Коли йдеться про реформи, передусім слід мати правильні очікування
Звичайно, ми очікуємо швидких змін в українській освіті, так як йдеться про наше життя, життя наших дітей, і нам хочеться помітних результатів чимшвидше. Такі прагнення притаманні не лише українцям: згідно з опитуванням ООН, 9.7 мільйонів людей у світі визначили освіту як першу і основну проблему, з якою треба працювати.
Та на що ми, в Україні, можемо розраховувати, коли йдеться про швидкість та якість реформ?
Україна успадкувала радянську систему освіти у 1991 році. А до 1995 року її понад 22 тисячі шкіл навчали 7 мільйонів учнів. Скорочення населення далось взнаки: в 2013 році ми мали вже 19, 300 шкіл та 4 мільйони учнів. Нині все ще зберігається різниця між міськими та сільськими школами: перші часто переповнені, натомість другі - навпаки. Подекуди в сільських класах не більше 5 учнів. Тому великі надії на реформу децентралізації, що надає громадам більше управлінської влади та можливостей розпоряджатися фінансами на місці, а також на створення опорних шкіл.
Ми все ще долаємо наслідки перебування в СРСР, зокрема в освіті. А Україна — не Фінляндія з близько 1.8 млн студентів, тобто і учнями і спудеями разом. У нас лише вчителів близько півмільйона, а їх статус та умови праці - ще те питання.
Недостатньо швидке економічне зростання і скорочення населення ускладнюють ситуацію в освіті. Зокрема, посилюється розрив між міськими та сільськими школами. Наставники 26 шкіл у 13 громадах України, які зараз працюють із директорами та вчителями в рамках програми розвитку шкіл громадської організації «Про.Світ», розповідають, що там вчителі часто й самі не вірять у те, що освіта потрібна учням. Причинами для її здобуття вони називали вступ до університету чи кар'єрні можливості, але наприкінці все зводилося до того, що це радше ті відповіді, які від них очікують почути, ніж реалії. Так як найчастіше у селах залишаються жити ті, хто не поїхав навчатися. Ті ж, хто залишили село після школи, практично не повертаються. Бо перспективи — така-сяка робота на місці, чи заробітки, для чого освіта не треба.
А відтак і якість навчання в школі залежить від багатьох факторів: економічного зростання, інфраструктурного розвитку, швидкості децентралізації тощо. На важливість контексту вказує і моніторингове дослідження випускників початкової школи, проведене Українським центром оцінювання якості освіти. Згідно з їх даними, на формування математичної та читацької компетентностей найбільше впливають типи місцевості та школи. Натомість вплив таких факторів як методи та підходи навчальної роботи визначити не вдалося: тут вчителі дуже подібні.
З освітою складність ще й у тому, що ніхто не може до кінця сказати, а що таке якість, і чи є універсальні рішення. На цьому наголошує директор данського аналітичного центру Copenhagen Consensus Бьорн Ломборг, який працює з ООН над визначенням стратегічних напрямків роботи. Приміром, він говорить, що вже існують дослідження про те, що інвестиції у харчування дітей дають кращі та більш очевидні результати — і не лише в освіті, й що це одна з найкращих інвестицій, яку може зробити уряд країни. Не вирішує всього і збільшення фінансування шкіл: кошти ведуть до покращення успішності, але до певної межі. Про це свідчать дані Організації економічної співпраці та співробітництва (OECD). Андреас Шлейхер, директор OECD, додає, що зміни в освіті - це про багато інших речей. Це і про те, оберуть ваші діти професію юриста чи вчителя, і про те, чи отримують вчителі зарплату на рівні з найбільш затребуваними спеціалістами, і про те, що говорять у медіа, і чи є у вчителів професійна автономія та середовище для розвитку.
Досягнути швидких результатів у освіті Україні буде важко через ряд причин, і вони не обмежуються описаним. Тому для нас питання радше полягає у тому, як найбільш ефективно розподілити ресурси в освіті (реформа опорних шкіл та її посилення чи інвестиція ресурсів і часу у сертифікації?), і що має бути першочерговими пріоритетами. Саме про це хотілося б чути від депутатів, і перш за все тих, хто налаштований на зміни в освіті. Бо всього зробити не вдасться. Нова українська школа може провокувати розмови про компетентнісний підхід, але поки не задоволені базові потреби, а кадри на місцях фактично ті ж, і їх принципи роботи не змінюються — швидких змін годі чекати.
Тож правильні очікування — це важливо, та ще важливіше розуміння посадовцями меж своїх можливостей і зв’язку освіти з рядом інших факторів, які часто є поза межами їх впливу.