Чи обов’язково любити свою роботу, щоб досягти успіху: пояснює психолог

«Знайди справу до душі – і тобі не доведеться працювати жодного дня» — гарна порада, але вона підходить не всім. Інтерес до певної справи не завжди означає, що людина має до неї здібності. І навпаки: можна стати вправним у тому, що не надто захоплює. Професор організаційної психології Томас Чаморро-Премузік пояснює, чому під час вибору професії варто зважати не лише на захоплення. Про це він пише в колонці для Fast Company.

Звідки взялася порада обирати справу до душі

Вислів про роботу, яку любиш, часто приписують Конфуцію, хоча, за словами Чаморро-Премузіка, це вигадана цитата. Та сама думка стала популярною недарма: коли робота людині цікава й близька за цінностями, вона охочіше береться до справ і частіше отримує від них задоволення. Інтерес також підтримує бажання вчитися й розвиватися.

Так може складатися і професійний вибір. Дитина захоплюється музикою, ходить на заняття, вправляється – і з часом її вміння зростають. Це захоплення може стати справою життя. Та такий шлях лише один із можливих.

Інтерес і здібності не одне й те саме

За словами психолога, зв’язок між інтересом до певної сфери та здібностями в ній зазвичай невеликий: кореляція рідко перевищує 0,3. Тож людина може захоплюватися справою, яка поки що їй не дуже вдається. Або добре давати собі раду з роботою, яка не викликає особливого захвату.

Деяких потрібних у роботі вмінь набувають завдяки практиці, порадам інших і щоденним обов’язкам. Юрист може не любити виступати перед аудиторією, керівникові може не подобатися заводити нові знайомства, а науковцю – шукати кошти на дослідження. Та з досвідом вони можуть опанувати й ці завдання.

Іноді неприязнь до справи ґрунтується на хибному уявленні про неї. Спробувавши, людина може побачити, що робота зовсім не така, якою вона її уявляла. А якщо справа їй підходить і є нагода вправлятися, з часом можна досягти в ній майстерності – навіть без особливого захоплення.

На що ще зважати, обираючи професію

Важливо думати не лише про те, що подобається, а й про те, що добре виходить і потрібно іншим. Цінність уміння залежить, зокрема, від того, наскільки воно рідкісне та корисне. Тож здібності, які мають попит, можуть стати доброю основою для кар’єри, навіть якщо це не було дитячою мрією.

Наприклад, людина може захоплюватися філософією, але мати хист до математики. Або мріяти про музику й водночас добре розумітися на бізнесі. Не обов’язково відмовлятися від своїх інтересів: варто подумати, як поєднати їх із сильними сторонами та потребами ринку праці.

Коли хобі стає роботою

Перш ніж перетворювати улюблене заняття на професію, варто зважити й на те, що зміниться. У роботі з’являються замовники, строки, конкуренція, вимоги до результату й потреба заробляти. Через це заняття, яке раніше тішило, може стати джерелом втоми.

Обираючи професію, запитайте себе: що мені цікаво, що в мене добре виходить і чи хотітиму я займатися цим щодня? Захоплення може підказати напрям, але воно не єдина підстава для вибору. Не менш важливо зрозуміти, чи підходить вам сама робота – з її буденними завданнями, вимогами та умовами.

Читайте також

Сродна праця: профорієнтація за вченням Григорія Сковороди

Профорієнтація без тестів: 5 фільмів, які варто подивитися підліткам

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram