Що залежить від нас: чому в часи невизначеності люди знову повертаються до стоїцизму

Коли навколо забагато того, на що ми не можемо вплинути, особливо хочеться знайти хоча б якусь зрозумілу систему координат. Можливо, тому сьогодні знову говорять про стоїцизм – філософію, якій понад дві тисячі років. Чому вона стає популярною саме в кризові часи, чи справді стоїки закликають просто змиритися з обставинами і що з їхніх ідей може бути корисним сучасній людині?

Стоїцизм виник у Давній Греції у III столітті до нашої ери, а серед найвідоміших його представників – Сенека, Епіктет і Марк Аврелій. Проте нинішній інтерес до цієї філософії навряд чи можна пояснити любов’ю до античності.

Одна з головних стоїчних ідей дуже точно потрапляє в наше сьогодення: є речі, які залежать від нас, і є ті, над якими ми не маємо влади.

Ми можемо впливати на власні рішення, судження і вчинки. Але не здатні повністю контролювати здоров’я, поведінку інших людей, політичні події, майбутнє чи навіть результат власних зусиль.

На перший погляд, думка очевидна. Та варто простежити за собою протягом звичайного дня і виявиться, скільки сил ми витрачаємо саме на те, що від нас не залежить.

Переживаємо через чужі рішення. Подумки повертаємося до вже завершених розмов. Програємо десятки сценаріїв майбутнього. Сердимося через події, яких не можемо скасувати.

Стоїки пропонували в таких ситуаціях поставити просте запитання: що саме тут залежить від мене?

Чому стоїцизм повертається в кризові часи

Інтерес до стоїцизму зростав у різні історичні періоди, особливо тоді, коли звичний світ ставав нестабільним. Сучасний інтерес до цієї філософії пояснюється війною, пандемією та масштабними змінами, через які багато людей втратили звичний побут і відчуття передбачуваності.

Стоїцизм у цьому сенсі не надто втішний. Він не обіцяє, що "все буде добре", і не пропонує просто налаштуватися на позитив.

Його ідея значно тверезіша: обставини можуть бути складними, несправедливими або непередбачуваними, але людина все одно часто зберігає певний простір для власного рішення.

Цікаво, що ідея розмежування того, що ми можемо і не можемо контролювати, згодом стала близькою і деяким напрямам сучасної психології – зокрема когнітивно-поведінковій та раціонально-емоційно-поведінковій терапії.

Стоїцизм – це не пасивність

Саме тут стоїчну філософію найпростіше зрозуміти неправильно. Фразу "прийми те, що не можеш змінити" можна легко перетворити на "змирися і нічого не роби". Але стоїчна логіка радше протилежна: діяти потрібно, просто результат наших дій ніколи не належить нам повністю.

Можна добре підготуватися до співбесіди, але не можна гарантувати, що тебе візьмуть на роботу.

Можна чесно поговорити з людиною, але неможливо визначити її реакцію.

Можна зробити все можливе для певної справи і все одно не отримати бажаного результату.

Для стоїків важливим був сам рух і те, наскільки добре людина зробила те, що від неї залежало.

Це доволі незручна думка для сучасної культури, яка часто переконує нас: якщо достатньо сильно хотіти, працювати й правильно мислити, можна досягти будь-чого.

Стоїцизм каже: ні, не будь-чого. Іноді можна зробити все правильно і не отримати бажаний результат. Але це не означає, що не треба було діяти.

Чи справді стоїки не мають емоцій

Слово "стоїчно" в побуті часто означає "терпіти мовчки" або "не показувати емоцій". Звідси й образ незворушної людини з кам’яним обличчям, яку нічого не зачіпає.

До філософського стоїцизму це має доволі умовний стосунок.

Стоїцизм радше вчить помічати власні реакції і не дозволяти першій емоції автоматично визначати наступний учинок.

Можна сердитися і не писати повідомлення, про яке потім шкодуватимеш.

Можна боятися і все-таки зробити те, що необхідно.

Можна пережити невдачу і не робити з неї висновок, що все втрачено.

Йдеться не про відсутність емоцій, а про певну дистанцію між тим, що ми відчули, і тим, що вирішили зробити.

Що стоїки вважали справді важливим

У центрі стоїчної етики були чотири чесноти: мудрість, мужність, справедливість і поміркованість.

І тут змінюється формулювання питання.

Замість "Як зробити так, щоб зі мною не сталося нічого поганого?" з’являється інше: "Як я поводитимуся, якщо це все-таки станеться?".

Зовнішні обставини можна втратити. Власні принципи і спосіб діяти залишаються з людиною значно довше.

Кілька стоїчних практик для щоденної опори

Стоїцизм був не лише системою ідей. Давні стоїки багато уваги приділяли практикам.

Найпростіша з них – поділити аркуш на дві частини й записати, що в конкретній ситуації залежить від вас, а що ні. А потім подивитися, на яку частину зараз витрачається більше часу й енергії.

Ще одна практика – ведення щоденника. "Наодинці з собою. Розмірковування" Марка Аврелія, які сьогодні читають як філософський текст, фактично були його особистими нотатками. Він повертався до своїх реакцій, нагадував собі про важливі принципи, намагався подивитися на себе збоку.

Стоїки практикували й негативну візуалізацію – припускали, що події можуть піти не за планом, і обмірковували власні дії. Сенс був не в тому, щоб налякати себе найгіршим сценарієм, а в тому, щоб не залишитися абсолютно безпорадним, якщо труднощі справді виникнуть.

Ще одна цікава практика – "погляд згори". У складній ситуації можна подумки віддалитися: побачити своє місто, країну, планету і себе всередині цієї великої картини. Проблема не зникає, але іноді перестає займати весь горизонт.

Де закінчується стоїцизм

Було б помилкою перетворювати стоїцизм на універсальну інструкцію із самодопомоги.

Ця філософія дуже багато покладає на самоконтроль і здатність людини працювати зі своїми думками та реакціями. Але сьогодні ми знаємо значно більше про роботу нервової системи, фізіологію, виснаження і психічні розлади.

Не кожен важкий стан можна "правильно осмислити". Не кожна тривога минає, якщо переконати себе не хвилюватися. Не все залежить від сили волі і цю межу визнають і сучасні прихильники стоїцизму. Тож ставати стоїками зовсім не обов’язково.

Але в моменти, коли думки вкотре починають кружляти навколо того, що ми не здатні змінити, одна давня ідея справді може стати в пригоді: що зараз залежить від мене? А далі – зайнятися саме цим.

Читайте також

Не всі діти однакові. Чому одним потрібен виклик, іншим — похвала, а третім — час подумати

Як не додавати собі стресу, коли його й так вистачає: 12 хитрощів

Ілюстрація підготовлена за допомогою ChatGPT

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram