Викладання літератури чимось схоже на поезію, бо в цій справі важливо не відбити бажання для подальшого знайомства й насолоди. Сучасним дітям для цього недостатньо знати, «що хотів сказати автор чи авторка» і їхню біографію. Тож, як і навіщо вивчати літературу за межами не тільки шкільної програми, а й класу? У матеріалі Читомо ми про яскраві приклади таких активностей — літературних ігор, квестів, вуличних екскурсій, читацьких клубів і щоденників.
Можна багато дискутувати, що саме повинна розвивати в дітях література як шкільний предмет, як вид мистецтва і спосіб мислення. Однак одним із маркерів точно стає бажання школярів читати «для себе» — за межами уроків і навіть шкільних років. Навіть ті самі тексти в різному віці ми можемо сприймати по-іншому, спираючись на свій життєвий досвід. Але навичку осмисленого читання і пошуку відповідей у літературі таки можна отримати в школі.
Викладачка київського ліцею «Крила», співавторка читацького щоденника «Ч(Ц)итати вголос» Тетяна Ключник ділиться думками:
Читання — це навичка і певною мірою життєва ціль, а не лише виконання завдань на уроках української чи зарубіжної літератури у школі. Оточення різноманітними книгами та вибір безлічі майданчиків для читання має для цього вирішальний сенс: у шкільних стінах, під час позакласної / позашкільної діяльності (гуртки, факультативи, читацькі клуби тощо).
Якщо відкинути дорослі «треба» у викладанні й поставити в центр дитину, то маємо враховувати її потреби для розвитку: зокрема, гру та пізнання через особистий досвід і актуальність. Тому ігрові форми вивчення літератури — один з дієвих інструментів. Розповідаємо докладніше, як ігри допомагають вивчати літературу та вчать дітей мислити критично.
Читацькі клуби — явище, популярне серед дорослих, адже саме тут є змога в колі однодумців обговорити цікавий літературний твір. Однак цей спосіб знайомства з літературою цілком підходті для шкільного навчання.
Викладачка Тетяна Ключник проводить з учнями окремі заняття, що не стосуються поточного вивчення певного тексту. На них вони з чаєм і печивом обговорюють книжкові новинки й улюблені книжки. А також проводять літературні ігри на основі читацького щоденника «Ч(Ц)итати вголос», розробленого у співавторстві з колегами-освітянками Юлією Бондаренко й Іриною Барсук.
Такі активності, по-перше, не обмежені формальними факторами (програми, навчальне навантаження), а тому дають більше простору для фантазії та маневрів (у виборі текстів, авторів тощо). По-друге, подібні зустрічі формують в учасників різного віку асоціації, що читання може бути веселим і захопливим, легким і ціннісним, — міркує Тетяна.
«Ч(Ц)итати вголос» — це кольоровий читацький щоденник-артбук для дітей і підлітків, створений у форматі особистого записника з деталізованою структурою для аналізу будь-якого твору. Його можна використовувати на уроках, гуртках, факультативних заняттях тощо. Він допомагає сформувати навичку оцінювати якість і критично сприймати текст.
Тетяна пояснює особливість їхнього щоденника:
Кожне питання передбачає формування окремої навички або читацької компетенції. Родзинкою є персонаж-маскот «Пан Ондатра», який веде користувача вглиб тексту, пропонує різноманітні інструменти, час від часу дає іронічні рекомендації для дітей та батьків, щоб зняти напругу і тиск, викликані проблемами з читанням і педалюванням цієї теми в колі дорослих.
Для вчителів у щоденнику є чіткі методичні рекомендації щодо роботи з ним. До того ж під час створення авторки спиралися на думки дітей різного віку і тестували з ними різні аспекти щоденника: від дизайну до запитань та ігор. Тому книжка вийшла дуже «жива» та максимально наближена до запитів сучасних дітей:
Дуже жвавим було обговорення «Залізного вовка» Оксани Лущевської: від визначення жанру й дискусії навколо цього до вибору персонажа, що привертає увагу (діти обирали або Віра, який переборов багато своїх страхів, або його батька Горгія, що виявився жорстокою і черствою людиною). Найтрепетнішим етапом є роздуми над питанням «Що я візьму собі із книги?». Тут я завжди вчусь багато чому в дітей.
Коли потрібно глибше дослідити текст і буквально занурити учнів у ролі персонажів, то можна вдатися до літературної гри. Вона допомагає відчувати себе активними учасниками подій: проживати стани персонажів, краще розуміти мотивацію, змінювати реакції тощо.
«Перефарбований лис» — подкаст, а віднедавна й студія навкололітературних ігор. Його співавторки — освітянка Валентина Мержиєвська та психологиня Марія Діденко — перепрочитують українську літературу зі шкільної програми. Вони вже проводили ігри за творами «Кайдашева сім’я», «Intermezzo», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та українською поезією. Їхні ігри передбачають то написання буріме, то адаптовану мафію, а то й створення паперової мушлі як символу спокою.
Валентина пояснює, як виникла ідея проводити такі ігри:
Ми пропонуємо вийти за рамки, приміряти на себе образ персонажа, поєднати його риси з власними, прожити певну взаємодію і відрефлексувати почуття. Цей досвід дає можливість не лише глибше зрозуміти твір, а й виявити власні упередження, стереотипи, звичні сценарії. Ми не досліджуємо літературу як таку, як вона побудована чи якими прийомами користується. Ми досліджуємо як література відбивається в кожному з нас.
За словами авторок проєкту, їхній подкаст і студія насамперед розраховані для дорослих, однак до ігор вже неодноразово долучались підлітки 13–14 років, яким до вподоби такий формат (навіть коли самі твори вони ще не читали). А вчителі можуть використовувати на уроках підказки з ігор, як обговорювати з підлітками українську класику.
І якщо успіх освіти визначається мірою здивування, наскільки вчителеві вдається спровокувати цікавість учнів, то літературні ігри точно дозволяють привернути і втримати цю увагу, – міркує Валентина.
Важливо не лише знати літературні прийоми й особливості експозиції твору. Круто, коли люди розуміють контекст написання, можуть визначити мотивацію персонажів і «приміряти» сюжет. Тоді відбувається оце зближення і присвоєння української літератури: вона стає зрозумілою, дає можливість побачити суспільні зміни або навпаки, тяглість традицій і звичаїв, – пояснює Марія цінність ігрового вивчення літератури.
Одним з різновидів літературної гри може бути квест. Він розвиває навички командної взаємодії, творчого мислення та швидких нестандартних рішень. Квест можна облаштувати безпосередньо в навчальному кабінеті чи школі, розділивши їх на кілька тематичних зон для різних завдань квесту, а можна й у публічному просторі. І тут теж необмежений простір для фантазії: це можуть бути вулиці, пов’язані з подіями твору чи автором або авторкою, книгарні чи бібліотеки, або й вокзали чи кав’ярні — головне, пояснити учням цей зв’язок.
Освітянин і лавреат премії Global Teacher Prize, Артур Пройдаков, ділиться своїм досвідом проведення квесту на території школи:
Розділіть все на кілька тематичних локацій:
перша локація — актова зала (учні об’єднуються в команди, вигадують назву й девіз; отримують маршрутний лист, де буде карта й оцінки за етапи); друга локація у кожної команди однакова (але є розподіл у часі). До того ж учні та учениці мають визначити самі, де вона розташована (тобто в маршрутному листі заховано підказки, куди саме рухатися). Наприклад: «місце, де ми здійснюємо експерименти» — кабінет фізики або «місце сили всіх старшокласників і старшокласниць» — диванчики в коридорі, де традиційно діти на перерві відпочивають. На другій локації треба встановити відповідність між фото письменника та назвою його твору; третя локація — установити відповідність між цитатою з твору та його назвою; четверта локація — вгадати твір за ілюстрацією.Гра — це дуже потужне джерело позитивної енергії на уроках; учні та учениці охоче відгукуються на неї. Це може дозволити уявити себе персонажем чи автором твору, візуалізувати уривок із запропонованого тексту, пройти шлях героїв тощо. Головне — мотивувати логіку гри, пояснити правила, щоб учні разом однаково усвідомлювали сенс та цінність ігрової форми, – підсумовує Артур важливість гри як інструменту.
Ще один з оригінальних способів вивчення літератури, можливий буквально лише за межами школи, — це вуличні екскурсії. Простір міста чи села завжди наповнений символами, які допомагають краще розуміти і контекст написання твору, і контекст описаних подій.
Так, Музей шістдесятництва у Києві періодично проводить пішохідну екскурсію про шістдесятників. У фокусі їхньої уваги — Алла Горська, Василь Стус, Василь Симоненко та інші. Під час такої екскурсії атмосфера більш невимушена, ніж безпосередньо в музеї, можливе індивідуальне спілкування і вихід за межі звичайної лекції про біографію.
Розробила екскурсію Олена Лодзинська, завідувачка Музею шістдесятництва. Вона пояснює, як такий формат взаємодії з простором допомагає краще розуміти літературу:
На вулиці екскурсант опиняється безпосередньо у просторі, в якому перебував автор: жив у цьому будинку, ходив цими вулицями, заходив у той магазин, сидів у цій в’язниці тощо. Думаю, так легше відчути особистість автора, знайти з ним свою власну спорідненість, чи навпаки, бажання подискутувати. Якщо вміло розповісти й навести уривки творів (вірш, цитата), це спонукає людину продовжити шукати інформацію самостійно.
Сама екскурсія доволі тривала — близько трьох годин, тож підходить радше вчителям. Але якщо група організована самостійно, завжди можна скоригувати маршрут, час і зупинки з відпочинком, тобто підлаштувати і під старшокласників.
Олена переконана, що вивчення літератури насамперед залежить від особистості вчителя чи вчительки. Однак:
Батьки і знайомі, зокрема й екскурсовод в музеї чи на вулиці — це середовище, яке не зобов’язує, а зацікавлює (якщо вдається!). Воно допомагає учню забути про своє учнівство й уявити себе сучасником Стуса чи Симоненка, звернути увагу на якісь «непрограмні» поетичні рядки чи цікаві моменти біографії.
Учителям, не менш ніж учням, важливо залишатися відкритими до змін і експериментів у роботі. Література як явище дуже гнучка, бо реагує на суспільні та внутрішні зміни. Тож не бійтесь шукати нові способи говорити про неї з учнями. Не лише ваші експерименти, а й готовність до них схилятиме учнів до власних пошуків, аналізу й експериментів у літературі та житті.
{{read_more|Читайте також| 6161, 2641}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram