Життя, яке триває: про втому, біль і маленькі радощі

19.12.2025

Цей текст — про втомлене тіло й живу душу, про дрібні поломки всередині та маленькі радощі, що тримають на плаву в часи великої напруги. Письменниця Ірина Говоруха чесно й ніжно пише про щоденну крихкість, війну, турботу, пам’ять і красу життя, яке триває — попри біль, втому й темряву.

Не знаю як у вас, а в мене всередині постійно щось ламається. То одне, то інше. Зранку болить шия, ближче до вечора – поперек. Піднятися на восьмий поверх – те ще випробування, бо в колінах вийшло з ладу якесь коліща. У носі хлюпає, в голові сидить дятел.

Варто блимнути лампочці – насідає меланхолія та туга. Нерви, як старі закошлані нитки. Я забула, коли востаннє дивилася кіно чи просто лежала в ліжку з цікавою книжкою. Читаю стоячи під школою, поки донька шукає свої рейтузи чи шапку-вушанку, і переглядаю виключно документальні стрічки.

З іншого боку, у мене все чудово, адже сплю в ліжку, а не в бліндажі, і не доводиться бити мишей молотками та викладати гризунів у довгий ряд. Маю вдома газовий балон, тож можу нагріти води й не хвилюватися, що на димок прилетить ворожа «дуринда».

Крім того, час від часу розраджує дитина, яка планує вдочерити іншу дитину й просить перевірити малюка на наявність переломів та бактерій.

Тішить куховарство (вчора приготувала желе з гарбуза та апельсина), плетиво шкарпеток, тиха ніч. Напівсонне сонце, куля грейпфрута, світло, яке дали на пів години раніше. Бадьоре вуличне повітря, бурштиновий мед у літровій банці, пісня «Земле моя» (слухаю щоразу, коли опускаються руки).

Безсмертні рядки Ліни Костенко, татовий фірмовий томатний сік, мамині лимонні хризантеми.

А ще надихає улюблена косметика, яка маскує недосип. У ній ціла зграя пептидів, жменька каштанів та пшеничного зерна. Трохи кофеїну й бамбукової солі, сік гібіскусу й, певно що, цілий баобаб. Особливо рятує маска-антистрес. Нанесла на ніч, а вранці ніби спала на Балі, а не вдома під ракетним свистом.

Так, під колінами, як і раніше, тягне, дятел знайшов собі пару, і тепер в голові вистукує дует, у хаті темно й вогко, як у льохові, але в дзеркалі нормальна жінка, а не мара.

Можна й далі знімати з апельсина цедру, шукати по закутках доньчину шапку, плести лицьовими й повторювати Лінине: