Дехто з українців лягав спати «23 февраля», а прокинувся «24 лютого». Повномасштабне вторгнення росії прискорило перехід на українську тих, хто досі вагався. Деякі російськомовні мами й тата почали спілкуватися з дітьми українською.
Публічний простір поступово українізується. Хоча працювати ще є над чим. Так, нещодавно в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна ввели посаду власного мовного омбудсмена. Він має стежити за вживанням державної мови, оскільки дехто з викладачів університету викладав російською навіть після 24 лютого.
А от у Берегівському районі, що на Закарпатті, працює 37 шкіл, де немає жодного класу, у якому навчання відбувалося б лише державною мовою, натомість уроки ведуться угорською, як мовою національних меншин. Порушення мовного законодавства вивчатиме Міністерство освіти й науки та Уповноважений із захисту державної мови.
У соціальних мережах батьки скаржаться, що на огляді в педіатра, гуртках чи поза уроками їхні діти чують російську.
Щоби допомогти батькам, дітям та вчителям перейти на українську мову та розширити україномовний простір, читайте поради від НУШ.
Повномасштабна війна для багатьох стала каталізатором переходу на українську мову в побуті, на роботі та навчанні. Ганна Бутова з Кременчука розповідає, що перейшли із чоловіком на українську мову, коли 10 років тому народився син. Та поза сімейним спілкуванням син часто чує російську: на дитячих майданчиках, на гуртках, під час візиту до лікаря та в кафе.
«Бувало, що діти на майданчику не розуміли мого сина, питали у своїх батьків: «Почему мальчик непонятно говорит». Деякі діти взагалі припиняли з ним спілкуватися, – розповідає Ганна. – На уроках вчитель говорить українською, та є такі слова або визначення, які пояснює російською. Якщо за законом дитина має право на україномовне та комфортне спілкування й оточення, на жаль, у Кременчуці цього немає. Російська домінує. Батьків, які готові боротися за україномовне середовище, я не зустрічала».
Мешканка харківського мікрорайону Салтівка Ганна Красова навпаки помітила позитивні зрушення. Жінка каже, що у 2016 році в місті працювали здебільшого російськомовні школи. Щоби потрапити до україномовного закладу, треба було пройти конкурсний відбір та дати хабаря. У гімназії, де вчиться донька Ганни, вчителі пояснювали всі матеріали російською.
«Зміни я помітила після лютого 2022 року. Молоді вчителі почали викладати українською такої якості, що я була шокована. Бо раніше весь час звучали наративи: «дітям зрозуміліше російською» та «яка різниця, якою мовою, усім же ж російська зрозуміла». Зараз у шкільному, батьківському й учнівському чаті всі почали писати українською», – розповідає харків’янка.
Як змінюється Харків, бачить і Олесь Штефчук, який ще задовго до народження сина шукав україномовний дитсадок. У 2014 році їх було декілька на все місто, та ще й далеко від дому. Згодом із батьками-однодумцями планували створити свій україномовний освітній заклад. Однак не склалося, бо в родинах були діти різного віку, різні фінансові можливості, а малюк Штефчуків був лише в планах.
Згодом знайшли для сина приватний дитсадок, де вихователька проводила заняття українською. Цієї осені син пішов у перший клас до найближчої школи біля дому. Як каже Олесь, їм пощастило, бо в минулому російськомовна вчителька зараз спілкується тільки українською. Спілкування батьків у шкільних чатах теж україномовне.
«Я боявся, що доведеться докласти багато зусиль, щоби українська мова в спілкуванні була домінуючою. Адже до 24 лютого критична меншість знайомих батьків вважала за потрібне практикувати розмовну українську зі своїми дітьми. А заклади освіти часто непрозорі та непублічні, справжній стан справ про українську мову в процесі навчання і за межами уроків можна дізнатися тільки через спілкування з батьками», – ділиться думками Олесь.
Якщо вдома батьки можуть стежити за мовою спілкування дітей, то в школі зробити це складніше. Часто російська мова домінує на перервах чи неформальних розмовах вчителів та учнів.
Влітку Державна служба якості освіти провела опитування щодо дотримання мовного законодавства в закладах середньої освіти, аби з’ясувати, якою мовою спілкуються вчителі та школярі на уроках, перервах та вдома. В опитуванні взяли участь понад 58 тисяч учасників освітнього процесу – вчителів, школярів та їхніх батьків із різних областей України, крім тимчасово окупованих Луганської, Донецької й Херсонської.
За даними опитування:
89 % вчителів і 82 % батьків та дітей вважають рідною українську мову та використовують її в усіх сферах життя; 94 % вчителів проводять уроки лише українською; 73 % вчителів під час уроку та 63 % під час перерви розмовляють державною мовою; для 11–17 % учнів та 2 % вчителів російська мова в межах закладу інколи є мовою неформального спілкування; для 36 % учнів, 55 % батьків та 63 % вчителів українська мова домінує поза школою та в сімейному спілкуванні.Тож навчальний процес здебільшого відбувається українською мовою. Але щоби українська стала рідною та домінантною, користуватися нею треба й поза школою.
