Вже не пригадаю, звідки взялось таке припущення, що аудіокниги в дорослому віці добре сприймаються тими, кому свого часу багато читали книжки вголос. На радість тих, хто чимало слухає аудіокниг, цей ринок без упину зростає – є Абук, Слухай та інші якісні акустичні бібліотеки, в яких можна знайти не лише класику, а й багато сучасних книжок. Але водночас є ті, хто продовжує читати лише друковані тексти, оминаючи аудіоформат.

З цим питанням я звернулась до своєї «бульбашки» в Facebook і отримала понад 500 відповідей. Звісно, це вкрай нерепрезентативна вибірка, хоча б тому, що серед дописувачів не було жодного, хто геть не читає книжок. Усі порівнювали сприйняття аудіоформату з паперовими чи електронними книгами. Проте, чимало коментарів виявились цікавими. Тож, хочу ними поділитися.

Припущення щодо зв’язку читання в дитинстві й здатності в дорослому віці сприймати аудіокниги виявилось хибним. Більш ніж половина опитаних, яким в дитинстві багато читали вголос, зараз надають перевагу самостійному читанню, а не прослуховуванню аудіокниг. Тобто закономірність виявилась скоріш протилежною: читання книжок вголос в дитинстві привчає до самостійного читання книжок і ніяк не пов’язане з прослуховуванням аудіокниг.

Серед причин такого несприйняття називали невідповідності швидкості читання диктором (очима людина пробігає текст швидше, ніж встигає проговорювати), а також тембру та інтонування в порівнянні з власним «внутрішнім голосом».

Головною особливістю читання книжок в дитинстві є те, що їх читають найближчі люди, і йдеться більше не про спосіб передачі інформації, це про дуже близьке інтимне спілкування, з обіймами, паузами, обговореннями, з відчуттям спільно прожитих переживань. Натомість з диктором відчуття взаємодії відсутнє. Те, що з близькою людиною проживається в діалозі, в аудіокнизі –лише монолог.

Тому нерідко винятком у прослуховуванні є аудіовистави, начитані в ролях, професійними акторами – це відчутно розбавляє монотонність начитки.

Чимало людей відзначили, що дуже важливим є інтонування тексту, оскільки це впливає на розстановку акцентів, емоційність і, зрештою, сприйняття смислів тексту. Інтонації задають інтерпретації.

Тут не можна не згадати Ролана Барта і його тезу про смерть автора, яка полягає в тому, що читач додає свого прочитання кожному тексту, він може зчитати між рядків більше або просто геть інше, ніж туди закладав сам автор. І коли диктор забирає у читача частину цих можливостей, не дивно, що деяких читачів це відштовхує, хочеться взаємодіяти з твором без посередників.

Читайте також
Приєднуйтесь до спільноти подкасту «Валентність» і let's go осмислювати освіту разом

Приєднуйтесь до спільноти подкасту «Валентність» і let's go осмислювати освіту разом

Про освітні подкасти «Валентність» та «ПереФарбований лис»
25.10.2021 0
7 насолод, які дарує спільне читання

7 насолод, які дарує спільне читання

Не тільки поділитись своїми цінностями, й дізнатись багато цікаво про світ дитини
16.09.2020 0

Інша дуже поширена перешкода для прослуховування аудіо полягає в тому, що складно утримувати увагу. Одним вдається концентруватись у русі (на пробіжці, за кермом), іншим – за виконанням рутинної ручної роботи. Але частина людей байдуже губить нитку розповіді, оскільки відволікається на власні думки. Натрапивши на цікаву думку, під час читання паперової книги, ніщо не вадить зупинитися й обдумати її, або поринути у власну уяву навколо сюжету книги. Подальше читання книги в такому разі зупиняється мимовільно. А з аудіокнигою необхідно встигнути усвідомити, що виникла паралельна думка, щоб зупинити програвач.

Читаючи друковану книгу, можна смакувати окремі фрази, перечитувати абзаци, щоб краще зрозуміти сенс або насолодитися нюансами тексту. В аудіоформаті вкрай незручно повертатись на кілька абзаців назад, щоб пересвідчитись, чи не проґавив нічого важливого.

Окрім того, паперову книгу можна погортати, переглянути «по діагоналі», щоб зрозуміти в загальних рисах про що йдеться, чи на якому рівні викладено, вихопити загальну інформацію. Аудіоформат надається лише для поступового суцільного прослуховування.

Втім, слухання аудіокниг для багатьох є вимушеною практикою – через велике навантаження на очі, брак часу (коли єдиний час на книги – під час виконання господарських справ, фізичних тренувань чи зависання в заторах). І хоча майже третина опитаних не сприймає аудіокниги, є й поціновувачі аудіоформату, як самостійної дисципліни.

Трохи більше чверті опитаних, з тих, що здатні сприймати інформацію в аудіо, слухає подкасти, лекції, інтерв’ю, але художню літературу, все ж таки, полюбляє читати друковану. Ще третина насолоджується усіма видами аудіопродуктів. Але технічні, професійні матеріали і нон-фікшн переважна більшість хоче не лише чути, а й бачити: в друкованому вигляді з ілюстраціями, або в відеоформаті – щоб бачити і лектора, і презентацію.

Ще однією популярною сферою залучення аудіоформату є вивчення іноземних мов. Навіть ті люди, які не готові слухати аудіокниги рідною мовою, охоче слухають аудіо з навчальною метою.

І це наштовхує на думку, що сприйняття аудіоформату — аудіювання — є тренованою навичкою, яку можна в собі розвинути, якщо є така потреба (розвантаження зору, збільшення ефективності використання часу тощо), або бажання. Досвід викладання іноземних мов свідчить, що саме по собі прослуховування не завжди дозволяє розвинути цю здатність. Але регулярне уважне слухання, з виконанням завдань на помічення деталей або вловлювання сенсу почутого – дозволяє натренувати увагу саме на сприйняття аудіоформату. Деякі люди відмічають, що можуть сприймати аудіоформат, якщо конспектують почуте – це, власне, і є виконання такої практики уважності.

Розвиток навички слухання може відчутно розширити ступені свободи, коли вибір між паперовою книгою, електронною чи аудіокнигою буде залежати лише від бажання читача, без жодних інших обмежень.

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram