Дехто думав, що вільно володіє двома мовами. А як виявилось, говорити в побуті державною складно і незручно. Хтось прийняв рішення і перейшов, або повільно переходить, а комусь це дається дуже складно. Нейробіолог Сергій Данилов навів декілька міркувань, як перейти на українську і чому ж так складно переходити на державну деяким громадянам України.
Коли читав лекції по нейробіології мови, то декілька раз підіймав цю проблему і, на жаль, вона достатньо негативно сприймалась. Основний наратив – якби було бажання, то вивчили б. Дійсно, просто розмовляти – це найкраща порада, і, власне, майже єдиний рецепт, якщо не згадувати про різні складні техніки, на кшталт VR-технологій для розмови з ботами. Подібні техніки прискорюють засвоєння мови в рази, особливо в інтровертів. Але проблема переходу на українську більш комплексна проблема, ніж дехто думає. Зазначу основні моменти.
1. Для абсолютної більшості російськомовних українців основна проблема засвоєння мови – фонетика. Тому що це те, що в першу чергу імпрінтінгується в ранньому дитинстві. Є дослідження, що діти ще до народження починають реагувати на рідну мову.
2. Російська й українська мова дуже схожі. Тому виникає явище нейронної інтерференції при доступі до схожої фонологічной моделі слова, наприклад, хлеб – хліб. Якщо вивчати несхожу мову, ця проблема не виникає, тому що для засвоєння слова використовуються одночасно різні лексичні й фонетичні шляхи. Тому не треба соромитись, що українська інколи гірше за англійську звучить.
3. Здатність засвоювати другу мову дуже сильно варіює: швидкість засвоєння при інтенсивному навчанні між двома людьми може відрізнятися у 5-6 разів. Це визначається будовою нервових мереж в мовних зонах і рівнем асиметрії мозку. Так, є дослідження, в яких навіть по електроенцефалограмі можна прогнозувати швидкість засвоєння мови, а, наприклад, шульги (по собі знаю) мають великі проблеми із фонетичним відтворенням. Існують певні методи, як це обходити, наприклад, через спів, але можна просто прийняти, як факт.
4. Найбільша проблема з «просто почати говорити» це те, що людина відчуває загрозу власній ідентичності (причому з національною ідентичністю у нас проблем майже немає, все ж таки рівень мовної толерантності в Україні був абсолютно унікальний, і цим теж слід пишатися). Проблема в першу чергу в ціннісному сприйнятті. Мова – це стрижень еволюційних перетворень людини. Через неї ми ритуалізуємо демонстрацію статусу і компетентності, розуму, соціальні компетентності й навіть сексуальну привабливість. Тому невпевнене користування мовою це загроза самооцінці. Як на мене, це можна вирішувати через вміння дозволити собі бути вразливими, але простої відповіді, що з цим робити, немає. З мовою частково треба змінювати й ідентичність, тому що це стосується правил використання.
При чому такі відмінності навіть є в межах однієї мови. Я, наприклад, важко перемикаюсь з наукового спілкування на стартапне. В останньому користуватись термінологією і багато пояснювати не круто.
5. Визначати «свій-чужий» за мовою – це абсолютний анахронізм (концептуально на рівні жіночого обрізання), який нам нав’язали наші дикі сусіди. Зневажання мов – це імперська, загарбницька риса. Білінгвізм – це дуже круто, тому сподіваюсь, що українці будуть використовувати його собі на користь, а в майбутньому нормою буде знати ще англійську і польську, це запорука регіонального лідерства.
{{read_more|Читайте також| 5469, 5552}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки й групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram