Американська конференція TED (technology, entertainment, design) відома в усьому світі завдяки цікавим лекціям від провідних спікерів та своєму гаслу — «ideas worth spreading». І з’явився цей формат завдяки незвичайній візії одного з її засновників, Річарда Сола Вурмена. HappyMonday запропонував познайомитися з його принципами, які дозволяють йому досягати мети.
Професійна діяльність Вурмена пов’язана з тим, що цікавить його особисто. Він архітектор та графічний дизайнер, живе в копії французького будинку 18 століття. І написав понад 80 книг, інструкцій, атласів та брошур, присвячених його різноманітним пристрастям: про собак, архітектуру, медицину, спорт, гроші, є навіть путівник про путівники (A Guidebook to Guidebooks, 1973).
У своїй книзі «Інформаційна тривога» Річард Вурмен пише: «Ваша робота має бути розширеним хобі». І для нього самого важливіше не бути успішним із загальноприйнятного погляду (обрати єдиний шлях, розвиватися в ньому, мати гроші та обіймати посаду), а можливість щодня займатися тим, що подобається.
Це тривожно — не знати, як почати робити щось нове для вас, і важче, ніж просто далі розвиватися вже обраним шляхом. Але водночас — цікавіше. І страх та ризик, вважає Вурмен, цілком виправдані результатами.
Виявивши для себе щось нове і цікаве, Вурмен намагається знайти схему, яка приведе його до кращого орієнтування у цій темі. Він ставить питання, з’ясовуючи, як дістатися від точки «нічого не знаю» до «щось розумію».
Цей перехід відбувається не в один момент, і тому кожен відрізок шляху важливо фіксувати. Прийняти своє «невігластво» (як перший крок) та, щоб подолати тривожну дезорієнтацію, візуалізувати весь наступний процес навчання. Аби можна було потім переглянути прогрес самому та поділитися з іншими.
Говорячи про свої джерела натхнення та мотивації, першим Вурмен називає страх, а другим — розчарування. Формат конференцій TED вважається інноваційним, але він став таким після того, як з нього прибрали все, що, на думку Вурмена, заважає.
Він не любить панельні дискусії та трибуни, спікерів у костюмах та довгі промови. І йому було цікаво, що вийде, якщо все це прибрати (також порівнює це з архітектурним стилем баугауз, що відомий своєю простотою та лаконічністю).
Результатом стала неформальна міждисциплінарна конференція, яка повністю складається з імпровізованих розмов (часом — під імпровізовану музику). Він кинув виклик вже знайомим всім форматам та ризикнув, не маючи навіть бізнес-моделі. А у 2001 році продав франшизу нинішньому куратору та постійному ведучому Крісу Андерсону.
Річард Вурмен називає себе «інформаційним архітектором»: під цим він має на увазі створення системних, структурних і впорядкованих принципів, що допомагають чомусь працювати. Ви не можете знати все про все на світі. Але важливо зберігати відкритість до того, аби дізнатися більше про кожну проблему, яку ви вирішуєте.
Це вміння дозволяє увійти майже в будь-яку сферу, відстоювати будь-яку стратегію та засуджувати будь-яку тенденцію, водночас насолоджуючись статусом «аутсайдера» у цій сфері.
Обираючи чому присвятити себе, Вурмен не турбується про те, чи це розв’яже всі проблеми людства. Головне для нього — знайти проблему, яку було б цікаво розв’язувати йому самому.
Він вірить, що якщо обере та зробить «хорошу» роботу, то зможе змінити світ та вплинути на людей. Але це є не головною його метою, а скоріше — побічним ефектом. Вурмен лише завзято робить те, що хотів би зробити сам, і яку саме роботу вважати «хорошою» — теж вирішує він. І стається так, що вона справді з часом змінює щось на краще у самому світі.
Подібно до того, як малюк може провести весь ранок, щось будуючи, а потім ламає усе без жалю та біжить грати на двір — так само і Вурмен спокійно спостерігає за тим, як TED вже розвивається без нього. Йому не цікаво будувати те, що вже збудовано. Його філософія — виконати свою роботу достатньо добре, а потім рухатися далі.
Заради своєї мети Вурмен здатен на все, і вміє переконувати інших людей зробити щось для нього.
Відомо, що, керуючи TED, він представлявся словами: «Ви мене не знаєте, але ви мені зобов’язані». А співзасновник проєкту, Гаррі Маркс, вражений нетворкінговими здобутками партнера, продав йому свою частку за один долар (пізніше Вурмен запропонував Марксу повернути половину акцій, але той відмовився).
Звісно, не потрібно, подібно Вурману, бачити в інших людях лише нові можливості для себе. Проте більшість з нас, навпаки, не наважується попросити про допомогу або послугу: чи то вважаючи, що власні виклики треба долати самостійно, чи то боячись завдати іншим клопоту. Та часто партнери та колеги й самі готові допомогти — проте не знають, чим саме.
{{read_more|Читайте також| 6123, 2267}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram