Світ постійно змінюється і за останні тридцять років трансформації зростають у геометричній прогресії. Нові відкриття та розвиток на усіх рівнях, від наукового до суспільного, накладають певні вимоги й до самих людей: треба вміти не тільки адаптуватися до постійних змін, але й залишатися конкурентними спеціалістами та постійно покращувати власні навички. Професії, які були популярними ще 5-10 років тому зараз успішно замінюються автоматикою, а на їх місце приходять нові, часом дивні та футуристичні, але від цього не менш потрібні. Все більш популярними стають сфери комп’ютерних технологій, нейробіології, медичних та фізичних досліджень. Натомість у минуле відходять усі професії, які пов’язані із механічною роботою: виготовленням та складанням деталей, виробництвом продуктів харчування, керуванням машинного устаткування, наданням простих послуг, роботою клерків і т.д.

Що не так із класичною освітою?

У цьому світі, де кожен день виникають нові професії та зникають старі, постійним напевно залишається тільки застаріла система пострадянської освіти, яка дісталася Україні від СРСР. Мов незграбний старий кит, вона ледь-ледь повертається назустріч сучасним стандартам та з затримкою приймає будь-які нововведення.

Основна ж її проблема навіть не в консервативності та стійкості, а в повній невідповідності вимогам сучасного світу. В XXI сторіччі вона не навчає майже нічому з того, що необхідно дитині для повноцінного життя. Більш того, освіта в такому її вигляді, який вона має зараз, не тільки неактуальна, але й травматична. Відсутність адекватної педагогічної освіти у викладачів, моральна неповноцінність предметів та підходів до їх викладання, невідповідність вимогам часу – все це зводить класичну шкільну освіту до рівня рутинного навчання, яке ніби то й не приносить потрібної користі, але «хай буде».

Така ситуація спостерігається не тільки в України чи в країнах Західної Європи: невідповідність класичної освіти сучасним вимогам – майже загальносвітовий тренд, який має цілком природне коріння. Щоб «вхопити» зміни, зрозуміти їх актуальність, випроводити на загальнодержавному рівні та отримати результати потрібні роки. А що робити батькам, які не можуть чекати на результати, бо мова йде про освіту власних дітей? Залишається тільки брати ініціативу у свої руки та шукати альтернативні можливості для навчання, які б змогли задовольнити потребу актуальності знань.

Інша, не менш тривожна риса сучасної школи – це повне ігнорування індивідуальності учня, стандартизація вимог і відсутність поваги до особистості. Замість того, щоб віднаходити таланти та зрощувати їх у дитині, школа без міркувань викорінює будь-яку похибку від умовної «норми» та зневажає інтереси, якщо вони знаходяться у полі «несерйозного» навчання. Наприклад, заохочуються успіхи у точних науках, а от любов до творчості, спортивні досягнення, зацікавленість у природничій та соціальній сфері, сприймаються як пересічні «хобі», на яких не слід акцентувати увагу. Внаслідок цього акценту у дитини не розвивається, а часом і взагалі зникає, будь-який потяг до креативності та творчого мислення, змінюються підходи до вирішення задач і з’являється підсвідомий страх робити щось “інакше” та шукати нові підходи, які відрізняються від тих, що нав’язують у школі.

В рамках класичної освіти діти також часто стикаються із психологічним травмуванням, як з боку учителів, так і з боку однолітків. Відсутність виховання та професійної етики у викладачів призводить то того, що навіть на рівні “дитина-дитина” здорове спілкування стає радше винятком, ніж нормою. І це не дивно, бо як у соціумі може виникнути нормальний мікроклімат, якщо людина, яка повинна навчати поваги та розумінню, сама найчастіше за все страждає на “синдром вахтера?”. Зараз за педагогічну норму вважається казати дитині образливі та болючі слова, на кшталт “А голову ти вдома не забув?”, “Подивися нас себе, як ти виглядаєш”, апелювати к гендерним стереотипам “Чого розревівся, ти ж хлопчик”, “Не поводь себе так, ти ж дівчинка”, привселюдно обговорювати навички учнів “Ну що тут незрозумілого?”, “Це є елементарно, ти що, мало вітамінів з’їв?” і тому подібних висловів, які кожен з нас і сам не раз чув у школі. Іноді моральний пресинг з боку вчителів буває настільки агресивним, що може спричинити тотальну відразу до предмета та цілковите його несприйняття на психологічному рівні.

Сучасна українська шкільна програма має аж занадто предметів та інформації, які не потрібні дітям, але потребують значних зусиль для заучування. На виконання домашнього завдання дитині доводиться витрачати майже весь свій вільний час, при цьому завдання побудовані за принципами механічного повторення однієї і тієї ж інформації. В результаті, учні мають тільки два варіанти: або жертвувати власними інтересами для навчання, або самостійно обирати обсяг робіт і знов таки стикатися із пресингом та травматичними ситуаціями, пов’язаними із невиконанням завдань та неідеальними відмітками.

Окремо слід зазначити парадокс підготовки учня до подальшого дорослого життя. В той час як альтернативні освітні методики намагаються знайти та примножити інтерес дитини до певної теми та розвити таланти, класична шкільна освіта під кінець навчання змушує обирати професію, не надаючи жодної допомоги у виборі. Поняття “вибору” взагалі майже відсутнє під час навчання, бо працюють мантри “ти повинен/повинна”. Повинний робити домашнє завдання, повинна слухатися вчителя, повинні старанно вчитися і все інше, аж до моменту 10-11 класу, де раптово підлітка змушують приймати рішення, яке має вплинути на його життя. Відсутність адекватної системи профорієнтації та підтримки інтересів разом із постійним контролем та невмінням робити вибір, призводить,  до двох катастрофічних наслідків: людина не вміє приймати рішення, навіть якщо від них залежить майбутнє і, вже потім, займається не тим, чого хоче, а тим, на чому наголошували батьки та вчителі.

Навички сучасного світу

Що потрібно дитині, коли вона залишає шкільні стіни? На даний момент класична освіта із задоволенням надає комплекс фактів та методик. На жаль, в них майже немає області практичного застосування, а абстрактність понять, які часто доводиться заучувати на пам’ять, відбиває бажання використовувати навіть ті знання, які є в наявності. Для прикладу, якщо дитина розуміє логарифмічні рівняння, це не значить, що вона любить математику і готова пов’язати із нею свою кар’єру. В більшості ж випадків, навпаки, вона ладна забути їх разом із безсонними ночами, які були змарновані на спроби зрозуміти та навчитися розв’язувати складні алгебраїчні конструкції.

Окрім того, навіть найсучасніша школа не може надати знання, які будуть гарантовано зберігати актуальність у найближчі 5-10 років. Відомі теорії та структура світу постійно змінюється, з’являються нові відкриття, які нівелюють цінність попередніх, виникають нові професії, які неможливо передбачити. В таких умовах головне - це навіть не самі знання, цінність яких може змінитися за пару років, а навички, які дозволяють постійно оновлювати свій освітній рівень.  

Сучасні діти потребують вмінь, які можна вже використовувати у повсякденному житті і які спроможні приносити реальну користь. До них належать:

Soft skills. Це загальний термін, до якого відносять соціальні навички, які дозволяють людині працювати в команді, приймати рішення, адаптуватися в у новій діяльності і спілкуватися з людьми будь-якого віку, бути гнучкими, мати одночасно навички і лідера, і виконавця, і розробника;

Розвинені творчі навички та креативне мислення, яке допоможе створювати новинки та постійно генерувати ідеї. У сучасній системі освіти творчість ще й досі знаходиться на прикладному рівні ліплення та малювання. Загальне поняття творчості ж включає набагато більше: це й розробка концептів, рішень та нових підходів на різних рівнях, і будь-яка робота, суміжна з креативністю (від дизайну до урбаністики) і вміння шукати нестандартні рішення;

Вміння працювати із сучасними технологіями: програмування, робототехніка, стартапи, аналітика, веб-ресурси та їх розробка, 3D моделювання та інші сфери, без яких вже неможливо уявити сьогодення;

Усвідомлення власної особистості, потреб та бажань. Вміння дослухатися до свого «я» та відстоювати «кордони»;

Спроможність до постійного самонавчання та вдосконалення власних талантів; зосередження не на фактичних знаннях, а на способах їх отримання.

Альтернативне навчання як відповідь на освітній вакуум

Поняття альтернативної освіти – це не винахід останніх років чи вітчизняне новаторство. Цей підхід виник майже одночасно із впровадженням у світі стандартизованої шкільної освіти, як спосіб вирішення тих питань, з якими вона не справляється.

Чим альтернативна освіта відрізняється від класичної? По-перше, в основі альтернативної освіти лежать принципи поваги до особистості, формування цілісного світогляду та індивідуального підходу. По-друге, вона завжди включає не тільки кардинально різні підходи у методології групового навчання, але й хоумскулінг, дистанційну освіту та екстернат, тобто дає батькам та дітям можливість обирати той тип навчання, який був би комфортним для дитини.

Педагоги та дослідники сходяться у думці, що дитяча природна зацікавленість у навколишньому світі може значно допомогти дитині у навчанні, і саме альтернативна освіта має за мету використати цей дитячий інтерес для інтелектуального розвитку. Тому методи такої освіти завжди включають в себе практичні, а не теоретичні заняття, навчання в ігровій формі, позитивне підкріплення інтересу та нестандартні підходи для подачі матеріалу.

Зараз альтернативні школи функціонують по всьому світу, а у розвинених країнах, таких як США, Канада, Великобританія, вони працюють на одному рівні із державними. В деяких країнах, наприклад у Фінляндії, альтернативна освіта взагалі повністю витіснила освіту стандартизовану, а сучасна фінська школа та її підходи вважаються найкращими у світі. В Україні ж формування альтернативної освіти як конкурентоспроможної освітньої складової тільки починається, а сама альтернативна освіта стикається із великою кількістю юридичних та законотворчих перепон. Але навіть відсутність державної підтримки та визнання не заважає батькам відкривати нові освітні заклади зі своїм баченням та використовувати міжнародні практики для покращення освітнього стану вже сьогодні.

Процес пізнання стає справжньою радістю для дитини у ранньому віці, він приносить кожному маленькому досліднику безліч цікавинок та приємних моментів. Тільки від самих батьків залежить, чи проросте зерно інтересу у перманентний потяг до нових знань, або чи буде воно задушено системою, яка відкидає індивідуальність та будь які прояви власного “я”. Тому вибір освіти та освітнього закладу - це, можливо, найважливіша інвестиція у щасливе майбутнє власної дитини.

Проект «Освіта Нова» покликаний допомогти батькам зорієнтуватись в світі альтернативної освіти і вибрати найкращі з доступних інструментів.