Літературна редакторка Ольга Васильєва пояснює, чому українська мова милозвучніша за російську.
У листі до одного молодого літератора Максим Горький писав: «Русский язык достаточно богат. Но у него есть свои недостатки, и один из них — шипящие звукосочетания: вши, вша, вшу, ща, щей». Українська мова такої проблеми не знає, до того ж у ній загалом менше, ніж у російській, вживаються шиплячі. Гротескний приклад: «Выпивший мужчина полчаса настойчиво стучал в дверь» і «Чоловік напідпитку пів години наполегливо стукав у двері» — шість шиплячих у прикладі російською мовою проти одного шиплячого у прикладі українською.
Також, на відміну від російської, у нашій мові для милозвучності вживається велика кількість паралельних варіантів: прийменники (і префікси) в — у — ув — уві — ві, з — зі — із/зо/ — ізі/ізо/, від — од — віді — оді; над — наді — надо, під — піді — підо, перед — передо — переді; між — межи; частки б — би, ж — же, ще — іще; закінчення прикметників чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку: на високім — високому; закінчення дієслів: ходити — ходить; купатися — купатись; працюємо — працюєм, робімо — робім та ін.
До речі, не всі знають, що зяяння (збіг голосних) — більш небажане явище, ніж збіг приголосних. Тому якщо доводиться обирати між збігом голосних та приголосних звуків, обираємо збіг приголосних: вірю в правду, а не вірю у правду (зяяння). Не дарма в українській мові з'явилися приголосні в словах павук (рос. паук), Іван (церковносл. Іоан), а в сучасному правописі — павза, авдиторія, проєкт (зручніше вимовляти, ніж пауза, аудиторія, проект).
Принагідно торкнуся правил орфоепії та наведу три найпоширеніші помилки вимови українців, яких припускаються під впливом російської мови:
Ще сюди варто додати пораду вимовляти [и] не так глибоко, як галичани та закарпатці (під впливом уже не російської мови), бо ж за літературною нормою цей звук треба не затискати в горлі, а вимовляти у вищій позиції. Також неправильним є наближення ненаголошеного [о] до [у]: ходімо — худімо, посольство — пусольство тощо, окрім слів, де є обидва ці звуки: наприклад, у слові голубка [о] справді дещо наближується до [у] (асиміляція голосних).
Отже, артикуляційна база кожного з нас дуже пов'язана з регіоном, де ми виросли, і погано коригується в дорослому віці, але прагнути є до чого. Літературна мова сформувалася на середньонаддніпрянському діалекті, який узято за еталон.
Говорімо українською, говорімо правильно, і нехай усі звуки в'ються річечкою!
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram