Щоб правильно побудувати онлайн-урок, зручно спиратися на готову структуру та врахувати всі її етапи. Оксана Пасічник, вчителька інформатики в львівському ліцеї «Сихівський», розповіла, як спроєктувати ефективний онлайн-урок.
Готуючи матеріал уроку, запитайте себе: чи активує почуте й побачене пізнавальну діяльність учнів? А ще актуалізуйте отримані раніше школярами знання, щоб мати впевненість: діти готові до нового матеріалу. Для цього створіть у Google-формі опитувальник на два запитання: «Чим ми займалися минулого тижня?» і «Розкажіть, що означає…» (тут вписуєте важливе означення, на яке учні мають спиратися під час подальшої роботи).
Так, це всі ті речі, які під час очного навчання вчителі роблять, не замислюючись. Але і під час дистанційного навчання не можна пропускати цей етап і одразу пояснювати нову тему.
Цей етап було б добре переносити в асинхронне навчання. Тобто, подання інформації не обов’язково має відбуватися в режимі реального часу та синхронної взаємодії з дітьми. Інформація цілком може бути самостійно опрацьована учнями, а ваша присутність важливіша на інших етапах.
На цьому етапі вчителям дуже важливо правильно навчити дітей справлятись із помилками. Отже, учні виконують завдання, а педагог бере на себе діагностичну та корекційну функцію. Так він побачить і переконається, що учень правильно застосовує певні інструменти.
Можна створити умови, за яких мотивація підтримується чи ні. Але всі ми різні: комусь потрібні підтримка та похвала, комусь — відчуття досягнення та ситуація, комусь — максимальна автономність, ще комусь — оцінки.
Не всі учні достатньо мотивовані, щоб виконувати завдання в онлайн-форматі. Це показав приклад першої хвилі «дистанційки». Ще Леонардо да Вінчі влучно підмітив: «Навчання без бажання псує розум, і він нічого не затримує в собі». Якщо ваші учні не розумітимуть, чому вивчають певну тему, та й взагалі — навіщо прийшли до школи, висновок сумний: дитина не зможе навчатися якісно ні очно, ні дистанційно. Але цю ситуацію можна змінити, якщо на допомогу прийдуть захопливі цифрові інструменти.
На цьому етапі участь вчителя є важливішою, ніж на етапі пояснення матеріалу.
Мета оцінки — не поставити позначку в журналі, вказуючи рівень знань учня. Оцінювання — це про те, щоб показати учневі, де він є на шляху до мети та що йому треба зробити ще, щоб досягти результату. Оцінка має містити коментар до роботи, бо самі лише «7» чи «9» мало про що говорять. Учень побачить «9» — подумає «Ну й добре!» та більше не повернеться до теми, щоб зрозуміти, як зробити краще. Саме тому вчителям варто спробувати надавати не лише кількісний, а й якісний зворотний зв’язок. А іноді й взагалі відмовлятися від кількісного.
{{read_more|Читайте також| 5501, 4306}}
Так-так, не перебирайте на себе функцію гелікоптера та не намагайтеся за мінімальний час нафарширувати дитину масивом інформації, вміннями та компетентностями, на вибір яких сам учень не має впливу. Школяр відчуває: навколо стільки всього відбувається. Але… не з ним.
Натомість дитина має відчувати внутрішню потребу бути на уроці. Але як на це вплинути? Спробуйте з’ясувати, про які знання з вашого предмета учні говорять як про власну потребу. Цікавинки мають бути, але не перевантажуйте урок веселощами: він має адресуватися тим запитам, які є у ваших учнів. Якщо учень відчуває, що все те яскраве та креативне, що ви пропонуєте, не спрямоване на вирішення його потреб, то не сприйматиме цей процес як навчання.
Цілі треба сформулювати так, щоб учень розумів: це цілі не школи, вчителя чи міністерства, а його особисті. Дитина має знати, що вона одержить, засвоївши знання. Надайте учневі вибір. Це не означає, що він має диктувати, вивчаємо ми певну тему чи ні. У межах кожного уроку і теми варто забезпечити кілька опцій та пропонувати їх дітям. Принцип той самий, що й з харчуванням. Якщо ми скажемо дитині: «Їж, що хочеш!» — найімовірніше, що раціон складатиметься зі снеків, смаколиків та газованої води. Але можна надати вибір у межах смачного та корисного. Так само — з уроками.
Спостерігайте за тим, як краще засвоюють інформацію ваші учні. Хтось добре «ловить» матеріал, коли вчитель розповідає наживо. Для когось краще, коли виступ вчителя є в записі. А ще комусь зручніше подивитися презентацію з елементами інтерактиву.
Спробуйте наступне: зробіть плейліст на свій урок, у якому зберіть п’ять різних пояснень однієї теми. Або ще краще — нехай такий плейліст складуть ваші учні! Для цього їм треба знайти в інтернеті, як п’ять різних людей пояснюють певну тему.
Або ж іще один цікавий варіант: знайдіть в інтернеті та запропонуйте учням погане пояснення теми. Попросіть розповісти, що саме в цьому поясненні незрозуміло, чого бракує. Це набагато краща перевірка розуміння теми, ніж тести.
Не давайте завдання написати реферат: результат буде «скачаний» за хвилину та просто прочитаний у найкращому разі. Дайте завдання завантажити з інтернету три реферати на одну тему та порівняти їх між собою. Це зовсім інший рівень завдання. Ще краще — створити презентацію за цим рефератом. Матеріал конкретного тексту учень має передати у форматі презентації, інфографіки чи будь-якому іншому.
Під час першої хвилі української «дистанційки» більшість вчителів саме тестами намагалися перевірити рівень знань. З одного боку, комп’ютерні тести — це зручно. Комп’ютер сам перевіряє, педагог має стовпчик оцінок, готових до перенесення в журнал. Та всі ми знаємо, що тести можна легко списати. Так, можна убезпечитися від цього, але повірте: учні ще більш креативні! Не слід тішитись ілюзіями, що якісь наші дії убезпечать від списування. Набагато краще використовувати тести як інструмент для навчання. Тести мають передусім допомагати учневі, а не вчителю. Учень завдяки їм може побачити, що саме йому ще потрібно зробити. Коли дитина це розуміє — спокійніше сприймає будь-які помилки.
{{read_more|Читайте також| 5542, 5543}}
За матеріалами Освіторії
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram