Конфлікти – невід’ємна частина нашого життя. Їх неможливо уникнути, втім, чи можна використати їх як засіб для зростання особистості та покращення дипломатичних навичок? Сприймати не як перешкоду, але як можливість.
Саме такі можливості відкриває медіація, що офіційно увійшла в українські школи з 2018 року, зі створенням системи служб порозуміння у закладах освіти. З того часу метод мирного вирішення конфліктів, до якого у якості посередників долучаються як учителі, так і учні, набуває все більшої популярності.
Конфлікт – ситуація, де кожна зі сторін займає позицію, несумісну, чи навіть протилежну стосовно до інтересів (поглядів, позиції) іншої сторони.
То ключ до конфлікту – людські інтереси? Але що вважати такими? Як правило, їх основою є потреби, зафіксовані відомим американським психологом Абрахамом Маслоу: потреба у повазі, спокої, безпеці, прийнятті суспільством, потреба у досягненні, визнанні, фізіологічні потреби тощо.
Що більш базовою є потреба, то відчайдушніше її відстоюють. Саме тому не варто розглядати інтереси людини як щось не суттєве, це хибний підхід. Із тих самих причин не варто «ламати» учня, примушувати забути про власні інтереси, пожертвувати чи поступитися ними (не отримавши компенсації) на користь іншого.
Як свідчить досвід, коли вдається донести потреби однієї сторони до іншої, конфлікт згасає сам собою. Утім, зазвичай, на поверхні ми бачимо не глибинні потреби, але образи та емоції, що плутають причини конфлікту та ускладнюють пошуки рішень.
Зауважити: як вказано на малюнку, конфлікт = С+П+С (в англ. ABC). Більшість невдач у роботі з конфліктами пояснюються нехтуванням саме цим правилом. Ключ до успіху – переключити дискусію з відстоювання позицій сторін до їхніх потреб та інтересів. Для цього варто визначити первинну потребу «С» та похідні «В» і «А» – емоції, їх наслідки та реакції на дії суперника.
Як правило, під час бесіди люди добровільно розповідають про власні потреби. Чи означає це, що всі конфлікти вирішуються самі собою? Звісно, ні. Чимало побутових конфліктів базуються на недоліках (нестачі) комунікації, тож можна припустити, що сторони конфлікту не надто уважні слухачі. Як результат – типова ситуація, де дві особи сидять навпроти, але сприймають одне одного як проекції власних страхів чи бажань.
Отож медіатор є перш за все уважним слухачем. Звісно, багатьом роль арбітра може здатися незначною, обмеженою, чи надто пасивною, адже посередник не говорить, як саме вчинити, не примушує сказати ту чи іншу фразу, не робить психологічного аналізу, не виносить вирок і не дає оцінку. Це вельми тонка та оманливо проста робота, що вимагає стресостійкості та хисту.
Медіатор ставить запитання, аби отримати більш точну інформацію, або перефразовує вислови учасників, таким чином зробивши їхні потреби видимими протилежній стороні. Як відзначалося вище, люди охоче говорять про свої інтереси, втім, найчастіше, ці вислови губляться у низці претензій та вражень, тож медіатор, використавши навички ефективного спілкування (перифраз, резюме, активне слухання), має виділити та підкреслити саме ці послання.
Вправа: змоделюйте ситуацію конфлікту та ставте додаткові запитання, аби виявити базові потреби.
Уявімо. Учениця одягається відповідно до однієї з субкультур (готи, емо, панк), що стало причиною булінгу з боку однокласника. Якщо на медіації хлопець акцентує свої емоції, «гнів» чи «образу», поставте запитання «Чому?».
Чому я відчуваю образу? «Бо не ясно, нащо вона це робить, що цим хоче сказати» (потреба у прогнозованості, стабільності).
Чому я відчуваю гнів? «Бо вона не поважає традиції, дівчата не мають так одягатися» (страх руйнування/загрози ідентичності, потреба захищеності, приналежності до групи).
Правила медіації здаються дуже простими. Утім, кожен, хто пробував їх дотримуватися, відкриває безліч нюансів. От лише деякі з них:
Чути не завжди просто. Інколи люди не прагнуть порозуміння. Наприклад, булер докладає зусиль, аби відділити себе від жертви, адже суть булінгу у відокремленні (сегрегації) певного індивіда та відчутті спільності через цькування чужинця. Таким чином відчуття значущості у кривдника будується на небажанні бачити у жертві таку ж людину як він. Неупередженість. Кожен медіатор має власні уявлення про справедливість, тож інколи важко позбавитися відчуття, що одна сторона права більше за іншу. Утім, пам’ятайте – якщо учасник відчуває, що його потреби ігноруються, він захоче вийти з медіації, або вся бесіда зайде у глухий кут. Остерігайтеся маніпуляцій. Хтось із учасників може схиляти медіаторів на свій бік, використовуючи обман, чоловічу/жіночу солідарність, тиснути на жаль тощо. Не дозволяйте порушувати правила. На етапі знайомства сторони конфлікту мають чітко усвідомлювати – медіація можлива лише за певних правил. Проговорюйте регламент але… очікуйте порушень. У разі потреби перебивайте учасників, використовуйте свою владу як модератора, аби не допустити підвищення «градусу» розмови, обміну звинуваченнями та образливими репліками.Навчально-методичний посібник з медіації можна скачати на сайті МОН. Матеріали за посиланням містять безліч корисної інформації: практичні прийоми та вправи, бланки учасників медіації, тестування для відбору учнів-медіаторів, готові тексти наказів про організацію центру та служб порозуміння у школі, та багато іншого.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram