Конкуренція зустрічається в природі: міжвидова – за територію проживання і харчі, внутрішньовидова – за можливість залишити потомство. Конкуренція зустрічається в бізнесі – за увагу споживачів, захоплення ринку. Політична конкуренція – в боротьбі за владу.
В освіті конкуренція часто виражена у системі рейтингів – учнів, вчителів, шкіл. Але наскільки обґрунтованою вона є? В яких випадках конкуренція може заохочувати, а в яких навпаки – демотивує?
Ми в БеркоШко обговорювали питання конкуренції з підлітками, вони ще непогано пам’ятають себе в дитинстві і вже відчувають конкуренцію інакше. При тому, що у нас немає формальних оцінок і штучної конкуренції, але зовсім уникнути змагальності неможливо.
В ідеальному випадку, якщо не домішуються інші впливові фактори, у тій справі, яка є значимою і в ній хочеться вдосконалюватись, конкуренція підбадьорює. Коли хтось робить щось краще, виникає бажання перевершити його і на цьому шляху зростаєш в майстерності. А в байдужій справі конкуренція не чіпляє.
Форма
Форма конкуренції також має значення. Якщо це лише повідомлення фактів: “Перший пробіг дистанцію за 14 секунд, а другий – за 14.2 секунди” – це дає мірило, наскільки необхідно пришвидшитись і мотивацію таки досягти цього.
Натомість порівняння без критеріїв – як з “сином маминої подруги”, або присоромлення – “як так можна!”, “ганьба!” – відчутно зменшує прагнення змагатись далі.
Відмова
Доволі складно конкурувати, якщо розрив дуже відчутний: “Якщо все рівно не наздожену, навіщо старатися”. В критичних випадках відмова від спроб може бути пов’язана з вивченою безпомічністю – коли довгий час не вдавалось досягти результату, завдання були заскладні, або були умисні перешкоди.
В такому разі занурювати людину в конкурентне середовище не можна. Необхідно повернутись до того рівня складності, який ще був під силу, і пройти індивідуальним шляхом до моменту успіху.
Достатньо
Втім, є випадки не відмови від конкуренції, а виходу з неї – якщо є особисті внутрішні критерії, по досягненні яких відчувається задоволення результатом, незалежно від того, чи є хтось більш успішний.
В сучасному світі надміру – перевиробництва товарів, нестримних потоків інформації, розгалужених соціальних контактів, доступних розваг, чи не найважливішою майстерністю є опанування цього відчуття – достатності.
“Цей телефон достатньо хороший. Мені не потрібен кращий”.
“Два чайника за ціною одного. Але мені не потрібно два чайника, одного досить”.
Рекорд
Конкуренція не завжди є доречною, але є сфери, в яких вона дозволяє разюче розширити уявлення про можливе. Є цікавий ефект зі спортивними рекордами. Буває так, що довгий час ніхто не може побити світовий рекорд. Але щойно комусь це вдається, за ним побивають рекорд ще кілька разів поспіль.
“Якщо хтось зміг, то і я зможу”.
Читай також Що таке почуття гумору і як його розвивати
Сприйняття конкуренції дуже змінюється з дорослішанням.
До 5-6 років питання конкуренції не постає, оскільки діти або взагалі ще не відвідують дитячих колективів і не мають з ким змагатись, або їхня взаємодія не передбачає діяльності, в якій можна конкурувати.
7+
А от починаючи з раннього шкільного віку конкуренція починає просочуватись в життя дітей. І це той час, коли краще її трохи стримати. І от чому.
В молодшій школі дитина ще дуже чутлива до оцінювання, бо не відокремлює оцінювання її досягнень від оцінювання її особистості. Якщо сказати про погано виконане завдання, дитина почує “я поганий”. Саме тому важливо не оцінювати, а давати розлогий зворотній зв’язок: що вдалося, а що варто переробити. Поруч з критичним зауваженнями завжди варто відмічати гарні моменти: старанність, креатив.
10+
У віці приблизно 10 років для дитини дуже вагомою стає спільнота однолітків. Ще немає якихось яскраво виражених особистих інтересів і поділу за вподобаннями, хочеться спілкуватись з усіма і взагалі багато часу проводити з друзями. Навчальне навантаження ще не дуже велике, а самостійно знаходити собі розваги не дуже вдається. Тому випадіння зі спільноти сприймається дуже болісно. А конкуренція, рейтинги, порівняння може стати причиною цього.
В дитинстві ще немає сформованого сприйняття помилок. Самостійних завдань обмаль і вони доволі прості. Дорослі повсякчас підстраховують, щоб не схибили. Тому якщо дитина все ж таки помиляється, її це лякає, вона може вважати, що з нею щось не так, бо ще відсутній досвід помилок і їх виправлення.
13+
Натомість в підлітковому віці, в 13-14 років, дружба стає вибірковою. Людина набуває самодостатності. Є чимало зацікавлень і різноманітних занять у вільний час, чимало освітніх завдань. Результати роботи вже відокремлені від самооцінки. А окрім того, підліток вже має досвід і помилок, і їх виправлення. Зростаюча складність завдань і досвід успіхів, створює передумови для прийняття помилок. Підлітки навчаються не стільки конкурувати між собою, як змагатися з собою вчорашнім. Тому зовнішня конкуренція вже проживається спокійніше.
З’являється усвідомлення, що бути найкращим одночасно в усіх сферах неможливо, але можна обрати кілька напрямів, в яких хочеться вдосконалюватись і там прагнути першості.
Деякі підлітки схильні обирати ті напрямки, які їм найкраще вдаються, інші – чого найбільше хочеться. Це не завжди збігається. Але звуження сфер докладання зусиль відбувається в будь-якому разі.
Також підлітки зазвичай вже мають досвід зміни сприйняття вимушеної діяльності. Коли є якесь завдання, яке не хочеться робити – від миття посуду до задач з тригонометрії, від вивчення історичних дат до прибирання за домашніми тваринами. Можна його собі “сподобати”. Мотивація уникнення дискомфорту – щоб не сварили за невиконане – не сама вдала. Краще влаштувати приємні обставини – музику, чайок. Або знайти, чим це потрібно тобі самому – власний внесок у спільну справу або відчуття, що розібрався в досі складній темі – це може бути приємним саме по собі.
Якщо від початку шанси рівні, то програш у змаганні, звісно, засмучує, але не позбавляє бажання далі рухатись в цьому напрямку.
Якщо хтось докладає більших зусиль і отримує кращі результати — це зрозуміло і вселяє надію, якщо більше вкладалися, то в тебе теж все вдасться. Якщо особливо не готувався до випробування, то низький результат особливо не зачепить.
Але коли докладав зусиль, старався і здається, що заслуговуєш на високий результат, то якщо не отримуєш його — прикро.
І коли один працює, а іншому просто щастить – це теж прикро.
Але найбільше демотивує несправедлива конкуренція, нерівні умови – підігрування одним учасникам і засудження інших.
Читай також Як власним прикладом заохочувати дитину вчитися
Той, хто боїться програти, насправді вже конкурує. Тож, аби не боятись вступати в конкуренцію, варто правильно налаштуватись.
Будь-яке змагання це тренування:
збір інформації: критерії відбору, власний рівень готовності, рівень інших учасників; контроль емоцій; аналіз власних помилок і переваг; виправлення помилок, підсилення слабких місць, проявлення сильних сторін; аналіз переваг і хитрощів суперників, завдяки чому вони виграють; опанування нових навичок; продовження спроб.В старших класах конкуренція відкриває нові можливості. Участь в олімпіадах і конкурсах дозволяє здобувати додаткові бали при вступі у виш, загартовує перед ЗНО.
Загалом, змагання можна сприймати не як порівняння: хто кращий, хто гірший. А як привід для знайомства з однодумцями, розширення кола інтересів, просування обраним шляхом розвитку.
Для цього варто:
Занурюватись у конкурентне середовище не раніше 12 років. Не прагнути першості у всьому, а обрати кілька важливих сфер. Не зневажати суперників, а навпаки вчитись у них.І тоді конкуренція може заохочувати до досягнення кращих результатів, без втрати смаку життя :).
Читайте також Що є інновацією в освіті