Основне у реформі – відійти від школи знань до компетентісної школи
Оксана Винницька, радник Міністра Освіти України, голова Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради Світового Конґресу Українців.
Оксана Винницька стала радником Міністра освіти, коли розроблялася Концепція “Нової української школи”. Зараз вона займається розвитком нових навчальних програм і стандартів освіти в Україні. Вона вважає, що “Основне у реформі – відійти від школи знань, яка накопичує знання і факти, до компетентісної школи, яка виробляє вміння, що пізніше дозволять молодій людині розв’язувати проблеми і бути компетентною у суспільстві ХХІ сторіччя.
Обговорення змін програм навчання відбувається через онлайн-ресурс www.ed-era.com. Деякі зміни, які базувались на цьому обговоренні, вже прийняті Міністерством та впроваджуються в навчальний процес початкових класів України. Зараз проходить обговорення програм 5-9 класів. З вересня 2018 р. усі перші класи в Україні повинні повністю перейти на нову систему навчання за компетентісним підходом. Але це вимагає розробки матеріалів і перевишколення великої кількості вчителів і заступників директорів шкіл.
Можна навести конкретний приклад, як це буде втілюватися. Шкільна програма буде відходити від того, що дитина має знати, що таке іменник і прикметник, і вміти знайти його в реченні, до того, щоби компетентно відстояти свою думку і представити кількома реченнями, наприклад, що вона робила на цих вихідних. Буде викладатися вміння скласти речення так, щоби людина, яка його прочитає, зрозуміла, в чому суть. Потрібно навчити дітей сприймати зорову інформацію та інформацію з музики і з інших систем спілкування, це є важливіше, ніж вміння витягнути іменники і прикметники з речення. Ніхто не заперечує, якщо хтось пізніше захоче вивчати мовознавство чи філологію, і присвятити цьому своє життя. Я наприклад належу саме до таких. Для таких людей в старшій школі буде обов’язковим вміти виділяти всі частини мови та аналізувати типи речень. А для пересічної людини, чи для людини, яка має інші зацікавлення, не обов’язково знати, що є іменник. Такі маленькі приклади можна навести в математиці, фізиці, літературі та інших галузях.
У новому Законі про освіту планується, що у 10-12 класах буде профільна школа, щось подібне до системи в Канаді. Сьогодні в Україні багато хто критикує те, що в школах є багато заучувань фізичних формул чи історичних дат. Якщо хтось планує присвятити життя історії чи фізиці, вони мусять це знати. Але тому, хто, наприклад, хоче працювати у ІТ, треба знати базові дані про історію та історичні течії, думки та події, які сьогодні впливають на наше життя, та більш глибоко розвинути компетентності, пов’язані з сучасними технологіями.
Чому освітня наука прийшла до висновку, що непотрібно давати таку кількість знань? За останні 100 років кількість інформації надзвичано збільшилася, людський мозок сьогодні є неспроможний цю інформацію затримати. Якщо ми починаємо відбирати інформацію, це базується на певних цінностях, на тому, що ми вважаємо за важливе чи неважливе. Наприклад, дуже багато дискусій є на тему літератури, яку літературу діти повинні читати чи не читати. Якщо відбирати певні твори, ми будемо встановлювати певну шкалу цінностей. А сьогодні щораз більше пишеться творів. І тому нам потрібно, щоби діти читали, а не обов’язково нам розповідали про якісь твори, які відібрав хтось інший. Тобто діти повинні вміти читати, зрозуміти, на що натякає в тому тексті автор, що є фактаж, які є емоційні сторони тексту, чим керуються головні персонажі і тд. А інформаційний простір – то є Google, діти мусять вміти там знайти правду, брехню, факти, думки і вміти розрізнити всі ті 4 аспекти. Діти мають любити читати, а сьогодні в Україні діти, і не лише діти, не читають і не люблять читати. Це трагічно, а в компетентісному підході ми мусимо зробити так, щоби Україна читала.
Вже довгими роками в Україні йде обговорення особистісного підходу в освіті (student centered learning). Мій підручник для учителів Лицем до дитини: Особистісно-орієнтоване навчання в початковій школі був виданий у 2005 році. Зараз ми поступово поміщуємо цей підручник для загального користування. У підручнику зокрема сказано: ‘Учитель може виконувати ролю суфлера…. Виконуючи ролю суфлера, учитель підказує дітям потрібну інформацію, коли їм щось не зрозуміло в написаних вказівках, або ж виникають якісь запитання під час виконання завдань… виконуючи ролю суфлера, вчитель підказує дітям, як продовжити роботу, але підказує він не конкретною порадою, а запитаннями-підказками. Підказування учителя можна порівняти з роботою суфлера в експериментальному театрі… учитель, підказуючи, повинен скеровувати дитину, давати їй змогу самостійно знайти розв’язання проблеми, а не давати вказівку точного її виконання… Кожне запитання-підказку вчитель має ставити, враховуючи особистість кожної дитини… Навчальний процес, в якому учитель виконує ролю суфлера… дає змогу дитині експериментувати та діяти творчо’.
Сила канадської і конкретно онтарійської системи освіти у тому, що ці питання постійно обговорюються і тести постійно проводяться, тут постійно шукають, як зробити краще. Я би дуже хотіла, і це філософія, яку сповідує Міністр освіти, щоби ми не казали сліпо, що у нас все добре, тому що ми виграли якусь олімпіаду, чи якийсь вундеркінд щось найкраще придумав. А щоби 80% дітей України були успішні, а деякі мої колеги говорять про 100%. Щоби усі вміли читати, переконливо говорити, поважати думку співбесідника, компетентно розв’язувати поточні проблеми, брати на себе ініціятиву, навчатися впродовж життя”.
Маріанна Онуфрик, експерт Інститут суспільно-економічних досліджень, Київ.
Програма “Нова українська школа” дає відповідь на запитання, що важливіше: набуття професії чи передумова для повного щасливого життя? Зважаючи на динамічний розвиток технологій, зникнення щороку кількох десятків професій, якщо освіта буде зводитися тільки до навчання професії, то стане серйозною загрозою не лише для людини, але й для держави. Очевидно, що для успіху сьогодні потрібні не тільки професійні навички, але й більш широкі можливості. Переконана, що важливо говорити не тільки про освіту з метою знайти роботу, а про отримання освіти задля самореалізації у всіх аспектах життя.
Саме тому “Нова школа” передбачає перехід на компетентісну модель освіти, коли результатом років навчання, зокрема у загальній середній освіті, має стати не лише певний набір знань, але й володіння суспільними, соціальними компетенціями, важливими для усвідомленого, повноцінного і щасливого співжиття з іншими людьми і навколишнім світом.
Очевидно, що перехід на компетентісну модель освіти передбачає переформатування усіх напрямів забезпечення освітньої діяльності: підготовку педагогів, організації навчального процесу, методичного забезпечення. Але щасливе майбутнє дітей, які будуть готові до новітніх викликів, того варте.
Перехід до цієї моделі був покладений в основу законопроекту №3491-д “Про освіту” (нова редакція), який був прийнятий рівно рік тому у першому читанні і наразі готується до другого читання. На жаль, є підстави вважати, що той прогресивний зміст, який був закладений у законопроекті, може бути вихолощений. Крім того, у документі є величезна кількість формулювань про те, що ті чи інші положення законопроекту будуть конкретизовані у спеціальних законах. Освітнє законодавство включає в себе базовий Закон “Про освіту” та спеціальні закони по кожному із видів освіти – вища, середня, професійна і т.д. Очевидно, що у рамковому законі неможливо прописати усе детально, однак, якщо позначити тільки базові поняття, а їх конкретизацію віднести до спеціальних законів, то можна взагалі звести нанівець всю реформу. Треба розуміти, що від прийняття базового закону до прийняття нових редакцій спеціальних законів пройде мінімум два роки, адже йдеться про довгу процедуру написання законопроекту, обговорення, схвалення урядом, розгляд у парламентському комітеті та у сесійній залі в першому і другому читанні. Це означає, що революційні реформаторські норми, закладені в цьому законі, зможуть запрацювати в кращому випадку тільки у 2019 – 2020 навчальному році.
Новий Шлях звернувся за поясненням щодо компетентісного підходу, на який планується перевести українську освіту до Роберта Крейгена, професора математики з Університету Манітоби (Канада). Ось що він розповів: “В нижній частині таксономії Блума – класифікації цілей навчання – є механічні навички низького рівня, такі як запам’ятовування формул і фактів. На вершині – такі навички як уява, оригінальні розв’язки і творчість. Компетентісний підхід до навчання концентрується на ключових компетенціях і каже, що студенти повинні мати навички з верхньої частини класифікації, в той час як навички з нижньої – це лише перешкоди на шляху до верхнього рівня. Але дістатися до більш високих рівнів неможливо, не пройшовши нижніх рівнів, так само, як ви можете звести стіни будинку і поставити дах тільки після того, як побудували фундамент. Крім того, вивчення фактів і формул не зашкоджує перспективам студентів – всі великі уми мали гарну і міцну традиційну освіту.
Компетентісний підхід зазначає, що студенти повинні робити відкриття через досліди і самостійні експерименти, де вчитель виступає тільки в якості орієнтира і не дає правильних відповідей. Але дітям все одно потрібно знати важливі факти, наприклад, що Земля обертається навколо Сонця. Такий факт неможливо дізнатися тільки слідуючи інтуїції, він може бути доведений лише за допомогою наукового методу, який може пояснити тільки вчитель. Учитель може зробити це за короткий проміжок часу, щоб не витрачати життя учнів на віднайдення одного маленького факту із безлічі маленьких фактів, які повинні знати освічені люди. Однак метод, де студенти вчать самі себе, а викладачі виступають в ролі провідників, став одним з основ педагогічного підходу в Канаді.
До початку 1990-х в навчальних програмах середніх шкіл в Канаді говорилось, що студенти повинні знати певні факти. Це конвенційний метод, який протягом багатьох століть люди використовували як найкращий спосіб навчання. Навчальний план сьогодні говорить, що студенти будуть розуміти певні речі, і будуть використовувати декілька способів пізнання певних речей, але не будуть вивчати стандартний спосіб пізнання. Багато вчителів ігнорують тиск адміністрації з приводу переходу на цей підхід, особливо вчителі старших класів (high school), які, як правило, більш освічені, наприклад, в математиці. Коли науковці-педагоги говорять вчителям, “Ми хочемо, щоб ви дозволили дітям робити речі самостійно”, багато хто з вчителів думає “Ви жартуєте? Я буду робити те, що працює, тому що я знаю, що дітям буде потрібно в університеті”. Багато з вчителів початкової школи бояться математики і полегшено зітхають, коли хтось говорить їм, що “Новий спосіб викладання математики полягає в тому, щоб дитина сама робила відкриття”.
Через те, що вимоги університету досить високі, в якийсь момент школярі повинні почати вчитися за звичайним, а не компетентісним підходом. Але через компетентісний підхід, багато учнів 9-х класів не мають достатньо знань, і отримують навчальний шок. Відсутність навичок низького рівня і знань у 9 класі має також і довгострокові наслідки. Д-р Daniel Ansari (Університет Західного Онтаріо) в своєму дослідженні, як люди вивчають математику, ставив школярів у апарат МРТ, щоб побачити їх мозок при виконанні однорозрядної арифметики. Коли одній групі студентів задавали прості арифметичні задачі, реагувала їхня звукова пам’ять, – вони запам’ятовували таблицю множення і могли дати відповідь з пам’яті. У іншої групи було візуально-просторове мислення – вони уявляли задачу і її розв’язок в умі. Остання група учнів – розумніші, ніж ті, які запам’ятовують. Але учні, які запам’ятовують числа і розв’язки, набагато краще здали тест PSAT у 12 класі. Був дуже сильний зв’язок між заучуванням простих фактів учнями в 1-2 класах, і успішним закінченням середньої школи.
Дослідники когнітивних здібностей також виявили, що здатність виконувати ділення з позитивними цілими числами і дробами у 7 класі є найсильнішими відомими провісниками успіху в кінці 12 класу. В Канаді учні не починають арифметичні операції з дробами аж до 7 класу. Б’юся об заклад, в Україні ви робили це в 4 класі. Студенти в Сінгапурі, найкращі у математиці за світовими мірками, проходять цей матеріал у 4 класі. Ділення в стовпчик і запам’ятовування таблиці множення зараз виключені з навчальних планів більшості провінцій Канади. Отже, в Канаді ми не вчимо учнів тих речей, які є найсильнішими чинниками їх успіху в подальшому житті, саме в той час, коли вони повинні це вчити.
Наслідком нової навчальної програми є те, що в дослідженні PISA 2003-2012 рр. канадські результати істотно знизились (див. таблицю внизу). У Квебеку викладачі висловили незгоду і навчальна програма тепер знову викладає математичні навички звичайним методом. Тому результат Квебеку був досить стабільним.
Зниження результатів в математиці продовжилося в дослідженні PISA за 2015 р. Результати Канади у природничих науках і читанні в 2015 р. зросли з 2012 р., але залишаються нижчими, ніж у 2003 р.
Найбільш тривожні результати у дослідженні PISA-2012 – зміни в групах учнів нижче рівня 2 і вище рівня 4. Нижче рівня 2 це “математично неграмотні учні”, в Канаді ця група виросла на 3,7 відсоткових пунктів до 13,8% між 2003 р. і 2012 р. Рівні 5 і 6 є нашими майбутніми вченими і інженерами. Їх частка знизилася на 3,9 пункти до 16,4%. Найгірші зміни в обох групах були в Альберті і Манітобі – колишніх важковаговиках канадської середньої освіти.
Два найбільш важливі предмети для відкриття дверей в подальшому житті – це структура мови і математика. Якщо у вас немає цих основних навичок, це означає, що перед вами зачинили двері в майбутню кар’єру. Якщо ви починаєте вчити дітей цих навичок у звичайний, а не новітній, спосіб у віці 14 років, вони не стануть тими, ким могли б стати, якби ви почали вчити їх таким чином у віці 6 років.
Компетентісний підхід до освіти шкодить знедоленим студентам найбільше. Студенти з хороших сімей, наприклад сімей, які приїхали з України, чиї батьки знають, що таке гарна освіта, вчать математику на кухні. Різко зросла галузь репетиторства – вона не може задовольнити попит. Якщо раніше у Канаді з репетиторами переважно займались ті, хто відставав, то зараз мусять займатись усі, хто хоче отримати гарну шкільну освіту.
У Канаді є кілька першокласних університетів, які дають освіту дуже високого рівня. Але через низькі шкільні стандарти багато університетів змушені знижувати свої стандарти. В Університеті Манітоби йдуть розмови про вступні іспити з математики на математичні спеціальності для нинішніх студентів. Коли у суспільстві всі добре освічені, це створює краще середовище, люди можуть працювати на кращій роботі і виконувати роботу краще, покращується медицина, мистецтво і т.д.
Суспільство з обмеженою кількістю добре освічених людей не буде розвиватися настільки ж успішно
Олександр Глухов, доцент, Київ.
В Україні складається загальна атмосфера, що нам потрібна більша увага до гуманітарних знань і до виховання учнів загалом, а точні знання не пропагуються. Нинішня освітня концепція, яку зараз вводять в межах освітньої реформи в Україні, говорить, що не всім потрібно знати фізику і математику, а лише тим, хто хоче. Але для того, щоб така інтелектуальна еліта існувала, треба, щоби загальний рівень був високий, щоби суспільство нормально сприймало те, чим займається така еліта. В нас зараз, якщо ти скажеш, що ти вчений, працюєш в університеті, тебе швидше за все пожаліють, враховуючи соціальний статус вчених. Як я можу займатись математикою в суспільстві, де 99% людей вважає, що математика не потрібна? Таке враження, що нинішні урядовці мали з математики трійку, один міністр навіть сказав про це з гордістю. І от вони зараз вирішили, що математика не потрібна.
Стосовно сподівань, які закладені у компетентісний підхід до освіти, який зараз вводять в Україні, що люди, які хочуть займатись точними науками, самі виберуть такий шлях, причому у старших класах. Якщо створювати перепони, багато здібних людей не зможуть пробитись через різні причини. В історії є багато випадків, коли люди через різні проблеми проявляли себе у певних науках лише після школи. Для чого створювати такі перепони?
Раніше також не у всіх в школі чи університеті добре йшла математика, але такі люди розуміли, що математика – це щось поважне, і значить їм її треба підтягувати. Нікому не приходила в голову думка, що математику треба скорочувати і не вчити. А тепер багато хто вважає, що раз мені математика в голову не лізе, значить математика погана, а з моєю головою все в порядку. Зараз учні вважають, що я – пуп землі, це такий учне-центричний підхід. І освіта не учня підтягує до рівня науки, а хоче опустити науку до рівня учня.
Навіть в університетах скорочується викладання математики. На багатьох інженерних спеціальностях зараз читають вищу математику не 4 семестри, як раніше, а 3. Багато є речей з математики, які люди знали в 18 сторіччі, я своїм студентам вже не можу викласти. Стає важко викладати доведення, що потрібно для того, щоб навчитись розв’язувати задачі. Якщо студентові даєш готову формулу або теорему без доведення, ти вчиш не того, хто буде творити, а того, хто буде просто користуватись. У світі є країни, які працюють, як конструкторське бюро, наприклад в Америці розробляють айфони. Складають їх у Китаї. А яка роль відводиться Україні? Ми мабуть будем лише купувати те, що придумали американці і склали китайці. І ми за це їм віддамо залізо, зерно і олію. Тоді дійсно нам не треба вчити фізику і математику.
Я викладаю математику на факультеті комп’ютерних технологій, і мені студенти кажуть, “Я люблю комп’ютери і програмування, а навіщо мені математика”. І це в Україні, де була одна із найсильніших шкіл прикладної математики і з’явились одні з перших комп’ютерів. Я не можу уявити, щоб студенти, які вчилися в ті часи на інженерних спеціальностях, задавали питання, чи потрібна їм математика в подальшій роботі.
Отже, у інженерів тепер буде гірша підготовка. Це призведе до того, що крім сировини, ми будемо робити прості технологічні речі, які не хочуть робити не тільки країни першого світу, а навіть Китай. В Україні буде дешева робоча сила, сільське господарство, перевалочна база завдяки вигідному географічному становищу. Але у нас також є інтелектуальні ресурси, і я вважаю, що їх можна розвивати.