29 січня 1918 року: як студенти під Крутами зупинили російський наступ

23.01.2026

29 січня в Україні відзначають День пам’яті Героїв Крут – одну з найсимволічніших дат української історії ХХ століття. У січні 1918 року молода Українська Народна Республіка могла припинити існування, щойно його проголосивши. Як і тепер, росія – тоді в особі більшовиків – прагнула знищити українську державність силою. Це не лише спогад про трагічну поразку, а й розповідь про усвідомлений вибір і ціну, яку українці платили за право на власну державу.

Наступ, якого не чекали

Наприкінці січня 1918 року більшовицькі війська рушили на Київ двома напрямками. Загін під командуванням Михайла Муравйова наступав через Полтавщину, а інший – під проводом Рейнгольда Берзіна – діяв на Чернігівщині. Українське командування очікувало головного удару з полтавського напрямку, туди й було перекинуто найбоєздатніші частини.

Натомість Муравйов несподівано змінив маршрут і 28 січня з’єднався з силами Берзіна. Разом вони захопили стратегічно важливу станцію Бахмач – ключовий залізничний вузол, що відкривав прямий шлях на Київ.

Нерівний бій

Уранці 29 січня більшовики розпочали наступ. Вони мали десятикратну перевагу в живій силі, артилерії та бронепоїзд, який обстрілював українські позиції з тилу.

Українські сили налічували близько 500 осіб – курсантів Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького, добровольців студентського куреня Січових стрільців віком 18–20 років та близько 80 бійців Вільного козацтва. Їхнє озброєння було мінімальним: гвинтівки, 16 кулеметів і одна гармата на залізничній платформі.

Попри це, завдяки вигідній позиції та стійкості оборонців, українським підрозділам вдалося стримувати наступ ворога до десяти годин – аж до сутінків. Лише ввечері, під загрозою оточення, було ухвалено рішення відходити.

Відступ і страта

Першою відступала студентська сотня, за нею – юнкери, прикриваючи відхід вогнем. Українські частини вирушили у бік Києва, дорогою руйнуючи колії та мости, щоб уповільнити переслідування.

Більшості вдалося врятуватися, однак один студентський загін у темряві втратив орієнтацію й вийшов на станцію Крути, вже зайняту більшовиками. У полон потрапили близько 30 юнаків.

За наказом одного з командирів, обуреного значними втратами, полонених катували й розстріляли. Перед смертю гімназист Григорій Піпський заспівав український гімн – його підхопили інші. Після страти місцевим мешканцям певний час забороняли ховати тіла загиблих. Згодом частину з них перепоховали біля Аскольдової могили в Києві.

Чому Крути стали вирішальними

Бій під Крутами зупинив наступ більшовиків щонайменше на чотири дні. Цей час став критично важливим. Центральна Рада змогла втримати контроль над Києвом і завершити переговори з країнами Четверного союзу.

9 лютого 1918 року було підписано Берестейський мирний договір. Українську Народну Республіку визнали самостійною державою, а Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Туреччина надали їй військову підтримку.

Як оцінюють бій історики й учасники

Історик Володимир В’ятрович наголошує: бій під Крутами не варто зводити до трагедії чи поразки. Це була битва не за станцію і навіть не за Київ – це була битва за майбутнє України.

Доктор історичних наук Володимир Сергійчук підкреслює, що саме завдяки цій затримці ворога делегація УНР у Бресті мала можливість завершити переговори й домогтися міжнародного визнання української незалежності.

Учасник бою Михайло Михайлик у спогадах згадував, як українські кулемети косили лави наступаючих матросів, як вагони для поранених переповнювалися, і як уже наступного дня стало відомо про сотні вбитих більшовиків та розстріл полонених студентів.

Пам’ять, що не втрачає сенсу

Бій під Крутами став символом свідомого вибору – коли молоді люди без ілюзій розуміли, що можуть не повернутися, але все одно стали на захист держави, яка ще не встигла зміцніти.

Це не лише трагічна сторінка минулого. Це нагадування про ціну часу, про відповідальність і про те, що навіть кілька сотень можуть змінити хід історії.

Читайте також