Osvitanova.com.ua

Понад десяток років в Україні розвивається альтернативна освіта. І мені випало долучитись до цього процесу самим безпосереднім чином  —  створюючи з колегами БеркоШко, а також влаштовуючи різноманітні семінари, щоб надихнути інших на подібні експерименти.

Чому в Україні добре приживаються різноманітні мікрошколи?  —  бо це та сама низова організація, якою сильне наше суспільство. Так само, як зараз кожна спільнота збирає спорядження для свого бійця чи парамедика, так само ініціюється освіта для власних дітей. Той самий принцип взяття відповідальності на себе, присвоєння мети  —  він первинно зароджується зі зневіри у центральній владі, але далі розгортається у «якщо хочеш, щоб щось було зроблено добре  —  зроби це сам».

Проте, як з обороною, так і з освітою, всі усвідомлюють, що тривалий час такий хендмейд і волонтерство тривати не може. Бо це змушує відкласти проживання власного життя надто багатьох людей, які замість того, щоб втілювати якісь різноманітні цікаві проєкти мають забезпечувати навчання, постачання і все інше. Власне, це і було метою створення держави  —  делегувати їй частину повноважень, щоб вивільнити ресурси людей на інші справи. Та в періоди, коли велика система в кризі або виникає непередбачувана загроза  —  це нормально перебирати на себе ручне управління, але згодом треба знову налагодити нормальну роботу системи  —  до того, як люди встигають вигоріти.

Це не завжди очевидно, але і система освіти, і масова армія мають спільну точку перетину  —  виховання громадянина, тобто людини, яка відчуває свою приналежність до суспільства. І, маючи освіту, зможе його підтримувати і розвивати, а маючи військову підготовку  —  захищати від зовнішніх загроз.

В Україні тривалий час ми мали кризу в обох цих сферах, оскільки ніяк не міг завершитись перехід від посттоталіратного суспільства до громадянського. І, схоже, в обох випадках ми маємо прямувати від централізованої осі, вибудуваної згори до низової організації. Тобто, зрештою своя ієрархія вибудовується і там, і там, тільки в першому випадку цей поштовх іде від очільника і далі розгалужується на безліч виконавців різних рівнів, а в другому  —  ті, хто безпосередньо втілюють процеси, узагальнюють свій досвід і піднімають на дедалі вищі рівні.

У мене це асоціюється з різними способами прокладання доріжок в місті. Можна одразу заасфальтувати доріжки (в такому разі треба або ретельно все розрахувати, або змиритись з тим, що люди будуть де-не-де «зрізати» куточки і ходити по газонах), а можна дочекатись, доки люди протопчуть собі зручні стежки, а тоді заасфальтувати їх. В першому випадку за зручність простору ми платимо урбаністам і вкладаємо значні ресурси в розрахунок траєкторії переміщення мешканців, якщо ні  —  то матимемо незручний простір надовго. В другому випадку платимо тимчасовими незручностями через не заасфальтовані стежечки, але зрештою отримаємо простір, який відповідає природнім потребам мешканців.

У контексті освіти  —  терпіти надалі незручну і неефективну систему немає сил, на ретельні розрахунки, дослідження і вибудову систему згори в нас немає ресурсів (і, направду, бачення як усе має бути також), ну й варто враховувати культурний код. А от варіант «натоптування стежечок» із подальшим закріпленням вдалих варіантів може бути вдалим.

Події останніх років заохочують чи вже, навіть, відверто підштовхують нас до завершення переходу, до виходу з кризи. Дистанційне навчання під час ковідного карантину взялося добивати стару систему освіти, а війна з росією  —  вимагати змін в армії.

Про військо я говорити не берусь, там є свої фахівці, які нині здобувають безцінний досвід. Я можу говорити лише про освіту, і то про шкільну. У вищій школі свій світ.

Цього року завершують школу учні, які починали свій шлях в БеркоШко 11 років тому. Війна перекуйовдила їм завершення школи, вкрала випуск, дезорієнтувала скасуванням ЗНО, але тим не менше, спостереження за тим, як вони навчались впродовж всієї школи і що з цього всього вийшло  —  нікуди не зникли. І вже час робити певні висновки.

Щодо альтернативної освіти загалом я усвідомила, що вона сама по собі не масштабована. Якщо повернутись до метафори доріжок  —  це залишати стежки протоптаними, без покриття. Десь, наприклад в лісі, це може бути доречно, але в місті, де мешкає багато людей, це створює незручності. Ми можемо в окремих випадках створювати освіту вручну  —   для обдарованих дітей, чи з особливими потребами, або для власних дітей. Але жити будемо в суспільстві, вихованому масовою освітою. Тому обов’язково потрібне рішення для масової школи.

І на мою думку, для цього можна використати один дієвий інструмент. Я про це вже не раз згадувала, і в подкасті «Валентність», і на семінарах —  це творчість вчителя.

У тоталітарній системі вчитель працює як біоробот, який відтворює певну програму, розпорошуючи достатню дозу пропаганди і розвиваючи в учнях слухняність (власну ініціативу та креативність розвивати не потрібно і навіть ризиковано).

Але якщо ми хочемо отримати суспільство відповідальних і зреалізованих людей, ми маємо навчати на наочних прикладах такої реалізації. На мій погляд, слабким місцем реформи НУШ є саме вчителі. В навчальних програмах можна прописати безкінечно прекрасні компетенції  —  і критичне мислення, і емпатію, і готовність до співпраці, і відкритість до нового, але якщо вчитель сам не має цих якостей, то він не може цього навчити. Це неможливо розвинути, пройшовши один тренінг, чи навіть серію, це все риси, які напрацьовуються роками, яких у наших вчителів не було. Бо вимоги до самої професії були іншими.

Яким шляхом пішла БеркоШко? Переважна більшість наших вчителів, за весь час існування проєкту, не мали педагогічної освіти, але були фахівцями кожний у своїй галузі. Це не була обов’язкова умова, головне  —  бажання шукати несподівані рішення, експериментувати, створювати нові форми. Якщо педагогічна освіта цьому не вадить  —  то й нехай :). Проте, на жаль, більшість вчителів не готові до цього. На те є і об'єктивні причини, і суб’єктивні. Звісно, створення цікавих, креативних занять потребує вдосталь часу, матеріалів, має гідно оплачуватись. Проте, зовсім не гарантовано, що якщо збільшити оплату вчителям, вони почнуть краще навчати і креативити. Для цього потрібно по-перше, вміти це робити, а по-друге  —  бути готовим взяти на себе відповідальність за створене  —  значно спокійніше працювати за матеріалами, які вже мають схвалення. Якщо людина впродовж всієї своєї практики лише копіювала створене іншими, вона не може одразу почати створювати нове. Звісно, це також можна розвивати. Як  —  це окрема розмова.

Отже, в БеркоШко вчителі мають академічну свободу. Ми досліджуємо державні навчальні програми, щоб врахувати, які знання повинні мати учні на атестації (програми регламентують тільки ЩО мають знати учні, але не ЯК вони мають це вивчити). Відтак, окреслюємо загальні принципи, яких ми намагаємось дотримуватись в освіті  —  як то, спочатку познайомити з явищем, потім його назвати; показувати шлях, яким людство прийшло до того чи іншого знання; висвітлювати різні точки зору і вчитись обґрунтовувати власну позицію тощо. І в цих окреслених рамках вчитель починає шукати свій спосіб викладання. Він може обґрунтовано додавати чи виключати окремі моменти з навчальної програми (наприклад, не читати на літературі «Федька-халамидника» але обговорювати манґа, чи замість електронних таблиць Excel на інформатиці вивчати монтування відео). Вчитель може обирати навчати з підручниками, і якими, чи без них, які додатки і сайти застосовувати, на які екскурсії водити учнів тощо.

Одразу скажу, що це не всім вдається, проте це ніколи не можна передбачити, доки вчитель не спробує. Тож, я свідома того, що чимало нинішніх вчителів не зможуть викладати з такою мірою креативу, але водночас повернення свободи творчості дозволить залучити до професії тих людей, які отримують від цього насолоду. Переконана, що більшість вчителів в альтернативних проєктах мотивовані не грошима, а значною мірою свободи  —  відсутністю бюрократії, живою взаємодією з учнями. Таких людей нині дуже бракує в масовій школі. Вони там є, але радше як винятки.

Як досвід альтернативних проєктів може бути корисний для змін в системі? І як система може допомогти масштабувати цей досвід?

Наразі мені видається можливою така схема:

Кинути заклик до вчителів «за покликанням», з будь яких-проєктів  —  з державних шкіл, приватних, альтернативних, можливо навіть гуртків —  ті, хто безпосередньо викладають і отримують від цього задоволення. Зареєструвати їх в системі, яка дозволить відстежувати поступ. Сформулювати загальний базовий курикулум, без зайвої деталізації  —  щоб трохи тримати межі і відсікати ненаукові погляди та пропаганду. Максимально спростити звітність до системи (можливість писати дописи як в facebook, скидати фоточки і відео), повністю знявши бюрократичне навантаження в самій школі (навчальні плани, журнали оце все). Додати премію усім вчителям, хто долучиться до проєкту. Усім іншим небайдужим освітянам, митцям, науковцям і громадським діячам забезпечити можливість пропонувати ідеї і докидувати пропозиції щодо різних курсів і занять, ділитись знахідками, які вчителі можуть використовувати як базу даних. Певний час збирати спостереження (щонайменше кілька років, щоб дати вчителю можливість перевірити свої припущення і зробити кілька спроб) Залучити аналітиків і методистів опрацювати ці спостереження і за ними вибудувати нові навчальні програми, а далі вже розробляти освітні матеріали. Поширити отриманий досвід на масову школу. Зберегти платформу для опрацювання досвіду творчих вчителів для подальшого розвитку.

Такий підхід дозволить не лише апробувати різноманітні пропозиції, а й врахувати сприйняття нинішнього покоління дітей. Направду, ніхто на віддалі не може передбачити, які запити будуть у учнів після кількох років ковіду, цієї війни, в умовах швидкозмінного світу. Але вчителі, які безпосередньо контактують з дітьми зблизька  —  можуть це помітити. Їм треба лише допомогти опрацювати набутий досвід.

Як у сучасному містобудуванні, так і в освіті. Вчителі будуть «протоптувати стежечки» там, де це зручно і доцільно, а об’єднання решти освітян (методистів, управлінців, видавців) —  «асфальтувати» вдалі траєкторії, щоб ними могла користуватись велика кількість громадян.

Підтримати мою просвітницьку діяльність можна на Patreon.

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram

Поширити у соц. мережах: