24 лютого 2024 року виповнилося 2 роки від початку широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. Майже 5-річний дистанційний формат навчання для учнів та учениць харківських ЗЗСО зокрема й 2-річний — для більшості прикордонних ЗЗСО загалом є альтернативним, але не настільки дієвим порівняно з офлайн-режимом.
Онлайн-навчання, на жаль, не здатне повноцінно замінити живе спілкування з учителями/учительками та однолітками, оскільки негативно впливає на соціалізацію, мотивацію та емоційний стан дітей і підлітків, а також на якість засвоєння ними знань.
Наразі ми навіть приблизно не уявляємо, коли завершиться війна, проте маємо розуміння, що можна вижити завдяки героїзму, але жити, працювати та розвиватися можна лише шляхом цілеспрямованого системного підходу.
Ми вже не змінимо кордонів України. Найімовірніше, що Харків і решта прифронтових регіонів житимуть на фронтирі завжди. Та, попри песимізм, лише оперативними власними діями варто створювати стратегію розвитку шкіл прикордоння.
26 лютого 2024 року освітній центр для педагогів, батьків і дітей «Я І МОЯ ШКОЛА» за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри» (UCBI) наважився створити майданчик для обговорення проблем у сфері освіти, які є спільними для всіх прифронтових територій, щоби привернути увагу людей різних сфер й акцентувати на важливості об'єднання зусиль навколо розв’язання цих питань.
Міжнародна освітня офлайн-конференція «Kharkiv: Education Under Ground» об’єднала:
440 учасників та учасниць, які представили різні рівні освіти, а саме: бізнес, експертне коло, владу, у тому числі й керівників воєнних адміністрацій нині окупованих територій, громадські організації, донорів, ЗМІ, батьківство і молодь;
12 регіонів України;
понад 40 спікерів і спікерок;
змішані формати роботи (4 онлайн-підключення і решта роботи у секціях офлайн).
Упродовж 7,5 годин у спеціальному укритті, де захід відбувся наживо, на 6 повноцінно технічно обладнаних локаціях учасниці та учасники обговорювали проблеми компенсації дефіциту педагогічних кадрів, відновлення освітнього процесу на деокупованих територіях, можливості альтернативного фінансування та співпраці з іншими стейкхолдерами освіти, переосмислення педагогічної роботи в екстремальних умовах і налагодження співпраці з діаспорою та мігрантами.
З привітальними словами до гостей та організаторів заходу звернулися міський голова Харкова Ігор Терехов і директорка Департаменту освіти й науки Харківської міської ради Ольга Деменко.
Пан Ігор розповів про передумови створення та відкриття метрошколи на 5 станціях Харкова: «Було чітке розуміння: навчання та соціалізація для дітей понад усе. Навіть понад страх. Проте на сьогодні ми вимушені констатувати, що можливості метрошколи вичерпані й варто рухатися далі».
Директорка Департаменту освіти і науки Харківської міської ради Ольга Деменко розповіла про харківських героїв і героїнь освітнього фронту (саме так називається телеграм-канал) й озвучила актуальні статистичні дані, які, відверто кажучи, шокують:
пошкоджено 248 закладів освіти (це 56% від усіх у місті). За простими законами математики виходить, що за 780 днів кожен третій день на Харківщині знищується 1 заклад освіти;
зараз 108 тисяч дітей з усього світу навчаються в харківських ЗЗСО онлайн, а в Харківській метрошколі офлайн — 2196;
метросадочок відвідують 680 / 3000 діток, які нині в Харкові й уже готуються піти до школи 01 вересня 2024 року;
журналісти 27 країн світу відвідали Харківську метрошколу, відкриту, між іншим, 04 вересня 2023 року.
У панельній дискусії взяли участь закордонні спікери й спікерки, а також відомі фахівці й фахівчині освітньої галузі.
Ахмад Аккад, доктор наук у відділі освіти університету Оксфорда, дослідник взаємодії між освітою, конфліктом і реконструкцією, ролі вищої освіти у відновленні в умовах конфлікту зазначив, що процес відбудови освіти у ЗВО повинен мати триєдину мету: для освіти (здатність планувати і проєктувати), в освіті (здатність упроваджувати короткострокові процеси), через освіту (здатність впроваджувати довгострокові та орієнтовані на результат практики). Відповідно, варто запроваджувати розширені стипендії, тренінги з лідерства; є потреба академічного розширення й розроблення схем підтримки на макро- та мікрорівнях із залученням міжнародної співпраці, уряду, ЗВО, громадських організацій.
Абдішакур Тарах, старший викладач і науковий співробітник Ноттінгемського інституту освіти Ноттінгемського Трентського університету, головний радник FPENS, асоціації приватних шкіл у постраждалому від конфлікту Сомалі, акцентував на потребі переосмислення структури й управління ресурсами, зовнішніми відносинами, ролями та обов'язками персоналу ЗЗСО. В умовах збройного конфлікту надважливою є взаємодія шкільного лідера з громадою, адже саме вона має призвести до укладання комплексної освітньої політики, що спрямовуватиме всі зацікавлені сторони на надання освітніх послуг, здатних підтримати шкільних лідерів під час кризових ситуацій.
Тетяна Столяренко, директорка КУ «Харківська інвестиційна агенція», твердо переконана: не громадськість має йти до влади, а влада має дослухатися до стейкхолдерів у різних напрямках.
Пані Тетяна розповіла, що на сьогодні підземні школи, на жаль, не є інноваціями — це радше виклики часу, продиктовані необхідністю безпекових міркувань.
Відтак перша підземна школа в Україні й у світі будується саме в Харкові, в Індустріальному районі. Вона працюватиме на 450 дітей у 2 зміни, на 20 класів.
Подібні школи будуватимуться в 9 районах міста.
Очільник управління освіти Львова Андрій Закалюк озвучив 2 головні, на його переконання, аспекти, пропрацювання яких не варто було б відкладати до Перемоги:
безпека та інфраструктура, які тепер навічно з нами;
зміст і сенси освіти, які ми маємо в неї вкладати. Війна — це точно не час зупиняти мисленнєві процеси, бо рано чи пізно вона закінчиться, тож, якщо ми зупинимося, то ким станемо наступного дня? Поштовх розвитку освіти дасть можливість керівникові школи чи садочка бути суб’єктом, що неможливо без повної автономії та децентралізації. Відтак Львів має 127 шкіл і 120 дитячих садочків, у яких їхні директори й керівники повністю оперують фінансовою та господарською діяльностями. Безперечно, це про велику відповідальність, але й водночас це й про вищі зарплатні, інші перспективи та можливості.
Світлана Проценко, директорка ліцею імені Данила Дідіка, вважає, що метрошкола — це бренд, який символізує людей, здатних виходити з будь-якої скрутної ситуації, але і це, і підземні школи, на жаль, не є повноцінними освітніми закладами. На думку пані Світлани, тільки загальний доступ до бомбосховищ здатен збалансувати нинішнє становище.
Також Світлана окреслила деякі виклики для освіти в Харкові:
забезпечення доступу до офлайн-освіти;
переосмислення ролі вчительства й усунення «совєцьких» підходів до відповідальності педагогів і педагогинь, адже в умовах повномасштабного вторгнення чимало моментів звучать дивно та демотивують;
відсутність пристосованих приміщень для проведення уроків і нераціональне використання наявних;
подвійні стандарти: приватні заклади Харкова працюють офлайн через очевидні законодавчі прогалини, через що виникає нездорова конкуренція між якістю здобутої освіти та здатністю виконувати вимоги закладів оборони. Можливо, консультації із владою дадуть поштовх, щоби домовитися і вирішити цю проблему.
Очільниця Українського центру оцінювання якості освіти, Тетяна Вакуленко, завершила панельну дискусію, констатуючи: коли ми здобудемо Перемогу, маємо очікувати зменшення ресурсів допомоги від інших країн. Відповідно, уже зараз є сенс думати, як використовувати вже наявні ресурси та як діяти в умовах обмежених.
Пані Тетяна поділилася власними думками, висновками й результатами щодо наукових і соціальних досліджень останніх років.
З’ясувалося, що хороших комплексних українських досліджень про учнів та учениць, які навчаються на тимчасово окупованих, прифронтових чи умовно спокійних територіях і за кордоном, поки що немає, проте 05.12. 2023 були презентовані результати програми міжнародного оцінювання учнів «PISA» — і для багатьох це стало шоком. Ми сильно втратили у читацькій грамотності, бо її основою є текст, тобто сприйняття інформації, що безумовно важливо й в усіх інших навчальних дисциплінах.
«Ворог намагається захопити не тільки території, а й думки та мислення наших дітей, тож освіта як транслятор такого захоплення, на жаль, викликає тільки відразу. Як наслідок, маємо психологічну кризу, складність концентрації уваги при опануванні нового матеріалу», — говорить пані Тетяна.
Між 2018 і 2021 роками також сумні результати показало дослідження якості початкової освіти. Виявилося, що до всіх викликів, які ми маємо наразі, додався ще й гендерний розрив: на превеликий жаль, дівчата мають менше доступу до гаджетів й онлайн-освіти, аніж хлопці. На такі показники натрапляємо вперше.
Наталія Демченко, завідувачка кафедри української лінгвістики, літератури та методики навчання Харківської гуманітарно-педагогічної академії, зазначила, що в багатьох країнах, не лише в Україні (а також в США, Німеччині, Бельгії та Великобританії) спостерігається дефіцит вчителів і вчительок. Причини: низька зарплата, відтік кадрів, війна та збройні конфлікти, збільшення навантаження, професійне вигорання, непривабливість професії.
Владислав Штегельський, викладач історії приватного ліцею Educator, розповів про проєкт, досвід якого можна буде використати в будь-якій школі абсолютно безкоштовно.
«Mentorme» — це система освітнього менторства для студентів і студенток педагогічних спеціальностей, метою якої є підготовка педагогічних кадрів, які володіють сучасними компетенціями, збільшення мотивації до педагогічної діяльності, підвищення престижу професії вчительської професії.
Проєкт стартував 26.02.2024 на базі 6 пілотних закладів у Києві. Учасники й учасниці проєкту проходитимуть тривалу безперервну практику (від 1 місяця до 1 року), формують власну траєкторію розвитку за допомогою менторського кола, навчаються за індивідуальним планом, який враховує їхні потреби та цілі, розвивають соціально-емоційні навички через проєктну та волонтерську діяльності, інтегруються до шкільного середовища, беручи участь у загальношкільних і командних заходах.
«Важливо, щоби студенти та студентки йшли не тільки йшли працювати до школи, але й залишались в системі освіти у тривалій перспективі!» — переконаний пан Владислав.
Євген Коляда, керівник Харківського координаційного гуманітарного центру, розповів про установу, яку представляв, її напрямки роботи та інструмент оцінки спроможності сталого розвитку населених пунктів для збору даних про проблеми та потреби на рівні населених пунктів. Пан Євген зазначив, що за результатами проведених опитувань, мотивація до онлайн-навчання в учнів/учениць, студентів/студенток дійсно занизька.
Також він озвучив ідею проєкту ЦРГС (Центру розвитку громадянського суспільства), створеного для соціалізації внутрішньо переміщених осіб, посилення інституціональної спроможності новостворених організацій благодійного сектору. ЦРГС наразі залучив 7585 людей до 500 тренінгів, соціальних ініціатив і благодійних акцій. Харківським координаційним гуманітарним центром передбачається реалізація проєктів, які будуть альтернативами метрошколи. Це підвальні приміщення, переобладнані під освітні простори.
Ярослава Мозгова, фахівчиня з управління проєктами у «Finn Church Aid», презентувала основі аспекти «Зеленої книги» — проєкту, у рамках якого проведено комплексний аналіз наявної інформації, нормативних актів, здійснено візити до постраждалих територій і консультації із зацікавленими сторонами, а також 3 фокус-групові дослідження й охоплює аналіз чинного законодавства, освітніх напрацювань окупантів на ТОТ, інтеграцію ДОТ в український освітній простір та комунікаційну стратегію.
Ознайомитись із дослідженням ви зможете за цим покликанням.
Артур Пройдаков, виконавчий директор освітньої фундації «МрійДій» спільно з регіональною координаторкою Юлією Гарюновою розповіли про програму Catch Up, мета якої – компенсувати втрати в навчанні української молоді віком 8-17 років і надати психосоціальну підтримку, зберігаючи українську ідентичність через вивчення мови, історії та культури. Реалізація проєкту запланована в 30 центрах у 13 областях України за двома напрямками: математика та українська мова.
Сергій Вожжов, письменник, ігротренер, автор ділових настільних ігор, провів інтерактивну бесіду, у ході якої з’ясувалося, що учителем фінансової грамотності він став абсолютно випадково й на цьому шляху йому доводилося підвищувати кваліфікацію на курсах Закарпатського ІППО… із географії :)
На жаль, цей досвід демонструє нам, чому деякі вкрай необхідні предмети для школярів і школярок, педагогів і педагогинь і навіть батьків, потребують модернізації й залучення конкретної цільової авдиторії. Власне, це й спонукало пана Сергія власноруч організувати перші 2-місячні курси із підвищення кваліфікації саме в ліцеї, де навчався його син, для учителів і учительок, дійсно зацікавлених у цьому напрямку (а це були навіть учителі фізичної культури). Сергій Вожжов відзначає: «Ми можемо програти мир, якщо програємо молодь!»
Лідія Поворознюк, методистка кафедри української філології в приватному ліцеї «Educator», озвучила результати дослідження проблеми фінансування шкіл в Україні. Дефіцит бюджету, зруйновані школи, знищене обладнання та нерівномірний доступ до освіти, вочевидь, негативно впливають на якість навчання. Для подолання проблем пані Лідія пропонує створити осередки для формування базових знань у початковій школі та запровадити профільне навчання, практику, волонтерство та стажування в середній та старшій школах.
Андрій Німкович, директор відділу фандрейзингу і партнерств БФ «Rescue Now», розповів про те, де шукати можливості для фандрейзингу, які бувають поширені помилки, й акцентував на тому, що фандрейзинг нині вже як френдрейзинг: варто розвивати особисті зв'язки з донорами, підтримувати постійний контакт, надсилати звіти про виконану роботу, зважати на рекомендації.
Марта Томахів і Дмитро Соколюк, консультанти Американських Рад із міжнародної освіти, розповіли про «SDELE» — комплексну програму, розроблену Американськими Радами для підтримки вчителів і вчительок англійської мови в Україні. Ця програма затверджена МОН як типова програма підвищення кваліфікації, фокусується на якісній освіті з англійської мови для учнів та учениць середньої школи й пропонує фаховий розвиток, ресурси та методичну підтримку для викладання англійської мови дистанційно та у змішаному форматах. Завантажити навчально-методичний посібник «Поглиблюємо розуміння віддаленого учіння та навчання» ви зможете за цим покликанням.
Катерина Молодик, керівниця онлайн-школи «Educator», Заслужений учитель України, зазначила, що підтримка педагогів і педагогинь важлива з кількох аспектів, а саме: для підвищення емоційної стійкості та самоусвідомлення, для збільшення мотивації та задоволеності роботою та, авжеж, для покращення якості освіти.
Пані Катерина окреслила 4 основні типи підтримки:
організаційна: гнучкий графік, можливість вибору, пауз, змін;
психологічна: ретрити, групи психологічної підтримки й поширення позитивного досвіду такого типу підтримки;
методична: пакет методичних матеріалів, так званий методичний мінімум;
фінансова: гранти, стипендії, підвищення заробітної плати.
«Тут і зараз нам надважливо не втратити покоління й отримати інструменти взаємодії face to face», — зазначає Катерина.
Марина Галат, учителька хімії в приватному харківському ліцеї Liberty, який має сертифіковане ДБН-укриття, провела з учасниками та учасницями практику заземлення й дала такі поради:
1. Дбайте про себе: зробіть турботу про ментальне здоров'я частиною щоденної рутини, адже це допоможе вам краще справлятися із викликами війни.
2. Будьте гнучкими: використовуйте переваги укриття, адаптуйте уроки до екстремальних умов і тримайте про запас кілька ідей на випадок непередбачуваних ситуацій.
Юлія Гвоздецька, програмна менеджерка ГО «Українська античність», поділилася практичними кейсами із залучення донорів, а також разом з учасницями та учасниками подискутувала, які є ризики офлайну і як їх мінімізувати.
Анна Величко, заступниця директора з навчальної та проєктної діяльності львівського Центру професійного розвитку педагогічних працівників, звернула увагу учасників на той факт, що співпраця з діаспорою може стати потужним рушієм для розвитку української сфери освіти та науки в Україні, адже вона має велике значення для збереження культури, залучення інвестицій, розширення можливостей.
Для успішного партнерства, на думку пані Анни, важливо:
провести аналіз потреб та можливостей співпраці;
розробити конкретні проєкти та подати їх на розгляд;
закласти основи для майбутнього партнерства.
Також Анна спрогнозувала, якими можуть бути вдалі приклади співпраці з діаспорою, зокрема: спільні проєкти, академічний обмін, експертне консультування.
Ірина Хміль, директорка львівського ліцею ім. І. Пулюя, розповіла про активну співпрацю з партнерами з інших країн. Серед найуспішніших проєктів такі:
«Молоді голоси інклюзії» із Великою Британією: розвиток комунікативних навичок учнів / учениць і робота з дошкільнятами.
«Життя в стилі Еко» із Нідерландами та Естонією: підвищення рівня екологічної свідомості учнів / учениць.
літній інститут за принципом «лицем до дитини» (Україна-Канада): формування глибокої та багатосторонньої освіти.
міжнародна шкільна співпраця з Литвою: обмін досвідом і поглиблення знань про систему освіти європейських партнерів.
розмовний клуб із носієм англійської мови «APEX Education» (Україна-Америка): здобуття навичок розмовної англійської.
«Клуб молодого винахідника» (Україна-Польща): обмін ідеями та досвідом у галузях винаходів і технологій.
Пані Ірина наголосила на тому, що міжнародна співпраця дає учням/ученицям ліцею можливості розвивати комунікативні навички та критичне мислення, знайомитися з іншими культурами і системами освіти, здобувати знання та досвід у різних галузях, зав’язувати міжнародні зв'язки та дружбу.
Олена Федорова, фахівчиня міжнародного відділу Харківського економічного університету ім. С. Кузнеця, озвучила детальну інформацію про 10 центрів міжнародного співробітництва, програми академічної мобільності Erasmus+, спільні міжнародні програми двох дипломів, міжнародні IT-проєкти й курси лекцій.
Навіть хлопці нині мають змогу долучитися до вищезгаданого, не виїжджаючи за кордон. Пані Олена підккреслила, що надважливо працювати тут і зараз, і робити все можливе на нашому рівні, бо освіта не може чекати.
Наприкінці офлайн-заходу гості насолодилися камерним концертним виступом і розмовою зі спеціальним гостем Євгеном Хмарою — піаністом-віртуозом, членом Опікунської ради асоціації «Child.ua». Він, батько трьох дітей, чоловік, артист, композитор, поділився своїми думками про взаємозв'язок освіти та культури.
Пан Євген переконаний, що музика є важливою енергоінформаційною субстанцією, яка вкрай потрібна людям, особливо у складні часи. Він також зазначив, що проблема освіти в Україні є колосальною, а проте освітня система в Україні нині змінюється на краще, адже радянська система була занадто примусовою.
На думку пана Євгена,
щасливий педагог — це той, хто здатен налагодити енергообмін з учнями / ученицями;
музика, фізична культура та основи безпеки життєдіяльності дітей мають стати базовими предметами в школі. Музика — це мова, зрозуміла будь-кому, будь-де.
Опісля учасники та учасниці разом співали українські пісні, відчуваючи єднання і силу світла, які долали темряву на парковці.
Дистанційна освіта, на превеликий жаль, виснажує педагогів і педагогинь (адже це робота фактично в 4 зміни: онлайн-консультації, уроки для дітей в Україні і за кордоном, перевірка завдань і підготовка до занять) і є не зовсім продуктивною для учнів та учениць, студентів і студенток.
Обговорення виявилося надто насиченим і плідним, тож, щоб не втратити дітей, які перебувають в Україні, і тих, хто нині за кордоном і хоче повернутися, ми визначили як глобальні, так і локальні гіпотетичні шляхи й інструменти для вирішення проблем освіти в прифронтових регіонах:
упровадження офлайн/змішаного навчання (1-2 дні офлайн і решту днів онлайн) й окремо дистанційного, але при цьому мають бути задіяні різні педагоги й педагогині (таким чином, ми збережемо кадровий склад);
зміна підходів до всіх режимів навчання;
підвищення престижності педагогічної професії та оплати праці;
співпраця з бізнесом;
ухвалення практичних рішень для покращення емоційного стану, самоусвідомлення та комфорту в роботі педагогів і педагогинь (ретрити, групи психологічної підтримки, гнучкий графік, пакет методичних матеріалів і ресурсів для кращого викладання);
розширення складу працівників і працівниць служби психологічної підтримки і зараз, і по завершенню війни;
переосмислення програм НУШ, щоби вони відповідали сучасному контексту;
міжнародна співпраця учнів й учениць, студентів і студенток, адже саме в ній діти й підлітки бачитимуть, як освіта працює у цілому світі. У цьому аспекті надзвичайно важливо допомогти дітям із подоланням мовного бар’єру;
переосмислення змісту програм ЗВО із підготовки фахівців і фахівчинь, які збалансували б між собою теоретичне та практичне застосування тих умінь і навичок, які знадобляться у системі освіти;
потреба умов матеріальної та психоемоційної підтримки для молодих і вже досвідчених викладачів і викладачок деокупованих територій, тобто розроблення програм не лише наставництва, а й тих, що дозволяють знаходити себе, свої сили, свій ресурс;
увага до роботи з дітьми з окупованих територій, адже ворог дуже активно залучає там усі методи залучення до проросійської позиції;
організація можливостей для стажування освітянства з метою підвищення кваліфікації на базі бізнес-компаній;
поглиблення правового світогляду учасників та учасниць освітнього процесу й аналіз доцільності залучення до роботи у ЗЗСО працівників і працівниць юридичної сфери;
альтернативні приміщення для здобуття офлайн-освіти: метрошкола, безпечні офлайн-простори, оснащені гаджетами, із яких діти зможуть заходити на уроки, адже наразі невідомо, наскільки швидко ми зможемо побудувати підземні школи та зробити їх загальнодоступними;
виконання так званого «домашнього завдання» із подолання освітніх втрат, результатом якого повинна стати комплексна стратегія як відповідь на такі запитання:
яка міра освітніх втрат? Для цього потрібні хороші дослідження, засновані
на тестових інструментах, які продемонструють: що учні та учениці уміють і чого не знають станом на зараз.
як навчити дітей здобувати знання не тільки комплексно, а й предметно? Авжеж, кожна навчальна дисципліна важлива, проте фундамент повинен бути збудований за кожною з них окремо. Для цього потрібно буде попрацювати предметникам і предметницям.
як психологічно підтримувати вчительство та учнівство, сприймати процес навчання мисленнєво та концентровано?
як зробити так, щоби результати досліджень лягли в конкретні дії та заходи й виконали свою основну мету?
Отже, зміни в підходах до навчання — це ключ до успіху української освіти як у період воєнного стану, так і впродовж повоєнної відбудови.
Освітня сегрегація веде до економічної сегрегації, а це своєю чергою породжує внутрішні конфлікти. Тому важливо забезпечити доступ до якісної офлайн-освіти для всіх учасників та учасниць освітнього процесу незалежно від їхнього соціального статусу.
Педагоги та педагогині, викладачі й викладачки – це не просто професіонали, а й першочергово особистості, які мають значний вплив на своїх учнів й учениць, студентів і студенток. Щоби створити середовище, де освітянство може бути креативним, натхненним та успішним, важливо підтримувати його та давати можливість для саморозвитку.
Плануючи освітню систему майбутнього, ми повинні зосередитися на тому, щоби дати нашим дітям ті знання та навички, які стануть дійсно необхідними для вже трансформованого реальністю, але, попри все, їхнього успішного життя. Ми маємо виховати в наших дітях стійкість, креативність і критичне мислення, щоб вони могли жити та працювати в гармонії із собою, розбудовуючи Україну після Перемоги.
Освіта — це один зі шляхів до Перемоги й кращого майбутнього України.
{{read_more|Читайте також| 6323, 6320}}
Джерело фото «Я І МОЯ ШКОЛА»
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram