Україною шириться хвиля дитячих суїцидів – через вживання пігулок чи падіння з висоти. Що ж відбувається? Чому наші діти легко прощаються з життям та як цьому зарадити «Главком» шукав разом з фахівцями.
Дитячий психолог Оксана Голуб звертає увагу, що зараз у дітей є можливість шукати і знаходити в інтернеті будь-яку інформацію, тому зайти на сторінки «груп смерті» – по суті, справа однієї хвилини. Крім того, на них можна натрапити і випадково. «Групи смерті – це щось таке заборонене, а тому цікаве. Первинно у дітей виникає звичайний інтерес: мовляв, я просто почитаю, від цього зі мною нічого не станеться. Саме у цьому першому кроці й криється найбільша небезпека, адже вольові якості у дітей та підлітків ще не сформовані і вони просто не можуть вчасно зупинитися», – пояснює експертка.
Діти до кінця можуть не усвідомлювати усієї небезпеки того, що збираються вчинити. «Як правило, такі причинно-наслідкові зв’язки не можуть встановити учні молодшої школи, однак трапляється, що механізм не спрацьовує і у старших. Підлітки не завжди можуть адекватно оцінити свої можливості», – підкреслює Голуб. Психолог уточнює: з’являється зацікавленість – стає цікаво подивитися, як хтось робить щось небезпечне – цікаво спробувати на собі.
Дитячий психолог зазначає: подібні перевірки себе на хоробрість і ризиковість були і раніше. Щоправда, у попереднього покоління, яке росло без інтернету, умовна сміливість перевірялась дещо інакше: залізти на дах, зістрибнути з високого дерева. «Однак масштаби проблеми та ступінь небезпеки були значно меншими, бо діти попереднього покоління все-таки мали якісь рамки заборон і точно знали, що можна, а що – ні. Нині у дітей заборон значно менше, в інтернеті ж їх зовсім немає. Та й діти зараз інші: у них значно менше фізичної активності, зате є постійний доступ до гаджетів, до інтернету. Отже, вони пізнають світ і перевіряють себе тими шляхами, які їм рекомендують у мережі», – пояснює фахівчиня.
На думку психолога, у «боярській трагедії» у першу чергу спрацювало бажання наслідування. «У відеороликах TikTok існує окремий жанр відео – челендж, завдання на кшталт «зроби як я», в якмх не показують, що якщо так вчинити (випити 40 пігулок), то можна померти, а самостійно чомусь про це дівчата не подумали. Діти просто не розуміли, що це за пігулки, скільки їх можна пити і для чого. Брак інформації не дозволив встановити причинно-наслідковий зв'язок. Повторення нині модно: флешмоби, челенджі… Тим більше такі, де мелькає попередження: не повторювати у домашніх умовах – це дражнить, провокує», – вважає Голуб.
Вважається, що до груп смерті чи до небезпечних челенджів долучаються діти і підлітки з неблагополучних родин. «Це – міф», – коментує психолог Катерина Гольцберг.
За словами експертки, людині завжди зручніше думати про будь-яку небезпеку з позиції «зі мною такого не станеться». Людям зручніше вигадувати якусь сегрегацію, розділяти на бідних-багатих, благополучних-неблагополучних і зараховувати себе до тієї категорії, яка перебуває в умовній зоні безпеки.
Психолог звертає увагу: покоління нинішніх дітей дуже відрізняється від покоління своїх батьків. «Це покоління особливе навіть з точки зору інстинктів. Приміром, воно є звичним до комп’ютерів, а також до того, що у комп’ютерних іграх є купа життів, що саме по собі змінює свідомість», – зазначає експерт.
«Покоління наших дітей часто не бачать майбутнього. Вони кажуть, що життя не має сенсу. Крім того, це покоління практично не знає відмов. Усе, що вони хочуть – одразу отримують. Їм скучно жити. Ці діти шукають чогось більшого: яскравого, шокуючого», – пояснює Гольцберг.
Експерт також зазначає, що у дітей та підлітків, які долучаються до небезпечних експериментів над собою, не спрацьовує інстинкт самозбереження. «Їм бракує критичного мислення, встановлення причинно-наслідкових зав’язків. Це покоління, яке живе у дуже інтенсивному потоці інформації, і вони не можуть відрізнити, де істина, а де брехня. Далеко не у всіх батьків був час це пояснити, а книжок ці діти не читають: лише інтернет», – додає Гольцберг.
Відповіді на питання про те, чому у дітей не спрацьовує інстинкт самозбереження, психотерапевт Алєся Бивалькевіч пропонує також шукати у поведінці дорослих. «Скажіть, а дорослі що, не перебігають дорогу на червоне світло або у забороненому місці? Звичайно, перебігають. Наші діти лише дивляться на нас і наслідують нас. Тому питання не до їх інстинкту самозбереження, а до нашого спільного ставлення до особистої безпеки і цінності життя», – підкреслила експертка.
У першу чергу… відкладіть гаджети. Сім’я має навчити дитину спілкуватися. Для цього у першу чергу потрібно з дитячого садочка розмовляти з дитиною приблизно так само, як ми, дорослі, спілкуємося між собою. У сім’ях, де заведено розмовляти, діти можуть багато розказати батькам про себе. У тих родинах, де зі спілкуванням кепсько, батьки самі цілодобово не випускають з рук телефон, аналогічно поводяться і діти. Вони просто копіюють модель поведінки дорослих: більше часу в інтернеті, менше – у режимі реального спілкування. Коли виникає інтерес до чогось незрозумілого, такі діти діляться не з батьками, а з друзями, у яких також можуть бути проблеми із причинно-наслідковими зв’язками. Тоді вже двоє підлітків разом вирішують спробувати щось заборонене і цікаве, за компанію робляться багато дурниць.
{{read_more|Читайте також| 3343, 4719}}
У продовження теми спілкування: воно має бути різним. Розповідайте, як у вас пройшов день і запитуйте дитину, як у неї. Не потрібно обмежуватися скупим «Як справи?», бо у відповідь почуєте «Все ок». І на цьому розмова закінчиться. Запитайте, як справи у друга чи подруги вашої дитини, як пройшов урок улюбленого предмету, що цікавого відбувається у класі. Це не забере багато часу навіть у дуже зайнятих батьків. Коли дитина бачить, що їй ставлять питання, розказують про свій день – вона робить те саме, спрацьовують дзеркальні нейрони. Контакт необхідний. Впродовж дня приділіть пару хвилин на те, щоб написати дитині смс на кшталт: «Я тобі поклала яблучко, чи смачне?».
Читайте також Не учится, хамит, зависает в телефоне: как родителю подростка не сойти с ума
Батьки повинні від народження дитини знати і відслідковувати, що подобається нащадку, хто її друзі, що вона читає, що дивиться, де гуляє, взагалі – чим живе. Тоді, принаймні, сюрпризів буде менше. Звертайте увагу на зміни у поведінці та звичках своєї дитини. У першу чергу мають насторожити зміна режиму дня, проблеми з харчуванням, поява на тілі шрамів чи синців, агресивна поведінка.
Дитина змалечку має розуміти, що існують певні правила, яких потрібно дотримуватися. Усе починається з графіку життя, режиму дня. Повинно бути розуміння: є речі, які можна робити, є ж ті, які категорично заборонено. Приміром, пігулки, сірники, гострі предмети не брати до рук, якщо дорослі тебе про це не просили. Ліки треба вживати тільки тоді, коли їх виписує лікар, і лише стільки, як скаже хтось із батьків.
Залежність від телефона формується дуже швидко, а побороти її вкрай важко. Однак боротися із нею вкрай необхідно. У сім’ї є дорослі, а є діти, і встановлювати правила повинні саме дорослі: умови та тривалість користування гаджетами повинні регламентуватися і виконуватися. Інакше чекайте на проблеми: небажання робити домашні завдання, читати, розосередженість, порушення пам’яті…
Читайте також 9 пищевых ритуалов, которые следует перенести на пользование гаджетами
Розкажіть дитині, що інтернет – це безкінечний потік різної, неперевіреної інформації, тому треба все перевіряти, перепитувати у дорослих. Інакше навчитися розуміти, чому довіряти можна, а чому – ні, не можна. Дитячі психологи визнають, що навчити цьому за один день дуже важко, а тому це не тема для однієї розмови, а систематична робота.
Читайте також 5 фільмів про кібербезпеку
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram