Ми поспілкувалися з Юрієм Білецьким, співзасновником та вчителем математики науково-дослідницької школи «Базис», про те, як зацікавлювати учнів математикою, чому потрібно розподіляти їх на групи за рівнем здібностей до математики й чому так важливо придумувати творчі завдання для дітей всіх рівнів, а не тільки для вищого.
Коли вчитель заходить до класу, в нього є певний настрій і мета, діти це одразу зчитують. Якщо мета зробити так, щоб дитина написала контрольну або здала гарно ЗНО, щоб потім вступити до ВНЗ, то успіху не чекайте. Бо це мотивація для вчителя, а не для дитини.
А з яким настроєм і метою тоді заходити до класу? Звісно, вчитель має забезпечити систематичне вивчення матеріалу. Але це лише 50%. Інші 50% – це захоплення вчителя математикою. Вчитель математики, як і будь-який інший, має цікавитися своїм предметом, читати тематичні книжки, спілкуватися з колегами. І забігати в клас з палаючими очима, щоб поділитися знайденою математичною цікавинкою, задачкою чи застосунком або історією з життя чи чимось, що зацікавило його особисто.
Персональна мотивація вчителя дуже важлива. Якщо вчитель захоплюється математикою, це передається дітям.
Треба завжди цікавитися, шукати цікаві науково-популярні видання і бачити приклади математики в навколишньому середовищі. Наприклад, геометрія – це ж не просто трикутник АВС. Геометричною задачею може бути також і готичне вікно.
У кожного вчителя повинно бути вміння обережно по сходинках розподілити матеріал, щоб дитина його змогла вивчити. Потрібен план дій, завдяки якому учень буде знати, куди він рухається. Спочатку залученість, систематика і методика, і ось вже дитина технічно виконує завдання. А далі – незвична ситуація і вона вчиться застосовувати свої знання на практиці.
Я вважаю, що на першому місці має бути зацікавленість і тільки потім підтягування навичок. Бо можна сильно нашкодити підходом, при якому дитина обов’язково має засвоїти базу.
Розвиток – це ж не просто конкретні вміння скласти тест, це щось дуже широке, глобальне, це про взаємодію людини зі світом. Учень має бути зацікавлений у завданнях, які виконує. Якщо він не зацікавлений, то репетиторство й додаткові вправи для нього – каторга, через яку дитина може зневіритись в цьому світі. Не потрібно так робити.
Репетитор потрібен тоді, коли дитині, наприклад, важко, але вона хоче бути на рівні з іншими залученою в процес, тому що їй цікаво. Якщо є така мотивація, ось тоді шукайте репетитора.
Коли в дитини немає ні зовнішньої, ні внутрішньої мотивації, базу потрібно тримати, але відповідно до здатностей дитини. І це завдання вчителя – поділити їх на певні групи й знизити рівень вимог до тих, кому математика складно дається. І навіть для групи з найнижчим рівнем придумувати творчі завдання.
Якщо подивитися рекомендації МОН, як виставляються оцінки, то там 1-3 бали за таке-то, 5-6 балів за таке-то, а ось якщо вміє робити творчі завдання – це 10-11 балів. Я з цим не згоден. Творчі завдання варто розробляти для всіх рівнів знань і здатностей – початкового, середнього, достатнього й високого.
Завдання для початкового рівня мають бути простими й водночас такими, щоб в дітей виникло бажання знайти відповідь. Якщо немає залученості, вмотивованості, хоча б якоїсь зацікавленості в задачі, то не чекайте на розвиток дитини.
Тому знову діє цей принцип: зацікавленість має йти поряд з базою, прикладами, систематикою. Їх можна застосовувати як для найпростішого рівня, коли дитина не обрала математику своїм головним предметом, так і для олімпіадників спеціалізованих шкіл.
{{read_more|Читайте також| 5217, 5202}}
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram