Олена Обухівська, менеджерка з комунікацій Arricano.
Момент вибору професії – чи не найважливіший у житті кожної людини. І спецпроєкт «Хочу стати», який The Point реалізує разом з Освітньою платформою для дітей і підлітків Shamrock та платформою розвитку кар’єри CareerHub, має на меті допомогти всім, хто ще вагається з вибором майбутньої роботи або ж планує змінити свою спеціальність.
Героїнею цього інтерв’ю стала Олена Обухівська, менеджерка з комунікацій Arricano. Вона розповіла про риси, якими має володіти PR-менеджер, та його опозицію до журналістів. Про відмінність піару від реклами, його чесність та вартість помилки у цій сфері.
PR сам мене вибрав. 15 років тому ще не знала про існування такої професії. Тоді в описі вакансії йшлося про наповнення та розвиток сайту державної установи. Модернізуючи оголошення, сьогодні у вимогах це звучало б про генерування контенту та CEO-оптимізацію. Мені подобається те, чим я займаюсь: взаємини з людьми, комунікації з журналістами, органами влади, експертами, блогерами, селебрітіс, письменниками, артистами, політиками, громадськими діячами, різними організаціями, асоціаціями, телеканалами.
«Мета моєї діяльності – формування іміджу та позитивної думки про компанію. Тобто, щоб знали та гарно думали, саме тими ідеями та словами, які я пропоную, застосовуючи сучасні PR-інструменти. А їх на сьогодні достатньо багато.
Рекламу, насправді, ніщо не може замінити. Адже це простий, прямий та ефективний спосіб «розказати гарно самому про себе». Можна замість реклами застосувати PR-технології, і тоді «про мене гарно будуть говорити інші».
Класичний PR будується на тих фактах, які цікавлять аудиторію. Власне, чесність – це головний принцип PRу, щоб викликати довіру, повагу, симпатію. Тому правильно вибудуваний PR з довгостроковими цілями – це правдива інформація, з необхідними акцентами та відтінками. Завдання піарника – найти таке слово, ідею чи інструмент, щоб виділитися, створити хайп чи запустити «вірус».
Насправді, це три прості компетенції:
Гарно читати, схоплюючи найважливіше із величезного потоку інформації. Гарно писати, щоб текст виділявся і не був схожим на інші. Гарно аналізувати, чітко розділяючи, де – зерно, якому можна зробити вишуканий піар, а де – полова, залишивши її осторонь.У PR практика важливіша за теорію. Тому, навчаючись у будь-якому університеті, студентам рекомендую частіше брати участь у волонтерських проєктах чи студентському самоврядуванні, виконувати обов’язки старости групи чи просто більше писати в соціальних мережах. А якщо говорити про спеціалізацію, то у вишах вже працюють кафедри маркетингу, журналістики та PRу.
Для професійного піарника, якого із задоволенням візьмуть на роботу, треба мати власне портфоліо проєктів та «виписаний» почерк текстів. Тому якнайбільше практикуватися, писати блоги, пости, коментарі, рецензії, робити фото, показати свою соціальну орієнтованість на суспільні проблеми та виклики.
Ринок праці сьогодні суттєво змінився. Працедавці говорять, що навчити спеціаліста простіше. Але їм складно знайти людину, яка швидко вчиться та адаптується до реалій.
Молодим спеціалістам важливіше вибрати правильну для себе професію, розвиватися, а ринок обов’язково запропонує те, що буде актуальним. До речі, пройти співбесіду – це теж достойне уміння, яке приходить із досвідом. Тому частіше ходити на зустрічі, вивчати себе, свої сильні та слабкі сторони, щоб себе презентувати працедавцю та успішно рухатися по кар’єрній драбині.
Гадаю, що найгірше – це погана рекомендація. Адже колеги «по цеху» активно спілкуються між собою на різних галузевих конференціях та нетворкінгах. Тому особиста репутація – це те, що вартує більше за гроші чи гонорари. Один раз зіпсувавши її, зачиняться двері. І тоді завдяки неймовірним зусиллям навряд чи вдасться їх відчинити знову.
Один із найактуальніших трендів сучасних комунікацій – це швидкість. Цінується швидка реакція на негатив, оперативність виконання завдань, зокрема написати новину, придумати ідею чи слоган. На це, часом, є лише 15 хвилин. Тому управління власним часом та вміння його ефективно розподілити – це теж труднощі у повсякденній роботі. Особливо коли одночасно треба і читати, і писати, і слухати.
Піарник має справу з репутацією компанії, організації, людини. Тобто того, кого піарить. Помилка справді може завдати шкоди чи ризиків.
Не думаю, що штучний інтелект зміг би відповісти на ваші запитання. Все, що стосується рутинних процесів – це зручно віддавати в роботу штучного інтелекту. Все креативне – це продукт емоційного інтелекту.
PR – це одна із найнепередбачуваніших і неконтрольованих функцій та процесів. Тому кумедні історії трапляються постійно. До них треба бути готовими і спокійно з гумором реагувати. Наприклад, журналіст некоректно висловився стосовно вашого питання. На розбірки йти не варто – краще створити інший медійний продукт – статтю, інтерв’ю, новину, з коректною інформацією.
Гадаю, що PR за кордоном, та й і в Україні також, – це пріоритетний напрямок. Його місія – виокремитись із-поміж інших, продемонструвати свою особливість та конкурентні переваги, додати вартості та цінності. Інструменти в піарі можуть бути дуже різними, і вони швидко змінюються, адже отримати хайп – це не проста формула. Щоразу вимагає нового креативу і у візуальній комунікації, і у словоформах, і в емоційній насиченості.
Звичайно. Зараз багато фахівців у галузі PR працюють дистанційно, на аутсорсі, фрілансі та у проєктних офісах. І тоді піарник має повне право обирати ті проєкти, які йому ближче до його картини світу, соціально-етичної орієнтації та життєвої філософії. У великих компаніях у структурі є і PR-менеджер, і навіть піар департамент. І навіть PR, виведений у підрядники на аутсорс.
Журналісти не люблять, коли PR-менеджери прогавлюють дедлайни, коли не отримують відповіді на свої запитання або коли їх критикують. Журналіст та піарник – це дві опозиційні сторони, що представляють різні інтереси. Журналісту важливо догодити читачам та цікаво розкрити тему для громадськості. Піарнику – цікаво розказати про компанію чи продукт, який він чи вона піарить.
Можу порадити п’ять мотивів професійного апгрейду між старою та новою роботою:
Почати вести блог про цінності та радощі кожного дня, про маленькі приємності: тишу, пташок, книги, меми. Думки про що завгодно. Розробити свій авторський онлайн-курс. Провести зустріч зі студентами вишів. Відкоментувати блогерів. Придумати собі нову протезну професійну звичку та спробувати її відпрацювати.Джерело фото pexels
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram