Напередодні освітньої конференції з демократичної освіти IDEC 2019, що пройде 2-3 серпня в Києві та 4-9 серпня у Вінниці, 19 червня пройшов круглий стіл на тему: «Школа: хто замовник? Батьки, діти і Нова Українська Школа».
Для обговорення були запропоновані такі питання:
- Хто замовники шкільної освіти в Україні сьогодні?
- Які їх потреби?
- Наскільки вони задоволені?
- Чи існують в принципі рішення, здатні задовольнити всіх, і наскільки таким рішенням є Нова Українська Школа?
- Якою насправді повинна бути українська школа майбутнього?
Найцікавіші думки і вислови ми зафіксували.
Станіслав Самикін – освітній активіст, член Альянсу за самоспрямовану освіту (США), батько сина-анскулера
Заказчиком услуги должен быть тот, кто ее потребляет. К сожалению, в существующей сегодня системе координат дети не считаются для этого дееспособными. Поэтому выразителями их интересов выступают родители. Хотя право ребенка на получение образования в соответствии с его интересами закреплено в международных соглашениях о правах детей.
Чтобы вырастить человека, способного придумывать инновации, мы должны позволить ему в детстве выработать свой взгляд на мир и происходящие в нем процессы. Родителей сложно определить как заказчиков образования, у них у всех разные представления о том, что такое хорошее образование. С их точки зрения невозможно определить «хорошую украинскую школу». Но… каждая семья может учесть желания ребенка при выборе школы.
Государство злоупотребляет своим правом регулировать сферу образования, так как даже альтшколы должны согласовывать свои программы с ним. По закону же государство отвечает за то, чтобы школьное образование было доступно, бесплатно и обязательно для всех граждан в стране. Государство же реализует эту свою задачу за счет ограничения прав родителей.
Заказчиком образования выступает государство в лице чиновников, для которых важно, чтобы не заканчивались финансовые потоки и их не лишали их насиженных мест, а потребности всех остальных стейкхолдеров удовлетворяются по остаточному принципу. НУШ не удовлетворяет потребности стейкхолдеров, для этого нужно либерализировать рынок образования.
Ірина Рубіс – соціальна підприємниця, союзниця ЛГБТ, гендерна активістка, радник з питань сталого розвитку СЕО Starlightmedia
У меня трое детей и я как мама уверена, что заказчиком образования является ребенок и свою роль как мамы вижу в том, чтобы помочь ему найти оптимальный для себя формат. Этим я и занималась последние 8 лет. В итоге я сдалась. С сентября моя дочь едет учиться в Канаду.
Сначала она ходила в обычную школу, потом в альтернативную, потом был хоумскулинг. Для меня время – новая валюта. Скорость изменений жизни такая, что я не готова ждать, пока в нашей системе образования что-то изменится. Я представитель подхода мультикарьерности, в свои 40 я продала бизнес, чтобы начать новый этап своей карьеры. Того же принципа я придерживаюсь относительно школы.
Учиться в одной школе 11 лет – это моветон сегодня. Меняется жизнь, интересы и подходы, надо пробовать разное. Как и бизнес планирует на три года, так и школьная система не должна захватывать более высокие горизонты. Общество нуждается сейчас в global citizens, людях, которым общая образованность позволяет общаться с миром на одном языке. Я хочу, чтобы наши дети были такими, интернет дает им эту иллюзию уже сейчас. Задача образования – дать им понять, что они могут пригодиться в любой части мира.
Нужны мультиформатные школы для разных родителей и детей, с глобализированным подходом, который подразумевает постоянные коллаборации с другими школами. Я не верю в государство, верю в активистов образования и в то, что через пять лет дискуссия будет уже другой, потому что само это поколение – бунтари, они не дадут сохраниться тому, что есть.
Олексій Греков – співзасновник і керівник школи «Афіни»
Мы можем только ориентироваться на заграничный опыт, но создавать должны свое с учетом своей ментальности и локальных особенностей. Ответить на вопрос «Кто заказчик образования?» невозможно в принципе, так как в законе не прописано, что такое образование. НУШ не может стать единым решением, так как все мы, и взрослые, и дети, разные. Это все равно что говорить об украинском интернете будущего. Бессмыслица. Образование должно потерять границы, а человек получить возможность развиваться без привязки к месту жительства и гостребованиям.
Школьная система – булка, а альтернативные/прогрессивные школы – изюминки в ней. Они вроде как часть булки, но вкус у них другой. Булка изюму не мешает, а изюм булке.
Свобода в школе должна быть ограничена, но границы эти не ограничивают потенциал детей, а усиливают его. Представьте себе дрожжевое тесто. Если его оставить на столе, оно растечется и не взойдет, а в кастрюльке взойдет. Если только крышкой не накроете. В отношении детей крышкой служит оценка. Контрольные точки в образовании нужны, в чистом поле детям будет скучно.
Олена Кухаревська – директор Технологічного ліцею «Ліко»
Заказчиком образования выступают дети, родители и государство. И интересы всех сторон не совпадают. Например, мы как школа хотим сделать больше, но нас останавливают родители.
Дети должны знать, чего они хотят и где им учиться, поэтому не стоит держаться за одну школу, должен быть выбор. Главная задача образования – мультиперспективность. Ребенок должен уметь приспосабливаться и уметь жить в любой стране.
Частные и альтернативные школы существуют вопреки тому, что делает государство. В Финляндии хорошо. Но финны прошли свой путь и ушли далеко. Но мы другие и нам надо свою школу будущего создавать и не забывать уделять внимание образованию взрослых.
Наталя Лимонова – засновниця Global Innovative Online School
Я прошла путь основателя частной и онлайн-школы, с которой мы сейчас активно идем в регионы и планируем выйти за пределы Украины. Со стартом онлайн-школы появились интересные прозрения. В частной школе родители были вовлечены в процесс образования своих детей, они понимали, что надо что-то менять, много говорили о разнообразии и сознательном выборе детей, мы были на одной волне.
Но когда мы перешли в регионы, увидели, что родителям, которые являются по закону выразителями интересов детей, все равно. Они сдают детей в школу как в камеру хранения, чтобы там за ними присмотрели.
Если мы хотим, чтобы дети были счастливы, нам нужно заниматься просвещением родителей. Потому что они не доверяют своим детям, которые уже сегодня понимают, какое образование им нужно. «Мы выучились как-то и наши дети как-то выучатся» – этим принципом руководствуется 80% родителей.
Заказчики образования – это родители, которые не понимают потребностей своих детей, и очень редко дети. Осознанные родители вместе с образователями, которые делают другое образование, должны стать зернышком, от которого прорастут изменения в стране в целом.
НУШ пока что будет удовлетворять родителей. Пока мы не покажем, как можно иначе, в каких условиях дети быстрее раскроют свой потенциал и станут счастливее от этого. Школа будущего – школа без границ, в которой мало стандартов и много возможностей. Сейчас наблюдается огромный интерес к хоумскулингу и смешанному образованию. Мы должны способствовать узакониванию этих возможностей
Євген Мірошниченко – президент Асоціації практичних психологів, розробник інноваційних освітніх технологій 'open school', автор проектного табору MUcamp
Заказчик образования – государство, которое, несмотря на реформу, продолжает поддерживать определенную инерцию подменять настоящее образование механическим времяпрепровождением в школе. У него нет Замысла, того, что должно быть у заказчика, понимания, что должно быть в результате. Оно смотрит в прошлое и критериев того, каким должно быть образование, у него нет.
Появление альтернативных школ – это реакция сознательных родителей, которые не удовлетворены тем, что дает школа детям. И мы здесь собрались, чтобы понять, какие вызовы стоят перед нашими детьми, и как мы можем создать систему решений, чтобы помочь им прорасти в будущее и самоопределиться там.
Основная потребность ребенка – стать самим собой, найти свое место в мире и научиться менять это место. Поэтому очень важно научить детей самостоятельно обходиться без учителя и без школы, стоять на своих ногах и двигаться вперед. И в этом свете главная задача конференции IDEC – популяризировать новое в образовании среди родителей и учителей. Родители должны увидеть новое, чтобы просветиться, и это потом «заказать».
Монолитной системы образования не может быть в принципе, и поэтому НУШ – угасающий тренд, в образовании не может быть решений, которые подходят всем. Нужно менять законодательную систему. Одно из возможных решений – создание свободных образовательных зон, экспериментальных площадок. Школа будущего – содружество образовательных инноваторов и организаторов школ, в котором все участники друг друга усиливают.
Ірина Браницька – засновниця та виконуючий директор Papaya School
С позиции основательницы альтшколы я вижу заказчиком образования ребенка, но на деле это не так. Мне как школе, чтобы выжить, нужно удовлетворить требования государства – дети должны получить аттестат.
Сейчас все больше стало появляться школ, куда дети хотят ходить, где их понимают, где они что-то решают. Очень важно реализовать идею о том, что заказчик образования все-таки ребенок. Родителю же на первых порах нужно одно – чтобы ребенок не плакал, собираясь в школу. Это легко устроить в альтшколе. Но потом появляются другие потребности, и мы договариваемся с родителями об условиях сотрудничества: у ребенка будет возможность учиться, он пройдет программу и получит аттестат, но мы не договариваемся об оценке. Мы разрешаем детям быть заказчиками образования.
Существование таких школ – это разрешение детям быть Заказчиками образования, но сделать это на уровне всей страны очень сложно. У родителей должна быть возможность выбирать школу в соответствии с его потребностями.
Школа будущего – школа без границ. Мы это реализовываем с помощью образовательных поездок – дети знакомятся с другими школами за границей. Не у всех есть возможность переходить из одной школы в другую. Когда дети видят, как учатся в других школах, они открывают для себя новые смыслы, сравнивая разные школы и культуры.
Наталя Тарченко – експерт із альтернативної освіти, співзасновниця та СЕО групи компаній DEC, до якої в тому числі входить школа нового формату DEC life school
Когда мы в своих рассуждениях ссылаемся на Саммерхилл, британскую демшколу, которая положила начало тысяче других демшкол, мы забываем о том, что в Британии эта школа одна, и ей постоянно приходится проходить через судебные разбирательства из-за того, что она не соответствует стандартам.
В Украине похожих школ уже больше 200, наша страна активно развивается. Мы должны продолжать заниматься просвещением детей и взрослых и поднимать новые пласты, говоря о потребностях детей. Ту волну, которую мы подняли, уже не остановить. Конференция IDEC 1-9 августа – точка невозврата происходящих в образовании трансформаций. Это возможность для всей нашей страны получить подтверждение того, что мы на правильном пути. Сюда приедет около 200 эдюкаторов, которые занимаются «другим» демократическим образованием, к опыту которых мы сможем прикоснуться. Мы сможем на международном уровне заявить об Украине как стране, где бурно зарождается и развивается новое образования. «Альтернативное» стало резать слух, давайте называть его мейнстримом, прогрессивным, инновационным.
Наша школа стала ответом на запрос нашего ребенка. Вводные для ее создания нам давали наши дети. Чем больше разного, тем больше возможности для развития. Поэтому школа не строится на века, школа – это постоянно меняющийся организм, самообучающийся и самоорганизующийся. Такой должна быть каждая школа и система образования в целом.
Ігор Хворостяний – радник із мовних питань фінського проекту підтримки реформи НУШ, учитель української мови та літератури, автор онлайн-курсу «Лайфхаки з української мови та літератури», експерт ГС «Освіторія»
Я працював як в державних школах, так і в приватних, і тому глибоко переконаний, що і державна школа може бути прогресивною. Прогресивність полягає в першу чергу у комунікації між вчителем і учнем.
В Умберто Еко є твір «Поетика відкритого твору» і для мене освіта багато в чому нагадує цю політику. Освіта – це незакрита система, якій потрібно надати дизайн і інструменти, трансляторами яких є вчителі. Один і той самий твір вчитель може спозиціонувати для дітей так, що він буде для них цікавим і актуальним. На прикладі твору «Хіба ревуть воли як ясла повні» можна запропонувати учням подискутувати, як поведінка людини зумовлюється соціумом і як на неї впливає оточення. Тому свобода в такому сенсі можлива в будь-якому закладі, справа лише у кадрах. Навіть в межах стандартів можлива варіативність і творчість на комунікативному рівні.
Стосовно потреб, мені здається, тут треба враховувати індивідуальні особливості. Я, наприклад, не любив фізику в дитинстві, і лише зараз бачу, який це крутий предмет і який світ захопливий. Я не вірю, що є рішення, здатні задовільнити усіх стейкхолдерів. Школа майбутнього однозначно має бути без кордонів з індивідуальним підходом до кожного учня.
Наталя Черепухіна – автор і керівник освітнього проекту «Майбутні» (альтернативна старша школа 10-11 клас, школа для батьків та школа для вчителів), директор програм управлінського розвитку Києво-Могилянської бізнес-школи
Ми не знаємо напевне, яким буде майбутнє, але віримо, що якісь навички дитині в тому майбутньому знадобляться. Я проти того, щоб наводити на них фокус у навчанні.
Краще зосередитися на створенні умов, за яких діти навчаться розбиратися у своїх бажаннях, пробувати і помилятися, бачити результати своїх дій. А дорослі б давали їм зворотній зв’язок і ставили питання заради того, щоб діти робили свої власні висновки, розуміли себе і світ, і рухалися вперед.
Але це неможливо, коли немає ні вільного часу, ні свободи вибору, і тебе весь час оцінюють. Діти приходять до нас і кажуть, що не знають, чого хочуть, а їх батьки просять зробити що-небудь з дитиною, бо вона нічого не хоче. До 10 років батьки «хотіли» за дитину, влаштовували їй щільний графік із додаткових занять, в неї просто не було часу розібратися з власними бажаннями.
П’ятнадцятирічним потрібно півроку не робити нічого аби хоч що-небудь захотіти і відчути хоч якусь іскру зацікавленності в чому-небудь. А потім дитина раптом щось захотіла і батьки одразу «Давай займатись цим серьйозно» і все – більше від дитини вони про його бажання не почують. Тому дуже важливо створювати таку атмосферу, в якій дитина може сама щось захотіти спробувати, зрозуміти, що помилилася і переключитися на щось інше. А більшість вчителів та батьків, на мій погляд, не можуть впоратися зі своїми страхами про майбутнє дитини, тому треба щось робити в цьому напрямку і освічувати і батьків, і вчителів.
Андрій Близнюк – голова ГО «Батьківська спілка»
Моя позиція – батьківська. «Батьківську спілку» я заснував після печальних пошуків школи для своєї дитини. Я вважаю, що в школі важливо підтримувати в дитині вміння обходитися без вчителя, а також вміння вчитися і знаходити знання. В законі написано, що діти – здобувачі освіти, але ж насправді вони її приймають, а не здобувають. Тому важливо дітей вчити здобувати знання будь-де через практику і тоді вони не забудуться, як в більшості із нас, бо будуть прив’язані до дійсності. Мені також важливо, щоб моя дитина виросла вільною людиною, людиною світу, яка вільно себе почуває в будь-якій країні, із розумінням, що робити зі своєю свободою і як нести за свою свободу відповідальність і відчувати границі цієї свободи.
Але дитина не може вирости вільною в авторитарному середовищі, тому що свободі не можуть навчити люди, які самі не вільні. Спочатку батьки дитині не дають приймати рішення і нести за них відповідальність, потім вчителі. Навіть якщо дитина закінчить альтшколу і засвоїть принципи демократії, я не досягну своєї мети, тому що наше суспільство побудовано на авторитарних засадах і дитині буде в ньому незручно.
Тому треба міняти систему. І міняти разом – батькам, освітянам і державі, яка зараз де-факто є замовником освіти. Держава як замовник освіти мене не влаштовує, їй потрібні слухняні платники податків для забезпечення своїх авторитарних надбудов типу НАПНУ чи МЗО. Я за те, щоб звільнити систему від них і направити ці кошти на фінансування прогресивних речей в освіті. Вся освіта має рухатися в бік демократизації. Будь-яка прив’язка до стандартів є деградацією, оскільки життя змінюється швидше, ніж формуються стандарти. Чому б не зробити шкільну програму у вигляді набору квестів, де діти самі шукають знання, а їм надаються лише якісь опорні точки, певні інструменти.
Зміни мають впроваджувати не чиновники, а громадські організації. Діти мають з першого класу брати участь в управлінні школою, відчувати, що від них щось залежить і що вони несуть відповідальність. Якщо в якомусь процесі від них нічого не залежить, вони втрачають зацікавленність в ньому, якщо залежить – включається відповідальність. Так вони швидше дорослішають і навчаються робити вибори. А в нас основна маса шкіл функціонує за принципами психологічного насилля. Вчителів навчають за партами, тому вони не можуть по-іншому навчати дітей.
Всі сторони процесу мають об’єднатися і виробити загальну концепцію змін і просувати її в діалозі з владою.
Запрошуємо вас на IDEC Міжнародну конференцію з демократичної освіти, де будуть представлені найпрогресивніші освітні проекти з України та з-за кордону. Київська частина відбудеться 2 та 3 серпня в Українському домі, Вінницька частина 4-8 серпня. Подробиці і реєєстрація за посиланням.
Якщо ви зареєстрований користувач і хочете додати коментар то вам потрібно увійти, або ви можете додати коментар нижче анонімно.