Наступний крок як опора: як діяти в умовах невизначеності

Уявіть, що перед вами велика й заплутана проблема. У ній безліч змінних, невідомих і можливих сценаріїв. Ви не знаєте, як розвиватимуться події, які рішення ухвалять інші люди та чи спрацює те, що здавалося цілком логічним.

Перша реакція – зібрати якомога більше інформації. Проаналізувати всі варіанти, передбачити ризики, скласти детальний план і лише після цього починати діяти. Звучить розумно. Проте іноді змінних настільки багато, що спроба врахувати їх усі перетворюється на нескінченну підготовку. Мозок перегрівається, таблиці множаться, плани уточнюються, а рішення так і не з’являється.

У такі моменти корисно уявити, що ви опинилися в густому тумані. Видно лише кілька метрів навколо. Що далі – невідомо. Яка дорога правильна – теж не зрозуміло. А GPS, звісно, не працює, бо повітряна тривога.

Чекати, доки туман розсіється, можна дуже довго. Значно практичніше обрати напрямок у межах видимого простору й зробити один крок. Потім зупинитися, озирнутися з нової точки й запитати себе: «Що тепер здається найкращим наступним кроком?»

Щось подібне відбувається у симплекс-методі, який у 1947 році розробив американський математик Джордж Данциг. Цей алгоритм використовують для розв’язання задач лінійного програмування – наприклад, коли потрібно оптимально розподілити ресурси, скласти виробничий графік або спланувати перевезення. Замість того щоб перевіряти всі можливі комбінації, алгоритм послідовно переходить від одного допустимого рішення до іншого, щоразу рухаючись у напрямку покращення. Симплекс-метод став одним із найважливіших алгоритмів ХХ століття. Про його створення та застосування розповідає Стенфордський університет.

Звісно, людське життя – не математична модель. Наші проблеми рідко бувають лінійними, а критерій «найкращого рішення» не завжди можна записати формулою. Однак сам принцип послідовного покращення добре працює в ситуаціях невизначеності: не намагатися одразу побачити весь маршрут, а шукати найбільш розумний крок із тієї точки, у якій ми перебуваємо зараз.

Такий крок не обов’язково має бути великим. Провести одну розмову. Перевірити одну гіпотезу. Запустити пробний формат. Дати дитині тиждень на адаптацію. Провести один урок за новою методикою. Попросити зворотний зв’язок. Кожна дія трохи змінює ситуацію і водночас дає нову інформацію.

Саме цим дія відрізняється від дослідження. Дослідження показує світ таким, яким він був до нашого втручання. А дія створює невелику зміну й дозволяє побачити реакцію на неї. Після цього нам стає доступним те, чого ми не могли знати раніше: як відреагують люди, що виявиться складнішим, де виникне опір, а де, навпаки, відкриється нова можливість.

Це не означає, що потрібно діяти навмання. Частину інформації справді варто зібрати заздалегідь, особливо якщо рішення дороге, небезпечне або його складно скасувати. Але між обережністю і прагненням отримати повну визначеність є велика різниця. Повної визначеності може не настати ніколи.

Помилковий крок теж не завжди означає поразку. Якщо він був достатньо малим і безпечним, то дав змогу перевірити припущення, відкинути невдалий напрямок і скоригувати маршрут. Іноді це цінніше, ніж місяці роздумів над «ідеальним» планом.

Тому в умовах високої невизначеності варто питати себе не лише: «Яке рішення буде найкращим у довгостроковій перспективі?». Часто чеснішим і кориснішим є інше запитання: «Який найкращий крок я можу зробити просто зараз, маючи ту інформацію, яка в мене є?»

Зробити його. Озирнутися. І лише тоді обирати наступний.

Читайте також

Сім порад, які допоможуть прийняти правильне рішення

Чому в кризі ми приймаємо гірші рішення і як цьому запобігти

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram