільна, то серцебиття сповільнюється, якщо швидше, то, відповідно, пришвидшується; інтелектуальну. Музика впливає на наше мислення. Чим більш інтелектуальною є музика, тим більшого ресурсу потребуємо, щоб її сприйняти.Зараз популярною є маршова, войовнича, запальна музика зі стабільною ритмічністю. Наспівність також повинна бути, але вона вже не є першочерговою. Так само як інтелектуальність. Можливо, я зараз скажу крамольну річ, але часи зараз такі, що нам дуже важко виконувати одночасно багато мислиннєвих операцій. Тому мало хто з нас захоче слухати складну симфонію Малера, де є багатоплановість, де залучено багато інструментів і розкривається багато тем. Нам є про що думати, а тут ще й про це треба...
Музика допомагає заповнити душевну пустку, яку сьогодні відчуває багато людей.
Почнімо з того, що не всі хочуть її заповнювати. Та й навіть за мирного життя не всі люди сприймають музику. Крім того, музика відвертає увагу від чогось більш важливого, і це може багатьом не подобатися. Поясню, що я маю на увазі.
Кілька днів тому ми спільно з психіатринею Мирославою Ковальчук-Дзісь провели лекцію про самодопомогу під час війни та саморефлексію через класичну музику, і вона розповіла про цікавий феномен. Слухаючи музику, ми відвертаємо свою увагу. Чим довше відвертаємо увагу, тим більше починаємо себе «гризти», що ми відвернули увагу, а у цей час могло щось статися.
Ми — постійно у тривозі, постійно напоготові, щоб не пропустити чогось важливого. Тому воліємо слухати короткі твори. Нас задовільняє музика, яка триває 4-6 хвилин. Натомість сконцентруватися на 40 хвилин є «небезпечним». Музика як меседж: має бути короткою, мати початок і кінець та бути зрозумілою.
Друга світова війна мала великий вплив на музичне мистецтво. Війна в Україні також вплине на те, якою буде музика у найближчі роки?
Сьогодні неможливо передбачити, в який бік зміниться музика. Але те, що зміни будуть, це однозначно. Зараз у світовому зрізі ми бачимо тенденції до спрощення класичної музики, повернення до гармонії, тональності. Буде відбуватися повернення до певних цінностей, централізації, до чогось, що людину заземляє. Не розбиває серце, а допомагає пережити біль втрати. У світі зараз так багато складного, так багато прикрощів, і якщо ми будемо ще й музикою «довантажувати» людину, то вона таку музику не буде сприймати. Тим більше коли йдеться про українців.
Чому коли нам сумно, нам хочеться слухати сумну музику, а не веселу, яка, навпаки, могла б підняти нам настрій?
Слухати сумну музику, коли сумно, – це нормально. Музика не є панацеєю. Вона не може змінити наше світосприйняття. Хоч якось може розрадити, тільки якщо дуже довго слухати її фоново.
У нашому звичному, людському сприйнятті музика повинна доповнювати те, що ми відчуваємо. Якщо ми не йдемо на концерт, а вмикаємо музику, скажімо, вдома, то достосовуємо її до того, що у цей момент відчуваємо. Якщо нам сумно, то вмикаємо сумну музику, і таким чином доповнюємо свій сум, доводячи емоційну напругу до крайньої точки. Далі відбувається розрядка. Ми відчуваємо катарсис (моральне очищення, піднесення душі), після якого нам уже, можливо, й не треба буде слухати цієї сумної музики. Ми отримали ту додаткову дозу суму, якої потребували. Все. Після цього життя може повернутися у звичне річище.
До речі, нещодавно після однієї з лекцій до мене підійшла жінка і попросила дати пораду, яку їй музику треба послухати, щоб її пройняло і вона нарешті могла виплакатися. Бо хоче, але не виходить.
Яку музику ви б радили слухати нашим бійцям на передовій? Таку, щоб зміцнювала бойовий дух, проганяла страх, давала сили продовжувати боротьбу?
Не впевнене, що наші військові захочуть слухати класичну музику, але я б рекомендувала їм послухати Лисенка «Тарас Бульба». Ця опера настільки заряджає! Оце з вами розмовляю і мене «мурашки» біжать по тілу. Ці фанфарні, закличні до бою інтонації, які Лисенко використав, це все — з фольклору, зі старих військових пісень. Зокрема у цій увертюрі він використовує «Засвіт встали козаченьки». Набір інструментів, які використовує композитор, традиційно використовуються у військових духових оркестрах: гучні, які мають дуже високі децибели й можуть видавати звуки, що закликають до бою. Йдеться про мідні духові інструменти: тромбони, валторни, труби. Під їхні звуки не заснеш. Під їхні звуки прокинешся (всміхається). Разом із фольклорним зерном та насиченою ритмічною секцією ця музика пробуджує у нас відчуття приналежності до свого народу.
Від початку повномасштабного вторгнення РФ з України виїхало понад 6 мільйонів людей. Вони тужать за своїм домом, рідними, яких залишили на Батьківщині. Варто їм слухати українську музику чи вона тільки підсилюватиме їхню журбу?
Треба дивитися по ситуації. Музика не повинна «рвати» душу. Але, думаю, цим людям буде б приємно послухати українську музику: Станіслава Людкевича, Василя Барвінського або міські пісні, наприклад, Платона Майбороди «Київський вальс» чи Олександра Білаша «Дзвенить у зорях море чисте» — музику молодості наших батьків. Це — музика, яка дає нам відчуття ніжності у нашій тузі. Не розчарування, а сентиментально-меланхолійний настрій. Він сьогодні є у кожного з нас — музика тільки підсилює наше теперішнє світосприйняття. От послухаємо ці твори, і нам відразу стане легше, краще.
А ви самі яку музику зараз слухаєте?
Ту, яка представляє для мене професійний інтерес, про яку я можу розповідати іншим людям, щоб вони також її послухали. Це передусім музика нашої діаспори. Серед тих людей, які виїжджали з України на початку і у середині ХХ століття, було дуже багато талановитих представників інтелігенції, які продовжували там творити. На жаль, багато цих творів невідомі українському слухачу і вони тільки-но починають до нас доходити. Я переслуховую цю музику і дивуюся, наскільки вона є професійною, серйозною і вартою того, щоб її слухали: Ігор Соневицький, Джордж Фіала та багато інших. Хочу створити такий каталог композиторів і творів, які б ми могли пропонувати людям та які можуть стати візитівкою України у світі.
Музика і спогади тісно пов'язані між собою. У моєї бабусі колись на кухні була радіоточка. «Брехунець», як тоді його називали. І от, пригадую, коли я приїздила до неї у гості, то прокидалася щоранку о 7.00 під «Маленьку нічну серенаду» Моцарта. Ця музика досі асоціюється у мене з безтурботним дитинством, бабусею і смачними пиріжками з яблуками та корицею, які вона для мене пекла. У кожного з нас, мабуть, є такий індивідуальний плейлист: музики, яка викликає відчуття ностальгії, радісну усмішку або сльози на очах.
Це так само як і запахи. Йдемо вулицею, почули якийсь запах і відразу у нас флешбек з дитинства. «Це ж такий запах, який йшов з кухні, коли моя бабуся смажила для мене сирники!» За секунду ціле життя пробігає перед очима.
З музикою — так само, адже вона так само зв'язана з нашою лімбічною системою (тією, яка відповідає за наші емоції). Так влаштований наш мозок, наша пам'ять.
Візьмімо, наприклад, звуки сирен. Ми їх слухаємо вже впродовж трьох місяців і ні з чим іншим, окрім війни, вони нам не будуть асоціюватися. Як б там у майбутньому митці не обробили ці звуки. А сирени часто використовують у музичних творах. Я, наприклад, нещодавно почула твір Богдана Сегіна «Сирени», який він написав у 2006 році. Очевидно, що композитор не закладав у нього ті речі, з якими ми змушені були зіштовхнутися. Але зараз якщо ми будемо слухати цей твір, нас буде пересмикувати. Не думаю, що він увійде до ТОП-улюблених з творчості Сегіна (всміхається).
Це стосується й інших творів, які у нас будуть асоціюватися з цим періодом. Ті, які ми зараз інтенсивно слухаємо. «Ой, у лузі червона калина» більше не буде асоціюватися зі січовими стрільцями, яких ми ніколи не бачили, але буде асоціюватися з Хливнюком чи білявим хлопчиком, який наспівує пісню, тримаючи у руках дерев'яного коника. Це будуть тригери, які назавжди залишаться у нашій пам'яті.
Для тих, хто втратив на цій війні близьку людину, така музика може спрацювати як ретравматизуючий фактор.
Абсолютно.
Як привчити дитину слухати класичну музику, допомогти їй сформувати гарний музичний смак?
Гарний музичний смак дитини починається з гарного музичного смаку батьків. Якщо батьки включають дитині класичну музику, а самі виходять в іншу кімнату: «На, слухай, бо то так треба», то дитину так не зацікавлять і така музика їй не буде подобатися. Якщо батькам самим цікаво слухати класичну музику, якщо вона їм подобається, якщо вони садять дитину біля себе і кажуть: «Послухай зі мною», то це буде зовсім по-іншому сприйматися. Особливо, якщо батьки запропонують дитині переглянути разом відео з виступом великого симфонічного оркестру. Це взагалі найцікавіше, що може бути. Дитина зможе побачити, хто на якому інструменті грає та який з інструментів який звук видає. Так ви зможете їй прищепити дитині інтерес до класичної музики. Можливо, у майбутньому вона й сама захоче заграти на одному з інструментів, на тому, який найбільше привернув її увагу. На Заході це нормальна практика, що практично кожна дитина грає на якомусь музичному інструменті. Це немає бути якийсь високий пілотаж. Достатньо на рівні аматорства. Музична освіта розкриває у людині чутливість, робить її більш ерудованою, інтелігентною. Крім того, у дітей розвивається дрібна моторика рук, що також дуже важливо. Всі психологи, які працюють з дітками, про це говорять. (Відома італійська педагогиня Марія. - Ред.) Монтессорі на цьому наполягала: «Дозвольте дітям грати на музичних інструментах». Це сприяє розвитку зосередженості, концентрації уваги, посидючості.
А ще класична музика звучить у багатьох мультфільмах, і це, як на мене, прекрасно. Світлої пам'яті Мирослав Скорик також писав багато музики і для мультиків, і для фільмів.
Ви згадали про Скорика. Його геніальний твір — «Мелодія ля-мінор», написаний до фільму «Високий перевал» — завжди знаходив відгук у наших серцях: під час Революції Гідності, коли почалася війна на Сході у 2014 і тепер. Навіть дорослі чоловіки, слухаючи «Мелодію», часто не можуть стримати сліз.
Це дуже вартісний музичний твір, відомий у всьому світі: у досить повільному темпі, з красивою, журливою мелодією, з нетривіальними гармоніями. І такий лаконічний — те, що треба!
З яких творів ви б радили розпочати знайомство з класичною музикою?
З Шопена — з його «Вальсів» або «Мазурок». Це короткі твори на 3-4 хвилини, які виконуються соло на фортепіано, дуже добре сприймаються і є дуже високого естетичного класу. З оркестрового, з чогось такого легшого, я б рекомендувала послухати Угорські танці Брамса або Слов'янські танці Дворжака. Також це може бути «Каприз» Паганіні. Щось, що збагатить у розумінні інструментів: як вони звучать. Або можна послухати «Віолончельні сюїти» Баха. Це — неймовірна краса! Минулого тижня ми організували концерт у Церкві Святої Софії в УКУ. Грав Денис Литвиненко віолончель соло. На цілу церкву. Можна було збожеволіти від розкоші цієї музики, її естетики, багатства звуку! Це позитивно впливає на наше світосприйняття. Виходиш з такого концерту більш наповненим.
Думаю, вже ніхто з іноземців не помилиться, якщо попросити його показати на карті, де є наша країна і запитати, за що вона бореться. Як гадаєте, наша культура, наша музика зможе скористатися цим унікальним «вікном можливостей» і гучно заявити про себе на весь світ?
Цю моду на Україну, яка сьогодні є, треба використати комплексно. Не тільки композитори мають писати твори, а музиканти — їх виконувати. Має прибути музикознавців, які будуть писати статті і через слово знайомитимуть іноземну аудиторію з нашими композиторами: хто такий Березовський, хто такий Косенко, хто такий Лятошинський, чому Скорик був таким популярним, чому вбили Леонтовича. Днями я читала чудово статтю у New York Time. Американські музикознавці почали цікавитися українською музикою, пишуть про неї. Але скільки є матеріалів, доступних іноземними мовами: англійською, німецькою? Дуже мало. Закордонних ресурсів, де б публікувалися наукові дослідження на тему української музики, недостатньо. Люди б хотіли дивитися фільми про українську музику, але цих фільмів — небагато.
Тому потрібен комплексний підхід, який би охоплював серйозну роботу з бібліотечними, архівними ресурсами, і популяризацію цікавої, доступної для кожного слухача музики та зовсім легкої, яку можна слухати на щодень. Думаю, нам це вдасться зробити.
{{read_more|Читайте також| 1970, 2743}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram