У часи пандемії відеочати допомагають нам залишатися на зв'язку та навіть більше – зберегти роботу. Але чому конференції та зустрічі у Zoom такі виснажливі? І як знизити цю «зумовтому», розбирався BBC.
Зображення на екрані підвисає, відлуння свого голосу дратує, десяток голів дивиться на вас. Робочі наради, зустрічі віч-на-віч, а потім, ввечері, тусовки з друзями або родиною.
З початком пандемії Covid-19 ми почали спілкуватися через відеозв'язок більше, ніж будь-коли раніше, і багатьох така форма спілкування дуже виснажує.
Чому саме розповіли доцент європейської бізнес-школи Insead Джанп'єро Петрільєрі, який досліджує навчання та розвиток професіоналів, та доцентка Клемсонського університету Маріссою Шаффлер, яка вивчає добробут працівників та ефективність роботи в команді.
Розмова за допомогою відеозв'язку потребує більшої уваги, ніж особисте спілкування, каже Петрільєрі. Нам доводиться докладати більше зусиль для невербальних сигналів, як-от міміка, інтонація і висота голосу, а також мова тіла. А тому ми витрачаємо набагато більше енергії.
«Ми головою розуміємо, що ми разом, але наше тіло цього не відчуває. Цей дисонанс спричинює у людей суперечливі почуття, втомлює. Ви не можете розслабитися під час розмови», – додає фахівець.
Ще одним викликом стає тиша, пояснює Петрільєрі. «Паузи є частиною нормального ритму в реальній розмові. Однак, коли вони онлайн, ви починаєте хвилюватися через можливі проблеми зі зв'язком».
Це додає дискомфорту. Одне дослідження, проведене німецькими науковцями у 2014 році, показало, що затримки у телефонному або конференц-зв'язку негативно впливають на наше сприйняття співрозмовника. Навіть пауза в 1,2 секунди змушує людей сприймати респондента як менш доброзичливого або неуважного.
Додатковим чинником стресу, на думку Шаффлер, є те, що перебуваючи фізично перед камерою, ми відчуваємо, що за нами спостерігають.
«Під час відеоконференції ви знаєте, що всі на вас дивляться, ви ніби на сцені, тож виникає соціальний тиск і відчуття, що вам потрібно показати себе з найкращого боку. А це нервує і створює напруження».
Також людям дуже важко не дивитись на власне обличчя, якщо вони бачать його на екрані, або не думати постійно про те, як вони поводяться перед камерою.
Утім, «зумовтома» пов'язана не лише з особливостями спілкування крізь екран. Карантин, робота з дому та інші умови життя під час пандемії стають додатковими чинниками стресу.
На думку Петрільєрі, фактором стресу може бути й той факт, що ми змушені спілкуватися так, хочемо ми цього або ні.
«Спілкування в Zoom болісно нагадує нам про людей, з якими ми втратили живі контакти. Коли ми, приміром, бачимо своїх колег, ми мимоволі думаємо про те, що могли б зараз бути разом в офісі", – каже Петрільєрі.
«Я помічаю, що виснажені усі, як інтроверти, так і екстраверти. Пандемія для всіх нас змінила звичний контекст», – додає він.
До того ж різні аспекти нашого життя, які раніше були окремими, – робота, друзі, сім'я – тепер відбуваються в одному просторі. Теорія складності особистості стверджує, що люди виконують різні соціально-залежні ролі, мають стосунки та цілі, що обумовлені контекстом.
Така різноманітність є необхідною для психічного добробуту, зазначає Петрільєрі. Коли вона знижується, ми стаємо вразливішими до негативних почуттів.
«Уявіть, що ви прийшли до бару, але в цьому ж барі у вас - консультації з викладачами, зустріч з батьками й романтичне побачення, хіба це не дивно? Ми замкнені у своєму просторі в умовах кризи й це спричинює сильну тривогу, а єдиним вікном для взаємодії зі світом залишився екран комп'ютера».
Шаффлер також зазначає, що нам усім бракує часу для відпочинку після того, як ми виконали свої робочі та сімейні зобов'язання. А дехто іще й підвищує для себе професійну планку, хвилюючись через економічну кризу і можливість втратити роботу.
«Це таке загострене відчуття: я маю все робити на найвищому рівні... І багато хто працює понаднормово, щоби зберегти роботу».
Для багатьох із нас зустрічі з друзями й рідними у Zoom, як-от спільне приготування їжі чи день народження, великодня вечеря з родиною чи тусовка з університетськими друзями – також цілком новий досвід.
Але якщо такі зустрічі заради розваги, чому б вони мали бути виснажливими?
Питання, однак, в тому, чи підключаєтесь ви до конференц-дзвінка, тому що дійсно хочете цього, або тому, що від вас цього очікують, зауважує Шаффлер.
Якщо для вас це – зобов'язання, ви відчуватимете втому. Коли розмова з друзями – невимушена і ви можете розслабитися та бути собою, «зумовтома» буде меншою.
Особливо виснажливими є відеоконференції за участю багатьох людей, попереджає Петрільєрі. Ми дивимось телевізор, тому що він дозволяє нам розслабитися і не думати. Але Zoom з купою людей – це наче «дивитися телевізор, який дивиться на тебе у відповідь».
У великих групових чатах ви можете також почуватися знеособленим, додає дослідник, оскільки ваша влада як особистості зменшується. І отже, попри те, що ви зібралися для розваги, це може бути геть не схожим на дозвілля.
«Можна називати це як завгодно, але це все одно нагадуватиме робочу нараду, адже ми звикли використовувати ці інструменти у професійному житті».
{{read_more|Читайте також| 4868, 4607}}
Обидва експерти пропонують зменшити кількість відеодзвінків до найнеобхідніших. Необов'язково щоразу вмикати камеру, і загалом повинно бути більше розуміння того, що камери не завжди мають бути включеними протягом кожної зустрічі.
Не тримайте екран прямо перед очима, відсуньте його трохи вбік, це дозволить краще зосередити увагу, насамперед на групових зустрічах, каже Петрільєрі. Так ви створюєте відчуття, ніби ви у сусідній кімнаті, і зустріч буде не такою виснажливою.
У деяких випадках варто взагалі задуматись, чи дійсно відеочати є найефективнішим способом співпраці.
На думку Шаффлер, спільні файли з чіткими нотатками дозволяють уникнути перевантаження інформацією.
Вона також пропонує приділяти трохи часу розмовам про самопочуття людей і тому, що відбувається у них у житті, перш ніж переходити до справ. "Це дозволяє відчути зв'язок зі світом, зберегти довіру, а також зменшити втому та тривогу".
Робіть також перерви між відеозустрічами - можна потягнутися, випити кави чи чаю та зробити невелику розминку, радять експерти. Такі переходи важливі, вони ніби буфери, які допомагають відчути зміну наших соціальних ролей, наприклад, з професійної до особистої.
А якщо ви дійсно хочете підтримати стосунки, зробіть дещо старомодне, радить Петрільєрі.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram