Меню
Вхід і реєстрація
ʼ
Підліток не хоче розповідати батькам про кожну деталь дня, відповідає повідомленням замість дзвінка або самостійно обирає одяг – дорослі можуть сприйняти це як відстороненість чи неповагу. Однак психологія розвитку пов’язує підлітковий вік із формуванням ідентичності й поступовим прагненням до автономії. Пояснюємо, чому звичну поведінку діти й батьки можуть тлумачити по-різному та як говорити про це без взаємних звинувачень.
Теорія поколінь допомагає говорити про те, що люди дорослішали в різних суспільних і технологічних умовах. Для підлітків смартфон і листування можуть бути звичним способом спілкування, тоді як батьки частіше покладаються на дзвінки чи особисті розмови.
Але пояснювати всі відмінності лише належністю до покоління – спрощення. Pew Research Center застерігає: межі між поколіннями умовні, а узагальнення про зумерів, міленіалів чи бумерів можуть створювати стереотипи. Щоб визначити, чи відмінність зумовлена саме поколінням, а не віком або змінами в суспільстві, потрібні тривалі дослідження.
У стосунках батьків і підлітків важливо враховувати ще й віковий розвиток. Підліток може хотіти більше самостійності не тому, що дистанціюється від батьків, а тому, що вчиться ухвалювати власні рішення й визначати, чим готовий ділитися.
Батьки можуть очікувати, що дитина розповідатиме про друзів, переживання та плани. Підліток натомість вирішує, кому, коли й що саме розповісти. Дослідники підліткових стосунків із батьками описують таке керування особистою інформацією як частину змін, що відбуваються в цей період.
Це не означає, що батькам не потрібно цікавитися безпекою дитини. Важливо, як саме вони це роблять. Огляд досліджень у Cambridge Handbook of Parental Monitoring and Information Management during Adolescence вказує: коли батьки підтримують автономію підлітка, діти частіше й охочіше діляться з ними інформацією. Надмірно контролювальне спілкування може мати протилежний ефект.
Тому фраза «не хочу зараз про це говорити» не завжди означає зневагу чи приховування чогось небезпечного. Водночас батьки можуть домовитися з підлітком, у яких ситуаціях їм важливо знати, де він і з ким, а що залишається його особистою справою.
Одяг, зачіска чи інші елементи стилю можуть здаватися дорослим дивними або недоречними. Для підлітка це іноді спосіб спробувати різні варіанти самовираження й зрозуміти, що йому до вподоби. Огляд досліджень ідентичності в підлітковому віці описує цей період як час, коли людина переглядає засвоєні в дитинстві уявлення про себе й досліджує, ким хоче бути.
Це не означає, що батьки мають схвалювати будь-який вибір або відмовлятися від розмови про доречність одягу в конкретній ситуації. Але замість оцінок «це жахливо» чи «ти мене ганьбиш» можна запитати, що саме дитині подобається в такому образі. Так розмова почнеться з інтересу, а не з осуду.
Дорослим телефонний дзвінок може здаватися природним способом поговорити, а підліткам – зручнішим може бути повідомлення. Сам по собі вибір способу зв’язку не доводить, що людина байдужа чи не хоче витрачати час на близьких.
Родині може допомогти проста домовленість: для термінових справ телефонувати, а для звичайних новин писати. А ще – уточнювати, коли підлітку зручно відповісти, замість трактувати кожну затримку як особисту образу.
Підліткова самостійність не скасовує батьківської відповідальності, а бажання приватності не означає, що дитині не потрібна підтримка. Тут важливо розрізняти конкретну поведінку й висновки про характер: сказати «мені прикро, що ти дивився в телефон під час нашої розмови» точніше, ніж назвати дитину невихованою.
Допоможуть відкриті запитання: «Як тобі зручніше, щоб я запитувала про твій день?», «Про що ти готовий говорити, а що хочеш залишити приватним?», «Коли краще телефонувати, а коли написати?». Так батьки й підлітки можуть узгодити правила, не зводячи кожну розбіжність до конфлікту поколінь.
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram
Теги: підлітки , теорія поколінь