Цей рік присвячений творчості української письменниці та перекладачки Лесі Українки. На честь 150-річчя з дня її народження, ми вирішили дізнатися ще більше про Лесю: її світогляд, відносини з колегами, стосунки з рідними людьми. Так, нещодавно медіасервіс MEGOGO представив «Пошткаст імені Лесі Українки» на основі листувань письменниці із відомими українськими «літературними» особистостями, серед яких вагоме місце займає Іван Франко. Прослухавши листування двох протагоністів української літератури, ви зрозумієте, якими були стосунки між Лесею та Іваном, та як перепліталося їхнє життя і творчість.
Іван Франко та Леся Українка жили в один час. І, звісно, листувалися, адже просто неможливо було не перетнутися двом настільки потужним творчим та громадським постатям. Іван Франко був старшим за Лесю, тому на початку її творчості, він вже вважався відомим поетом і політичним діячем. Та і в кар'єрі самої Лесі Українки Франко теж зіграв важливу роль, адже вірші своєї тринадцятилітньої доньки Олена Пчілка надіслала саме йому. Франко був першим, хто опублікував твори Лесі Українки у журналі, а потім навіть редагував її дебютну збірку.
Згодом саме Франко надрукував знамениту рецензію, назвавши поетесу «чи не одиноким мужчиною на всю Україну». У ті часи, це означало, що Леся перевершила усіх конкурентів обох статей своєю сміливістю й талантом.
Попри це їхні стосунки не були спілкуванням метра й фанатки чи авторитета й учениці. У листуванні Леся звертається до нього іноді занадто шанобливо, а іноді з властивою їй іронією. Інколи вона вживає, здається, трохи іронічне шанобливе «Cher MaÎtre». А іноді листи взагалі починалися з зовсім офіційного «Високоповажаний добродію». Натомість у більш щирих посланнях про спільні літературні проєкти з’являється «Високошанований товаришу і добродію» та навіть «Дорогий товаришу».
{{read_more|Читайте також| 4474, 4310}}
Активно спілкуватися вони почали у 1901 році, коли Леся гостювала в Галичині та на Буковині. Село Буркут, за кілька кілометрів від румунського кордону, вважалося курортом, яке полюбили митці, у тому числі й Франко. Там Іван полюбляв ловити форель, якою потім пригощав Лесю.
«Високоповажаний добродію!
Не знаю, чи моя карта раніш до Вас доїде, чи я сама. Якщо вибіраєтесь, може, куди на рибу сими днями, то будьте ласкаві затриматись, бо між сею неділею та середою я маю бути на недовгий час по дорозі в Буркут і жалувала б дуже, якби не застала там Вас»
Однак навіть тоді молодій літераторці не все подобалось у вже знаменитому корифеї. Наприклад, ось що в серпні 1901 року вона писала до Ольги Кобилянської:
«Франко на когось справив на сей раз якесь дивне вражіння: з тим чоловіком щось робиться, якийсь він наче приголомшений, мало говорить, почне якусь розмову, неначе й зацікавиться нею, а потім раптом знеохотиться, урве, замовкне або сяк-так докінчить почату фразу. Щось не чула я від нього сей раз тих цікавих літературно-філософських розмов, що давніше».
Потім з листів випливає, що таким був Франко не завжди. Іноді справляв на Українку й інше враження, як вона пише далі: «Франко був сьогодні в ліпшім гуморі і вже не здався комусь приголомшеним таким».
Під час листування Леся Українка не боялася висловити свою думку щодо того чи іншого питання і не поділяла усіх поглядів Івана Франка. Наприклад, з приводу оцінки західних модерністів, як-от Поля Верлена, вони мали ідеологічні суперечки. Іван був впевнений, що Верлен видав збірку віршів, що є прикладом «дегенерації в сучасній французькій літературі», а Леся, натомість, вважала, що «Верлен був дуже щирий поет і таки справжній поет», і всі скандальні його перипетії не мають впливати на оцінку його творчості.
Не обійшлось у їхніх стосунках й без інтриг. Лесі Українки не сподобалось, що потрібно розділяти, із ким у літературному колі заведено дружити, а з ким ні. У своїх листах вона пише, що обирає собі не друзів своїх друзів, а друзів своїх ідей. Ймовірно, ідеться про те, що не всі ті, з ким був Франко у хороших відносинах, подобались Українці.
«Дорогий товаришу! Взагалі я зовсім не заміряю пристосовувати моїх відносин з Вашими земляками до справ львівських, бо прийшлось би мені попасти в такий лабірінт, якого ні мої нерви, ні моя вдача не витримали б. Не говорю вже про те, що з Італії, та й з Полтавщини, розбірати львівські звади дуже загайно.
Звісно, «насильно мил не будешь», і як хто конечне хоче вважати мене за ennemie (тобто ворога французькою), то я тому не буду накидатись в amies (тобто друга), хоч, зрештою, і пакостів жадних робити не буду, буду просто незнайома, та й вже».
Сам же Франко для Лесі Українки поміж друзями й ворогами був ось де, цитуємо з того ж листа:
«Мені дуже приємно, що, очевидно, Ви тримаєтесь чогось близького до мого крітерія в сім напрямі. З свого боку, я скажу, що Ви для мене не «чий», а «сам свій», або коли вже конче треба з тим рахуватись, чи Ви ami, то Ви для мене l’ami de la sainte Poésie, la plus grande et la plus constante de toutes mes amies (тобто в перекладі друг святої поезії, найбільший і найпостійніший з усіх моїх друзів). Для мене в Вас є завжді щось таке, що стоїть вище всяких справ «от мира сего». Товаришування наше, здається мені, власне «не от мира сего», не каламутьмо ж його всякими, бо вони нижчі від нього. Ваша товаришка Леся Українка».
З їхнього листування бачимо відверте спілкування, суперечки, та все ж взаємну повагу і високі оцінки один одного. Однак є одне послання, яке дійсно стало ключовим в стосунках Лесі Українки й Івана Франка.
Метр вважав обов’язком підпорядковувати власну творчість ідеології. Іноді це перетворювало його тексти на гасла, а патріотичні вірші ставали способом служіння народу. У січні 1903 року Леся Українка написала з Італії розлогий «листище», де відверто сповідалася Франкові у власних сумнівах і в ставленні до його творчості. За її словами, поети не мусять бути вбивцями власних ідей й скручувати голови власним віршам задля дрібної злоби дня.
Леся Українка глибоко та гостро сприймала творчість Франка і його вплив. Ми не знаємо достеменно, що саме Франко думав, читаючи послання від молодої поетеси. Однак ми точно знаємо, що він цінував її творчість, та, звісно, листи від неї: зухвалі, чесні, суперечливі.
Після смерті Лесі Українки її мати отримала телеграму від Івана Франка: «Пам’ять дорогої покійниці записана в моїй душі незатертими слідами. Честь її пам’яті».
Слухайте повну версію листування Лесі Українки з Іваном Франком, а також з іншими українськими літературними особистостями в «Пошткаст імені Лесі Українки» на MEGOGO Audio.
Аудіопроєкт доступний абсолютно безкоштовно у мобільному додатку MEGOGO у розділі «Аудіо» на смартфонах на базі iOS та Android, а також в автомобілях із аудіосистемою Android Auto та Apple CarPlay.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram