Земляк відомої Марії Монтессорі створив не менш цікавий стиль педагогіки, який було визнано найкращим методом роботи для дитячих садочків ще у 1991 році.
Засновник стилю – італійський педагог і психолог Лоріс Малагуцці (1920–1994). Для своїх педагогічних експериментів обрав рідне місто на півночі Італії – Реджіо Емілія. Реджіо-педагогіка – це свого роду філософія виховання, адже Малагуцці не розробляв конкретних методик роботи з дітьми. Яскраво і лаконічно він висловив її у своєму знаменитому вірші – свого роду педагогічної декларації «У дитини сто мов».
Дитина – не tabula rasa, не порожній посуд і тим більше не щось, що треба переробити. Способи сприйняття, пізнання, самовираження, доступні дитині, дуже різноманітні. Але звичайна педагогіка не прагне розкрити цей потенціал: «У дитини сто мов, але у неъ крадуть дев'яносто дев'ять». Ця різноманітність не визнається в світі дорослих, які хочуть зробити з дитини лише ще одну подібність самих себе, позбавити дитину того, що в ній закладено. «Школа і культура відокремлюють голову від тіла», тобто вчать мислити і відчувати у вузьких заданих рамках. Навіть «любити і дивуватися» дитину вчать за розкладом – «на Різдво і на Великдень».
Реджіо-педагогіка пропонує допомагати дитині в розвитку, а не підганяти її під загальні для всіх вимоги. Це майже партнерство: педагог відноситься до маленької людини з увагою і повагою, заохочує його ставити питання і не поспішає пропонувати готові відповіді, спонукаючи розмірковувати й фантазувати; не квапить, не дивиться на нього зверхньо.
Навчальних планів у цих дитячих садках немає. Усі діти різні, а значить, написати такий план не вийде. Навчальна допомога вихователя повинна визначатися сьогоднішніми інтересами й потребами кожної дитини. Об'єктом спільного вивчення в дитячих садах стають природні й соціальні явища, предмети, створені людиною і тому подібне. Згідно з системою, будь-яка ситуація може бути педагогічною, тобто давати привід до пізнання, роздумів і пошуку.
З цього принципу випливає ще одна особливість. Реджіо-педагогіка надає велике значення освітнім можливостям середовища, яке оточує дитину. Класи дитячих садків називають третім вчителем. Щоб дитина могла проявити інтерес до природи, техніки або мистецтва, у неї повинна бути така можливість. Тому в класах можна побачити найрізноманітніші інструменти й матеріали: фарби, глину, пісок, різні сорти паперу, дерево, картон, засушені рослини, насіння, олівці й ручки, нитки, дріт, ґудзики, стрічки, гіпс, камені, пір'я, гвинтики, фольгу... і навіть просте сміття.
Прихильники реджіо-педагогіки вважають, що звичайні речі можуть навчити дитину більшого, ніж «спеціальні» іграшки. Спільними зусиллями дітей і педагогів вся ця різноманітність міститься в порядку. Велика увага приділяється приміщенням, у яких перебувають діти. Класи повинні створювати відчуття захищеності, давати можливість для усамітнення і водночас – для ігор та занять. Вони мають різного рівня площі, куточки й будиночки, шафки і ящики, а ще багато дзеркал. Особлива творча зона називається ательє. А за все, пов'язане з творчістю, відповідає окремий співробітник – художник-ательєріст. Головне, що вихованців не огороджують від сучасних технологій. Під наглядом дорослих вони можуть попрацювати з мікроскопом, фотоапаратом, ноутбуком, проєктором та будь-чим, що потрапило на очі.
Реджіо-педагогіка народилася з руху активних жителів комуни або жінок, які збудували нову школу на залишених війною уламках. З самого початку батьки брали участь у роботі нових дитячих садків. А самі дитячі сади виходили на вулиці міста, щоб показати дітям, як вони живуть та залучити нових клієнтів. Так відбувається і сьогодні. Батьки не просто «здають» малечу педагогам. Вони й самі проводять час з дітьми, беруть участь в їхніх заняттях. А діти не сидять в чотирьох стінах: вони відвідують музеї, різні екскурсії (навіть на роботу батьків), долучаються до того, що відбувається в місті. У класах велике значення має робота в групах: дітей вчать прислухатися до думки інших, аргументувати свою позицію і разом робити спільну справу. Сама справа або проєкт, як правило, виникає спонтанно. Одна дитина знаходить собі нове цікаве заняття і за допомогою педагога захоплює інших. Іноді дітям пропонують разом розв'язувати практичну проблему, що виникла в дитячому саду. При цьому важливим є не результат, а процес, який дає нові можливості для пізнання та розвитку.
Реджіо-педагогіку критикували здебільшого не за теоретичні положення або практичні прийоми. Сумніви у критиків викликала сама можливість повторити унікальний досвід комуни Реджіо Емілія в інших умовах. Навіть менш багаті регіони Італії не змогли б дозволити собі щось подібне в шістдесяті роки (і навіть значно пізніше). А після того, як ідеї Лориса Малагуцці стали відомі у світі, постало питання про їх застосування в іншому національному культурному середовищі. Якоюсь мірою ці побоювання виявилися марними: дитячі установи подібного роду вже створені в десятках країн у Європі, Америці, Азії та Африці. Створено міжнародне об'єднання – Reggio Children's International Network та проводяться дослідження про дію реджіо-педагогіки в мультикультурному середовищі. А головне, найзагальніші принципи реджіо-педагогіки – повага до дитини, увага до його інтересів і потреб, – поділяють чимало батьків і педагогів у всьому світі. Навіть ті, хто ніколи про неї не чув.
Титульне фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram