Лариса Гориславець

менеджерка проєктів ГО Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр "Європейський клуб"

"ЛГБТ-підлітки? Ні, не чули! В нашій школі їх немає", – розповсюджена відповідь педагогів.

Але статистика підтверджує не лише наявність таких дітей, а й свідчить про їхнє складне шкільне життя.

У 2019 році було проведено національне дослідження шкільного середовища.

 

Опитування молоді, яка відносить себе до ЛГБТ, показало: 88% із них зазнають словесного цькування, а 53% – фізичного знущання.

Таких дітей меншість, але вони є, просто про них не знають, або не помічають, або (ще гірше!) тиснуть, тому що вони – інакші.

Іноді достатньо лише підозри – і школа стає місцем щоденного випробування для дитини, якій і без того нелегко зрозуміти себе.

Як дитина переживає усвідомлення гомосексуальної ідентичності і як на це можуть відреагувати вчителі?

Ми знайшли співрозмовниць, що готові говорити про власний досвід з цієї теми.

Знайомтеся: Настя Конфедерат, військова аеророзвідниця, та Наталя Кідалова, учителька.

Настя Конфедерат, військова аеророзвідниця, та Наталя Кідалова, учителька

Настя закінчила школу в 2004 році. Добровільно пішла в АТО і протягом 7 місяців у 2015 році виконувала завдання з аеророзвідки в зоні бойових дій – була оператором безпілотника та картографом.

Зараз вона живе в Києві, працює фітнес-тренеркою і фотографкою, адмініструє групу в Facebook "Військові ЛГБТ та наші союзники", відкрита лесбійка.

Наталія працює вчителькою в загальноосвітній школі №23 міста Мелітополь. У 2019 році стала переможницею Global Teacher Prize Ukraine, проходила навчання у Каліфорнійському університеті у складі групи з 20 освітян з різних країн світу. Наталя має досвід спілкування з дітьми на тему ЛГБТ.

Настя пригадувала, як це було в неї, а Наталя говорила про ситуацію в школах зараз.

У якому віці приходить сексуальне самовизначення?

Настя: На жаль, дорослі не визнають, що дорослішання починається раніше, ніж вони думають.

Я усвідомила, що мені подобаються дівчата років у три. Але так не можна було, бо я дівчинка.

У дитинстві я була не згодна із цим, протестувала. Пам’ятаю, що до школи завжди називала себе в чоловічому роді.

Усвідомлення гендерної ролі та сексуальна орієнтація – різні речі. Але це інша тема, де я не спеціалістка, нехай читачі погуглять терміни і розберуться, а я повернуся до мого досвіду.

Отже, до 11-12 років я відчувала себе хлопчиком, а потім почалося статеве дозрівання – і моє тіло набувало ознак жіночності. Я почала сприймати себе як дівчинку.

Перехідний вік, перші поцілунки.... І властивий підліткам пошук себе: чи достатньо гарна? чи нормальна? якою бачать мене інші?

Деякі ЛГБТ-діти, доводилося спостерігати, замикаються в кімнатах, ховають очі, відчувають підозру, страх… Зі мною нічого такого не було. Можливо, я просто везунчик або такий в мене характер, але я не сприймала свою інакшість як трагедію.

Як тільки дозволила собі бути собою – стала звичайним підлітком. Почала проявляти симпатію, у мене була перша закоханість. Я одразу освідчилась, і дуже дивно, що це було взаємно. Ми зустрічалися з моєю найкращою подругою...

У 15-16 років я точно усвідомила, ким я є. Тобто, ЛГБТ-підлітки – не вигадка, а конкретні діти.

Наталя: Я вважаю, що вчителям варто задуматися над становищем ЛГБТ-підлітків у школах, бо це – в першу чергу! – про безпеку конкретних дітей.

На жаль, більшість випадків булінгу трапляється саме в школах, але дуже рідко вчителі стають довіреними особами у складних ситуаціях.

Читайте також: Сексуальна освіта: радикально чи потрібно

Питання безпечного середовища має бути пріоритетом.

Знаєте, як зрозуміти: ви в безпечному середовищі чи ні? Коли ви можете бути інакшим в колективі і почуватися вільно – експериментувати з одягом, зачісками чи макіяжем, щось пропонувати чи заперечувати, проявляти свою приналежність до чогось або заперечення будь-якої приналежності – а оточуючі не будуть оцінювати вашу особистість за критерієм "правильно-неправильно".

Настя: О-о-о! Я точно не вкладалася в стандарт і була одна така на весь район.

Мене дражнили "дєвка-пацан", а в школі викликали посеред уроку до психолога, давали якісь дурні тести і ніби ненавмисно запитували: "Ти дівчинка чи хлопчик?"

Зараз оцінюю це як психологічне насильство, а тоді не надто болісно реагувала, але чітко фіксувала: якщо мене запитують, значить зі мною щось не так.

Виходила від психолога і починала тривожитися, це було схоже на страх за поганий вчинок, якого я не скоювала.

Мені було б значно краще, аби дорослі просто демонстрували таку позицію: "Дитино, ти – нормальна, нам необов’язково знати про твої вподобання, а тобі необов’язково говорити про це нам у вічі; але якщо ти почуваєш себе по-іншому, не як усі дівчатка, то це ОК".

Наталія: У мене був випадок, коли дитина залишилася наодинці зі мною після уроку і запитала: "Ви знаєте, хто такі ЛГБТ?"

Це було несподівано, я розгубилася, але відповіла, що знаю.

"І що ви про них думаєте?" – запитала дитина.

Відповіла, що це звичайні люди, й уточнила, що саме цікавить. Мої слова звучали невпевнено.

"Ну от, щоб ви знали: я належу до них". Не знаючи, як діяти в подібних ситуаціях, я інтуїтивно відчувала, що в такий спосіб до мене звертаються за підтримкою. Відповіла: "Це добре, класно". Все.

Після того я стала більш уважно придивлятися до спілкування між дітьми в цьому класі. Було важливо не пропустити момент, якщо раптом знадобиться моя допомога…

Також хотілося поговорити із цією дитиною, але я вирішила, що не слід бути ініціаторкою такої розмови.

Потреби не виникло, сподіваюся, дитина справилася із ситуацією. Можливо, їй було достатньо просто отримати прийняття дорослої людини. 

Настя: Дякую, мене це дуже надихає. Значить, система змінюється.

Я не знаю, як правильно, але шкільне середовище дуже важливе: багато гомосексуальних або трансгендерних людей з раннього дитинства знали, що вони такі… Навіть задовго до школи.

І навіть ті, хто вам скажуть, що усвідомлення прийшло з початком статевого дозрівання чи статевого життя, вони погодяться, що ниточка тягнеться із дошкільного віку.

Припускаю, що в 90-ті – на початку 2000-х, коли я вчилася, люди були більш закриті й не було інформації про ЛГБТ, тому педагоги просто не знали, як реагувати на мене. Я була нестандартною, а система не допускала такого.

Радянські стереотипи у фундаменті української школи

Наталія: Школа, справді, є зменшеною копією системи.

Це одна із найбільш консервативних, застиглих інституцій. Якщо в суспільстві зміни вже відбуваються або відбулися, то школа продовжує жити по-старому, за інерцією. У школи низький рівень динаміки.

Можу говорити про школу, де працюю. Чи говоримо ми про ЛГБТ? Ні.

В цілому, як мені здається, можемо спостерігати три поведінкові моделі у працівників школи: заперечення, ігнорування або осуд.

За першого варіанту педагоги заперечують навіть статистику, яка свідчить про наявність ЛГБТ-дітей у шкільних колективах. Але ж очевидно: у великій школі усі не можуть бути гетеронормативними.

Друга модель – усвідомлене ігнорування. Тобто, "інші" люди нібито ходять у шапках-невидимках, а ми їх не помічаємо. Навіть якщо необхідно відреагувати, дорослий відмахнеться і скаже: "А, дрібниці!"

Ну, і найгірший варіант – коли вчитель ініціює цькування, чи в будь-який спосіб транслює неприйняття, тисне і нав’язує свою позицію.

Настя: До речі, мені здається, що шкільне середовище ще більш вороже до ЛГБТ-дорослих. Тобто, до ЛГБТ-вчителів або ЛГБТ-батьків.

Якщо камін-аут дитини можуть прийняти як жарт, мовляв, підліток свідомо провокує або експериментує, камін-аут ЛГБТ-вчителя або вчительки важко уявити.

Наталя: Знаю кількох педагогів, прихованих представників ЛГБТ.

Вони живуть у постійному стресі: якщо інші дізнаються, то ці люди можуть втратити репутацію.

Сумніваюся, що їх захищатимуть батьки, які зазвичай були задоволені рівнем викладання конкретного педагога. На жаль, на перший план вийде приналежність до ЛГБТ, тобто – інтимні речі, куди взагалі ніхто не має права втручатися, а професійні якості педагога не матимуть значення.

Прикро, що в наших реаліях повага до різноманіття існує декларативно.

Настя: Мій камін аут відбувся минулого року.

Найкращі друзі давно про це знали, а мама – ні.

Точніше, ми досі жодного разу не поговорили. Разом з тим, я впевнена, що вона точно знає.

Моя мама просто ніколи не заважала і дозволяла бути собою: хочеш штани – носи штани, коротко стригтися – на тобі, мрієш про пістолетик – бери.

Читай також: Сексуальна освіта – свідоме суспільство

Наталія: Батьки для дітей є важливими дорослими, це правда.

Іноді самі батьки належать до ЛГБТ. Я знала родину, де мама була лесбійкою, жила удвох із дитиною. Вони дотримувалися стратегії непомітності.

Мені здається, особливо в невеликих містах обирають саме такий варіант – не показуватися, замовчати, перечекати.

Не так давно моя учениця писала наукову роботу для Малої академії наук про виховний потенціал книжки Лариси Денисенко "Майя і її мами". Публікація цієї дитячої книжки була, м’яко кажучи, резонансною.

Працюючи над науковою роботою, учениця провела опитування вчителів початкової школи. Поцікавилася, чи погодилися б вони провести урок позакласного читання за цією книжкою, чи погодилися б включити в обов‘язкову програму?

80% вчителів були проти обов’язкового вивчення. 30% допускали можливість працювати із книжкою на позакласному читанні.

Одна вчителька погодилася б провести позакласне читання, вона розробила рекомендації для можливого уроку.

Більшість говорили: "Ні, ми не готові". Хоча, читаючи цю книжку із дітьми, не треба спеціально говорити на тему ЛГБТ, просто в тексті згадується, що дівчинка живе із двома мамами.

Вважаю саме такий підхід правильним, коли тема різноманіття вплетена в контекст, без акцентування уваги, а просто як життєвий факт.

Педагогам треба вчитися, в тому числі – у дітей

Настя: Діти, справді, більш доброзичливо ставляться до проявів інакшості.

На мою думку, коли вони підростають, то втрачають частину цієї толерантності. Суспільна думка починає тиснути і діти переглядають свої власні сприйняття під впливом дорослих.

Наталя: Мене з дитинства приваблюють люди, які відрізняються зовнішньо, позицією, поведінкою.

Завжди намагаюся поважати свободу вираження не на словах: вибір мати зелене волосся, кілька сережок у вусі, намальовані чорним нігті у хлопця, бо він почувається рок-музикантом. Для мене це означає, що людина шукає себе.

А коли іще експериментувати, якщо не у підлітковому віці? Так закладено природою.

Настя: До речі, якщо говорити про зовнішній вигляд, гендерну експресію, то існує також стереотипне уявлення про те, як виглядає гомосексуал або лесбійка, хоча насправді зовнішність ніяк не корелює із сексуальною орієнтацією.

Наприклад, пацанка, типу мене, може бути гетеросексуальною жінкою. Іще більш маскулінна жінка може бути гетеросексуальною, або ні.

Наталя: Дійсно, в багатьох існує стереотипне уявлення про зовнішність.

Я для себе теж не так давно його спростувала і зрозуміла: експресія не дорівнює статі. Думаю, причина цього стереотипу в тому, що ми схильні спрощувати поняття, а це не завжди добре.

На уроках літератури говорю з учнями, що світ складніший і різноманітніший, а те, що ми бачимо – лише верхівка айсберга.

Використала б цю метафору, говорячи в цілому про різноманіття, про свободу самовираження, віросповідання, про сприйняття тощо.

Якщо ми будемо змалечку виховувати дітей в атмосфері свободи і поваги до різноманіття, то з часом вони сприйматимуть інакшість як одну зі сторін цього різноманіття.

Настя: Дорослі не хочуть руйнувати власні шаблони і бачити різність.

Світ нормальний – ось їх позиція. Так безпечніше і простіше.

Наталя: Справді, є психологічні бар’єри, але також бракує знань. Дуже мало вчителів, які готові працювати із цією темою.

У минулому році я була в США на стажуванні в Каліфорнійському університеті. Професорка розповідала, що для вчителів роблять спеціальні курси про гендерну ідентичність.

Наприклад, є простий спосіб розібратися в поняттях "гендер", "стать", "орієнтація". Для пояснення використовують прийом "Гендерний пряник": голова уособлює гендерну ідентичність, серце – потяг до іншої людини (він може бути і сексуальний, і романтичний, платонічний), рівень геніталій – біологічна стать людини, і плюс самовираження, тобто гендерна експресія, вона може не співпадати із тим гендером, як ти себе відчуваєш.

В одній людині може бути різний набір багатьох опцій, тобто, в цілому наша ідентичність далеко не бінарна, вона – множинна. І це не забаганка, не мода і не збочення.

Учителі в США проходять такі курси. Звісно, вони почуваються впевненіше, коли треба адекватно відреагувати на ситуацію в дитячому колективі або відповісти на "незручне" запитання дитини.

А ще українським вчителям не вистачає живого спілкування із представниками ЛГБТ. Зазвичай усе нове викликає страх, якщо немає особистого досвіду.

Мені здається, дуже важливо створювати приводи для особистого спілкування, наприклад, живі бібліотеки чи інші публічні події, де вчителі зможуть побачити в людині людину: успішну лікарку чи інженера, чи спортсменку, музиканта. 

Читай також:  Підлітки займаються сексом. І це нормально

Настя: Так, тому я відкрилася. Я спершу розповіла друзям, а потім і в публічних дискусіях.

Це курйозно виглядало, коли хтось із знайомих говорив: "ЛГБТ? Що це? Ніколи не чув і не бачив."

А я відповідала: "Ти упевнений? Я лесбійка, і ми з тобою знайомі вже 10 років".

Вважаю мій досвід дорослішання, самовизначення та камін-ауту мегапозитивним, але інша людина може мати протилежний досвід. Коли це дитина, то ризиків дуже багато.

Самовизначитися і зробити відкриття – це важкий крок, не кожна і не кожен здатен.

Якщо ви бачите в дитині прояви інакшості, просто поплескайте по плечу, не виділяючи і не акцентуючи увагу. Це – не гірше і не краще, а просто особиста справа.

Лариса Гориславець, менеджерка проєктів ГО Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр "Європейський клуб", спеціально для УП.Життя