Як з’ясували в процесі опитування, такому вільному спілкуванню в побуті заважає кілька чинників:
часто українці переходять на російську під час спілкування з російськомовними співрозмовниками; вплив російськомовного середовища; недостатній рівень володіння українською мовою.Аби зрозуміти, як створити україномовне середовище в школі та із чого починати, кілька київських активістів-батьків об’єдналися в громадську організацію «Центр створення та розвитку україномовного середовища». Як пояснює консультантка центру, психологиня Олена Задорожна, зараз досліджують, які чинники впливають на мовлення дорослих та дітей у Києві та інших зрусифікованих містах України.
Польовий етап дослідження провели в ірпінському приватному закладі освіти. Так, школярів молодших класів під час інтерв’ю спонукали до спонтанного мовлення, щоби зрозуміти, яка мова для них рідна та який україномовний словниковий запас мають російськомовні діти.
Учасникам дослідження показували малюнки з предметами побуту, транспортом чи іншими об’єктами, які діти мали назвати та розповісти про їхнє призначення. З’ясувалося, якщо для дітей домінантною є російська мова, зі 100 українських слів вони знають 15.
Інша вправа, яка допомагала визначити словниковий запас дітей, передбачала продовження фрази «Я хочу подякувати за…». Ці слова діти говорили українською, та як тільки одна дитина перемикалася на російську, інші теж переходили за нею.
«Ми помітили, що є діти російськомовні, які знають українську як іноземну. Вони можуть називати українськими словами картинки, які їм показують, але під час спонтанного мовлення переходять на російську. Є діти, які базово україномовні, але мають вкраплення слів типу «утюг», «стиралка» чи «мусоровоз». Можливо, це побутові речі, які діти переймають із мовлення батьків, – розповідає Олена Задорожна. – Адже саме батьки впливають на мовну ідентичність дитини. Буває, що дитина живе в україномовній родині, та наслухавшись роликів на YouTube, починає говорити російською за принципом папуги. Ми хочемо вивчити, чи це не заважає спілкуванню дітей у колективі. Бо були ситуації, що одна дівчинка говорила українською, а інші діти російською, від чого вона розплакалася. Тобто є розуміння, що це мова агресора, і деяких дітей це тригерить».
Після спілкування з дітьми активісти проведуть глибинні інтерв’ю з батьками, щоби вивчити родинні мовні звички. Для дослідження беруть за основу іноземні методики вимірювання мовленнєвого розвитку. А напрацювання центру будуть використані в концепції розвитку української мови та створення україномовного середовища в Києві. Її зараз готує Київська міська державна адміністрація в співпраці з громадськістю.
З усіма викликами можна впоратися. Як кажуть наші співрозмовники, головне – почати. Співзасновник ГО «Центр створення та розвитку україномовного середовища» Андрій Ковальов на власному досвіді пройшов шлях боротьби за україномовне середовище для своєї дитини. Тепер ділиться напрацьованим алгоритмом дій.
Спочатку він радить прийти до директора закладу освіти та розповісти про брак україномовного середовища для вашої дитини. Треба бути готовим почути заперечення, що є закон про освіту, якого заклад дотримується. «У відповідь наведіть аргументи, що дитина разом з іншими дітьми постійно чує іноземну мову, тобто російську, через що почуває себе в меншості, не грається однаковими словами, від чого виникає психологічний дискомфорт», – веде далі Андрій Ковальов. На слова дирекції «а що можемо зробити з іншими батьками», чоловік радить навести приклади чи цифри, які покажуть, наскільки в дітей розвинений словниковий запас української мови залежно від домашнього середовища.
«Я пропонував зібрати батьків дітей, з якими вчився мій син, і пояснити, як мова спілкування вдома впливає на дітей. Якщо дитина не чує ніде українську мову, у неї формується дуже чіткий поведінковий патерн: людина ніколи не буде використовувати українську мову в щоденній комунікації», – ділиться досвідом Андрій.
Далі можна запропонувати школі створити розмовний клуб для батьків та допомогти з організацією. Модераторами можуть бути вчителі школи, волонтери-студенти філологічних факультетів тощо.
За ініціативою Андрія в кількох школах Києва запрацювали розмовні клуби «Єдині». Заняття відбуваються двічі на тиждень.
«Перше заняття подібне до психотерапії, коли кожна людина розповідає про свої стосунки з українською мовою, мовляв, думали, що це мова селян, соромилися нею говорити абощо, – зазначає чоловік. – Далі обговорюються різні теми – подорожі, розвиток дітей, фінансова грамотність тощо. Виявляється, уперше в житті дорослих (кажу за Київ) з’являється середовище, у якому можна попрактикувати українську мову й не бути забуленим. Бо в людей, які, приміром, виросли в Запоріжжі, Харкові чи Дніпрі, був досвід у школі, коли намагалися говорити українською поза уроками, за що були дуже жорстко забулені в 90-х роках».
Щоби досягти результату, Олесь Штефчук радить об’єднуватися та шукати однодумців.
«Ми стартували тоді, коли в Харкові українська була рідкістю. Кілька родин, з якими ми починали, зараз переїхали в інші області України, бо втомилися боротися за українську мову вдома, – додає Олесь. – Зараз ми бачимо, як народжується та стабілізується українська в Харкові. Це норма, раніше вона могла дивувати та спричиняти агресію».
А ще Олесь радить розмовляти українською всюди. Він наводить приклад, як у секції скелелазіння, яку відвідує його син, почали говорити українською діти, їхні батьки та тренер тільки тому, що чули її від Штефчуків.
«М’який підхід теж працює. Я міг написати скаргу, адже за законом усе має бути українською. Може, ми б досягли якогось результату, хоча певності в цьому немає. А коли тренер через внутрішнє розуміння та бажання перейшов на українську, то буде довгостроковий результат, комфортний для всіх», – підсумовує Олесь.
Мовний омбудсмен Тарас Кремінь радить батькам не боятися обстоювати своє право на україномовне середовище. Якщо бачите порушення мовного законодавства, треба його зафіксувати та повідомити Уповноваженому із захисту державної мови, заповнивши заявку на сайті омбудсмена.
«Якщо ми все життя будемо просити когось виконувати закон, результату не буде. Якщо це визначена законом сфера, а їх більшість, то це порушення, на яке ми складаємо відповідні документи. Законодавством визначено, що невиконання закладом освіти вимог щодо мови освітнього процесу є підставою для розірвання строкового договору з керівником. Я не прихильник когось переконувати, є закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», якому вже 4 роки. А як перейти на українську мову? Просто почати нею спілкуватися», – зазначає Тарас Кремінь.
До речі, у 2021 році до секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови надійшло 157 звернень щодо порушень мовного законодавства деякими педагогічними працівниками закладів дошкільної, загальної середньої, вищої освіти. У 2022 році таких звернень було 40 (дані готувалися за січень-серпень, оновлена статистика буде за кілька тижнів). Найбільше заяв про порушення було з Києва, Одещини та Харківщини.
Олена Ольшанська, філологиня, організаторка клубу української мови «КУМ» (Запоріжжя) із 2015 року допомагає охочим опанувати українську мову. І має кілька порад, як зробити це легко та цікаво.
1. Вихователі/вчителі мають співпрацювати з батьками.
Олена пригадує, як до карантинних часів у дитсадку Запоріжжя провели опитування, яку мову батьки обирають для спілкування. Більшість проголосувала за українську. Тоді філологиня допомагала працівникам закладу з її опануванням. Каже, що вихователі говорили українською скрізь – на вулиці, у їдальні, між заняттями.
2. Долучіться до розмовних клубів, які часто працюють у міських бібліотеках.
3. Обирайте ігрову форму для вивчення української.
«Часто спрацьовує гейміфікація, коли за спілкування українською діти чи дорослі отримують якісь бали, які згодом конвертуються в подарунки. Наприклад, у родині, де спілкуються російською, різкий перехід на українську дитина може не сприйняти. Можна домовитися, що за день спілкування українською мовою родина матиме святкову вечерю. Або можна нараховувати бали за українську мову і, як тільки набереться певна кількість, родина піде в кіно. Це буде стимулом для дитини.
У дорослих колективах часом працює система штрафів. Я допомагала місцевій редакції переходити на мовлення українською в етерах. В офісі поставили банку, у яку кидали певні кошти, якщо раптом забували щось сказати українською. Коли збиралася потрібна сума, купували настільну гру для команди чи смакували піцою», – розповідає Олена Ольшанська, додаючи, що шукати додаткову мотивацію до вивчення української доводилося до повномасштабного російського вторгнення. Зараз більшість українців потребує підказок, як це зробити, а не чому.
4. Створіть своє україномовне середовище, обираючи відповідні фільми, серіали чи музику.
5. Читайте українські книжки. За словами Олени, це один із найефективніших методів поліпшення та полегшення адаптації в спілкуванні українською мовою.
«Також можна пов’язати процес переходу на українську в дітей із заохоченням до читання, – продовжує філологиня. – Знаю такий приклад: мама читала книжки дітям вголос, а на найцікавішому місці зупинялася й обіцяла продовжити завтра. До наступного дня діти дочитували все самі. І зараз вони активні читачі міської бібліотеки. Читати разом, вивчати віршики можна й дорослим, і дітям, це ще і спільне проведення родинного часу».
6. Підпишіться на цікавих для вас україномовних блогерів в соцмережах
«Якщо ви підпишетеся на мовні сторінки в соцмережах та час від часу натраплятимете на їхні новини, теж будете збагачувати свій словниковий запас. Мовних блогів та застосунків зараз дуже багато, отже – з’являється запит. І ми всі разом працюємо над підвищенням рівня нашої колективної грамотності», – підсумовує Олена Ольшанська.
{{read_more|Читайте також| 5702, 5469}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram