Володимир Співаковський: Робота над помилками. Чому не вчить дітей школа

Володимир Співаковський

Бізнесмен, президент корпорації Гранд

 

 

Ось уже і червоне чорнило скасували, і оцінки скасували, і програму розвантажили, аби діти не напружувалися і не нервували. А щастя й досі геть немає

Так і хочеться висловитись: ось твоя помилка! Тому що очі постійно вишукують у всіх помилки — в текстах, словах, думках, діях. Пропорція приблизно така: на помилки ми зважаємо в 90% випадків, і лише в 10% кажемо: «Молодець! Ось де ти класно зробив-сказав-вийшло».

Проте, а чи взагалі можна вчити інакше, як не на помилках? Як їх виправляти і рухатися вперед? Ось уже і червоне чорнило скасували, й оцінки скасували, і програму розвантажили, аби діти не напружувалися і не нервували. А щастя й досі геть немає.

 тут ще ця клята приказка — на помилках вчаться. Ну, і що з цим удіяти? Відповідь на запитання про помилки — легке. Просто система освіти, на жаль, безнадійно відстала від усіх інших галузей, де вже давно вирішені аналогічні проблеми з помилками або взагалі вони не вважаються проблемами. Тож розгляньмо інші види діяльності і порівняємо аналоги.

Архітектура. Ви бодай коли бачили архітектора, який би здав власний проект з першого подання, і за цим проектом почали відразу споруджувати будинок? Чи за помилку його негайно звільняють або штрафують? Ні. Архітектору вказують на помилки, недопрацювання, на необхідність коригувань, виправлень і нових додаткових вимог. І в жодного архітектора не виникає образ, сліз і комплексів. Бере й виправляє. Причому багато-багато разів. І нічого в цьому нема надзвичайного. Зате потім будинок стане ошатним і стійким.

За помилками не має проглядатися покарання

Ба навіть у стрибках в довжину дозволяють 6 спроб. Причому в залік враховуються не помилки і навіть не усереднений показник. А найкращий результат. Навіть коли при цьому було 5 помилкових стрибків.

Ви запитаєте — чому так відбувається? Тому що тільки у нещасної дитини вимагають здати його продукцію на відмінно з першого разу. Погрожуючи при цьому двійкою, покаранням, записом у щоденнику, скаргою до батьків або взагалі майбутнім лузерством.

Висновок — за помилками не має проглядатися покарання. Для виправлення помилок належить надавати стільки спроб, скільки дитина захоче сама, доки їй не набридне їх виправляти. При цьому дехто з дітей щось виправляє і проказує — ставте, що хочете. А декотрі діти боротимуться до останку, до перфектного результату. Це теж показник, не тільки знань, а й волі, характеру.

Чому так? Тому що у дитини має з’явитися внутрішній стимул мінімізувати непотрібну працю або домогтися важливої для неї мети. Саме звідси виникатиме її «вміння вчитися», а не тотальна нервова концентрація на помилках. Адже люди вчаться не на помилках, а на власних перемогах та успіхах.