Як, зберігаючи повагу до людини та її особистої свободи, впливати на переконання? Розмірковує кандидат біологічних наук, експерт з ментального здоров'я, освіти та системного мислення Петро Чорноморець
Проблема 1: людина сприймає сумніви в її думках як особисту неповагу. Імовірно, спрацює тільки високий рівень довіри. Саме тут так важливо розрізняти повагу до особистості і повагу до переконань. Хто ще не знайомий з методологією ненасильницької комунікації, наполегливо раджу.
Проблема 2: людина сприймає критику переконань як сумнів у її спроможності мислити та ухвалювати рішення. Рішення загалом як і в попередньому пункті, з акцентом на спільному пошуку відповідей замість позиції «я правий, а ти помиляєшся». Примушування людей до «визнання їхніх помилок» — це спосіб домінування та приниження, а не пошук консенсусу.
Проблема 3: переконання завжди мають в основі важливі потреби та пов'язані з ними гострі емоції. Спроба вплинути на переконання людини підсвідомо сприймається як атака на потреби. Поки ми не знайшли хороший спосіб ці потреби задовольнити, дискусія не має шансів на успіх. Чого людина очікує від світу на основі свого переконання? Які емоції в неї виникають, коли це переконання ставлять під сумнів? Які тілесні реакції?
Ну і останній, але дуже важливий момент — з протилежного боку помилкових переконань стоїть не абсолютний і непогрішимий розум, а інша людина та її переконання.
Навіть якщо це я, такий розумний і впевнений у своїй правоті, помилятися можу саме я, а не мій опонент. Якщо, стикаючись із чужими думками, я буду аж надто впевненим, це призведе до накопичення помилок уже на моєму боці.
Які потреби лежать під моїми поглядами на життя? Чи дійсно я правильно розумію цей аспект світу, або ж намагаюся прикрити переконанням якусь болючу емоцію, яку варто було б віднести до психотерапевта?
{{read_more|Читайте також| 6502, 1157}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram