Міністерство освіти і суспільство, педагоги і батьки бурхливо обговорюють зміни, що відбуваються в середній школі, нову реформу освіти, нові освітні перспективи, що витікають з цієї реформи.
У той же час багато дітей вже до кінця першого класу категорично заявляють, що не хочуть вчитися зовсім, не люблять школу.
Причому це не тільки в нашій країні!
Хто винний? Сім’я? Школа? Суспільство? Держава?
В чому причина такого феномену?
Нові фактори впливу – доступність знань, багато розваг та інших відволікаючих видів діяльності, швидкі зміни всіх дискурсів? Щось не те в інституті сім'ї – відсутність прикладу для наслідування в сім'ї, батьки проектують на своїх дітей свої негативні очікування по відношенню до школи? У суспільстві немає такої цінності – відсутність в громадській думці зв'язки Вчення – Успіх – Щастя? Криза системи освіти? Загальна цивілізаційна, тобто мотиваційна криза в світі? Щось ще?Для з’ясування причин цього явища "Українська правда. Життя" поставила шести експертам, що мають відношення до освіти, декілька запитань:
Як ви вважаєте, в чому причина такого феномену? Може бути, неправильна сама постановка питання – чому діти не хочуть вчитися? Що з цим потрібно робити? Чи знаєте ви, як це вирішується в інших країнах? Чи знаєте приклади системного вирішення цієї проблеми в Україні? Яке ще запитання було б потрібно поставити для найкращого розкриття теми?ДІТЯМ МАЄ БУТИ ЦІКАВО. І КЛЮЧОВИМ ФАКТОРОМ ТУТ Є ЯКІСТЬ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ
НАТАЛІЯ ШУЛЬГА,
професор, заступник директора у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, куратор напрямку "Освіта. Наука. Інновації" Реанімаційного Пакету Реформ (фото Ігор Гайдай)
– Чому діти не хочуть вчитися? Як ви вважаєте, в чому причини такого феномену?
Всі перелічені речі є важливими чинниками зазначеного феномену.
Безумовно, сім’я є рушійним фактором. Якщо дитину та її освітні досягнення не підтримують в сім’ї, то у дитини може скластися уявлення, що це не є важливим.
Звичайно кількість розваг поза школою, яких немає в школі, так само може впливати на бажання/небажання дитини вчитися.
З приводу суспільства, – так. У нашому суспільстві немає такої цінності. Якщо, наприклад, в європейській спільноті, або в Америці, або в Австралії – є прямий зв’язок між рівнем освіти людини й успіхом у її професії, її матеріальним станом, то у нас в Україні такого прямого зв’язку немає.
Цивілізаційний фактор? Я не думаю. Тому що освіта все одно завжди є і буде в перших рядах опіки суспільства в цілому, держави. Це є тренд розвитку цивілізації.
Сказати, що знання не потрібні глобально, не можливо. От якість цієї послуги, її доступність і можливість використати її для свого розвитку, для своїй професії – це питання, над якими дійсно працює весь світ.
– Як ви вважаєте, може це неправильна постановка питання – чому діти не хочуть вчитися?
– Я би запитала, не чому діти не хочуть вчитися, а чому в них така низька мотивація до навчання. Адже якщо дитині цікаво, вона біжить туди, де їй дають знання у цікавий їй спосіб.
От, наприклад, я була здивована, у Фінляндії у дитячому садочку викладачі стоять при вході, і діти біжать до них і обіймають. Вони біжать від батьків. А у нас діти плачуть, коли їх приводять в садочок.
Розумієте? Різниця колосальна! Це не те, що дитина не любить своїх батьків, – ні! Просто вона знає, що коли вона піде від батьків у той садочок, то там буде не менш цікаво і не менш захоплююче, ніж вдома.
От над цим в світі працюють – щоб було цікаво.
– Як ви вважаєте, що потрібно робити для того, щоб змінити цю ситуацію?
– Ключовим фактором тут є якість підготовки вчителів. Вчитель повинен бути носієм цієї цікавості для учня.
– А як це вирішується в інших країнах?
– Дуже показовий в цьому досвід Фінляндії. Вони теж приділяють основну увагу в освітньому процесі підготовці вчителів.
По-перше, вони зробили привабливою і престижною професію вчителя. Це відображається перш за все у достатньо високій зарплаті.
По-друге, на кожному етапі підготовки вчителів іде серйозна фільтрація тих, хто потім допускається до викладання в дитячому садочку або в середній школі.
По-третє, як вони вчать вчителів? Кожний вчитель повинен за ці роки пройти три наукові цикли. В циклі можуть бути різні предмети: математика, історія, філософія або математика, фізика, хімія. Причому коли він їх освоює, він робить реальні дослідження в реальних наукових лабораторіях. Крім того, вчитель має регулярно проходити стажування в школах.
Ще у Фінляндії немає стандартних, затверджених міністерством підручників. Вчитель вважається здатним, щоби самому відрізняти, що є якісним, корисним, цікавим для процесу навчання, а що ні. Вчитель сам розробляє свою власну програму і сам вирішує, які йому потрібні підручники.
– Чи знаєте ви приклади системного вирішення цієї проблеми в Україні?
– У нас є такі приклади у дошкільній освіті. Наприклад, садочки, які працюють за системою Монтесорі. У Києві є вже з десяток таких дошкільних закладів.
Це така дуже дитиноцентрична ідеологія, за якою вихователь бачить кожну персонально дитину і для кожної дитини має свої специфічні педагогічні інструменти. Але це, на жаль, поки що тільки приватні заклади.
– Яке ще запитання можна було б задати для найкращого розкриття теми?
– Я думаю, це має бути запитання про те, як збільшити різноманітність, яку пропонує школа для навчання.
Оскільки, якщо у вас немає якогось жорсткого фільтру при вступі, загальна група дітей буде різношерста, діти всі будуть на різних рівнях здібностей і мотивації. І для того, щоб добитися гарного результату від всіх дітей, потрібно у звичайній школі мати різноманітність можливостей.
В ідеалі повинна бути ота фінська система, в якій вчитель має принаймні три різні спеціалізації. Через те, що там вчителі володіють багатьма дисциплінами, вони здатні задовольнити всі пізнавальні потреби всіх дітей.
ДЕТИ ОБОЖАЮТ УЧИТЬСЯ – ЭТО ЗАЛОЖЕНО В ИХ ПРИРОДЕ. А МЕТОДОЛОГИЮ ШКОЛЫ НУЖНО МЕНЯТЬ
ЕКАТЕРИНА ГОЛЬЦБЕРГ,
детский психолог, медична мережа "Добробут", Дистанційна школа "Центр освіти "Оптіма"
– Почему дети не хотят учиться? Как вы считаете, в чем причина такого феномена?
– Я думаю, что дети не хотят ходить в школу, а учиться они хотят. Они не хотят учиться в том формате, который им предлагает школа.
Но дети обожают учиться. Это заложено в их природе. Просто формы обучения стали ребенку скучными.
Причина этого?
Во-первых, устарели методики обучения.
Во-вторых, сами дети изменились. Их способы восприятия информации изменились. Когда я училась в школе, основным каналом восприятия был зрительный. Сейчас основной канал восприятия кинестетический.
Вижу также проблему в том, что в обществе обесценены институт школы как таковой и, прежде всего, статус учителя. Когда у ребенка сформирована негативная позиция по поводу школы или учителя, он идет в школу, уже настроенный на то, что там, куда он идет, плохо. Обесцененный учитель не может учить.
Вообще мне не кажется, что сейчас какое-то особенное время. Оно было таким всегда. Просто бывают моменты, когда нежелание ходить в школу вспыхивает с большей силой.
Предполагаю, что если бы мы сейчас попали в античную школу, то, наверное, и там бы нашли детей, которые не очень хотят туда ходить.
С другой стороны, когда я общалась с детьми из разрушенных на Донбассе школ, – они плакали и говорили: "Это ужасно, что школы теперь нет".
Еще один аспект – для того, чтобы управлять сообществом детей в процессе обучения, современная школа все еще опирается на страх, апеллирует к чувству вины. А есть такое очень важное правило: аффект тормозит интеллект. Если я чего-то боюсь, я не могу воспринимать информацию. И современные дети подсознательно сопротивляются этому.
– В связи с этим, как считаете, что нужно делать, как себя вести с этой проблемой?
– Я думаю, что нужно перестроить методологию. Есть какие-то вещи в школьном образовании, которые уже не подходят. Мы должны их вычленить и поменять. Все остальное может нормально работать.
Возможно, надо убрать классно-урочную систему. Это предположение. Где-то, может быть, она и работает. Возможно, от нее стоит отказаться в начальной школе.
Однозначно нужно сократить огромное количество бумаг, которые нужны для того, чтобы учиться в школе. И у учителя огромное количество писанины, и у ребенка.
Я думаю, что методологической основой новой школы должен стать метод обучения через эксперимент. Плюс право на ошибку. Я экспериментирую и совершаю некие действия, которые помогают мне исследовать эту проблему с разных сторон. А когда я ошибаюсь, я ставлю новый эксперимент.
Говорят, у Эдисона до того, как у него получилась действующая лампочка, было огромное количество неудачных попыток. Но он шел к своей цели. Потому что ему было интересно.
– Знаете ли вы, как за рубежом, в Европе решается эта проблема?
– В некоторых европейских школах применяется такая методика обучения – детям предлагается решить задачу, при этом им не дают инструментов ее решения. Они сами вырабатывают метод решения задачи.
Это как раз то, о чем я говорю, – обучение через эксперимент. Ставится некая задача-исследование. И поощряется разнообразие подходов к ее решению. Каждый решает задачу по-своему, все делятся друг с другом, осознают методы друг друга – это одновременно и исследование, и обмен опытом, и практика сотрудничества.
Мы провели эксперимент, а теперь давайте подумаем, что произошло. И ребенок уже пытается анализировать, что произошло.
Если это химия, то он понимает, какие элементы вступили в реакцию, если решение физической задачи, то какие физические процессы произошли.
– Знаете ли вы примеры удачного решения этой проблемы в Украине?
– Есть много школ, которые работают в этом направлении. В основном это частные школы, к сожалению. Но также и некоторые государственные школы, в которых директора пришли по конкурсу.
Я знаю очень много людей, которые сейчас включились в эти процессы. Но пока все идет очень сложно.
Вот пришел новатор, хочет что-то изменить. А люди – и учителя, и родители – привыкли к определенной системе, – пусть не очень эффективной, зато понятной и стабильной. Им страшно что-либо менять.
Многие учителя приспосабливают свои привычные подходы и методы под новую систему, не меняя их по сути.
Например, сейчас вводится принцип зеленой ручки. Основная идея в том, чтобы подчеркивать зеленым то, что хорошо и правильно. А некоторые учителя просто поменяли красную ручку на зеленую и продолжают подчеркивать зеленой ручкой ошибки и то, что плохо и неправильно. То есть формально поменяв цвет ручки, они не меняют принцип восприятия.
Но на самом деле именно благодаря консерватизму школа и выживает как таковая. Это ее позитивное свойство. Если бы не было этого консервативного аспекта, то школа давно развалилась бы.
Другое дело, что сейчас этот консерватизм не позволяет что-либо быстро изменить. А менять надо быстро.
– Какой бы вы еще вопрос задали, который бы помог лучше раскрыть тему?
– Наверное, важный вопрос – кто может помочь детям, откуда придет помощь? На кого ребенку опереться?
Я озвучиваю этот вопрос, но я не знаю на него ответа. Какому-то ребенку легче опереться на семью, какому-то ребенку нужно опереться на авторитет учителя, какому-то ребенку, может, проще опереться на какие-то абстрактные знания, которые он может получить в интернете.
Дом начал немного скрипеть, проседать. Если правильно выбрать места, где поставить опоры, то дом простоит еще долго.
ШКОЛА ПОСТУПОВО ВІДМИРАЄ. З ЯКИХОСЬ ПРИЧИН ВОНА НЕ МОЖЕ ЗМІНИТИСЯ
ЯРОСЛАВ КОВАЛЕНКО,
директор "Dixi: альтернативная демократическая школа"
– Як ви вважаєте, чому діти не хочуть вчитися і в чому причини такого феномену?
– Перша і основна причина, з моєї точки зору, це те, що зміст навчання, як воно зараз є в школі, не потрібний дітям.
Те, що діти вивчають у школі, – не має ніякого стосунку до їхнього реального життя. Тобто те, що вони провели день у школі, не зробить їхнє реальне життя кращим. Кращим в усіх аспектах – приємнішим, успішнішим, кориснішим, чим завгодно.
В школі діти займаються тим, що, можливо, їм було б потрібно для життя ще 100 років тому, але не зараз.
Отже, перше – їм не підходить суть навчання. Очевидно, що як всі здорові особистості, вони пручаються процесу роботи над речами, які не мають для них сенсу.
Друга причина – їм так само не підходить форма роботи, – класно-урочна система і фіксований розклад з 4-8 уроків по 45 хвилин.
Весь дитячий організм опирається проти даного формату роботи. Якщо дитині щось цікаве, то вона не має можливості займатися цим довше. А якщо їй нецікаво, то вона знову ж таки, не має можливості займатися цим менше.
Я думаю, що це два основні фактори. Виходить "дорого, зате некрасиво".
І я б не називав це кризою освіти. Це навпаки антикриза. Це розвиток суспільства, життя, яке приводить до виникнення нових потреб для людей і, в тому числі, для дітей.
Школа просто перестала бути в змозі задовільняти ці нові потреби. Можливо, 200 років тому, коли школа була з 1 по 5 класи, і основною задачею школи була грамотність, щоб люди могли навчитись читати, писати, рахувати, вимірювати землю, зважувати, продавати, тобто отримати базові навики, –школа мала сенс.
А зараз, коли так чи інакше, ми ці навики можемо здобувати незалежно від школи, вона просто стала непотрібною, як апендикс. Вона просто поступово відмирає. З якихось причин школа не може змінитися.
Чому до неї немає достатньої уваги з точки зору політики, держави, щоб її знищити або радикально видозмінити? Я не знаю.
– Як ви вважаєте, що треба робити для того, щоб змінити цю ситуацію?
– Дивлячись, які цілі. В разі, якщо є цілі зайняти дітей на 11 років в безпечному середовищі, то школа з цим справляється.
Контроль, дзвінки батькам, максимальна тривалість школи – і діти не думають ні про що зайве. Цілком можливо, що саме ці цілі й переслідує держава чи хтось ще. Якщо у неї немає якихось інших цілей.
За великим рахунком необхідно зрозуміти, які цілі є у держави, у суспільства, у батьків, які реальні потреби є у дітей, і на основі цього будувати процес з нуля. Змінити це неможливо.
Генрі Форд казав: "Якби я запитував клієнтів, що вони хочуть, вони б сказали – більш швидкого коня". Неможливо змінити те, чому вже час померти.
– Як ви вважаєте, можливо, потрібно поставити питання дещо по-іншому? Змінити постановку питання?
– Так, змінити постановку питання необхідно. Не як школа має змінитися, а чого очікує держава для виховання своїх громадян шкільного віку?
– Чи знаєте ви, як це вирішується в інших країнах?
– Наскільки мені відомо, в основному державна політика щодо змінювання освіти в інших країнах будується все одно за принципом "більше-менше". Більше комп'ютерів, менше дітей в класі.
Проте якщо узагальнювати, то в розвинених країнах все одно більше автономії на місцях – в прийнятті рішень стосовно програми, стосовно найму вчителів і т.д.. Тобто децентралізація і лібералізація. І це правильно.
– Чи знаєте ви приклади системного вирішення цієї проблеми в якихось школах в Україні?
– Анскулінг, хоумскулінг або фемеліскулінг – це цікавий досвід.
Ми у себе, в школі Dixi, частково вирішуємо цю проблему, поступово збільшуючи рівень автономії на місцях, – зокрема в можливостях дітей максимально управляти процесом свого навчання – вибирати предмети.
У нас в цьому році тільки три дні роботи на тиждень за академічною програмою, а два дні робота виключно над тими напрямками, які цікаві дітям.
Вимоги шкільної програми? Я не сказав би, що це є проблема. Діти мають складати іспити за загальноосвітньою програмою в кінці року. Проте незалежно від результатів цих іспитів дитина переводиться до наступного класу. Тобто в разі, якщо дитина прийде і кругом напише свої ім'я, прізвище і більше нічого, вона отримає по всіх предметах двійки, впорається за 15 хвилин і перейде до наступного класу. Все.
– Яке запитання було б цікаво задати ще для того, щоб краще розкрити цю тему – тему небажання дітей вчитися?
– Батькам необхідно задати запитання – як найкраще і чому б навчалися вони самі?
Не розрізняти, не розділяти дітей і дорослих, а зрозуміти для себе найкращий варіант навчання і школи для себе. І потім не видумувати якийсь інший формат, а зробити так само, просто для дітей. Це фактично і є демократичний підхід.
ОТВЕТЬТЕ НА 7 БАЗОВЫХ ВОПРОСОВ – И СИСТЕМА ОБРАЗОВАНИЯ РЕФОРМИРОВАНА
ВЛАДИМИР СПИВАКОВСКИЙ,
президент корпорации "Гранд"
– Почему дети не хотят учиться? Как вы считаете, в чем причина такого феномена?
– Я ничего нового не открою. Им скучно, неинтересно, среда, в которой они учатся, не отображает той действительности, в которой они живут. И причин здесь может быть названо даже больше, чем вы перечислили. Все эти причины имеют место быть.
Но, я обнаружил, что система образования находится в кризисе не только в Украине. Сегодня даже самые богатые страны испытывают кризис системы образования – Япония, Америка, Китай, Финляндия, Сингапур. Все сегодня реформируют образование.
Я объездил 106 стран, копал системы образования в каждой из этих стран достаточно глубоко. Участвовал в реформировании системы образования Норвегии 20 лет назад.
Подытоживая причины, по которым мир сегодня находится с точки зрения образовательных систем в кризисе, я скажу следующее – никто не имеет ответов на семь базовых вопросов. А именно – зачем учить, чему учить, как учить, где учить, кем учить, сколько это стоит и какой результат мы получим.
Если мы сможем их решить – это и будет реформирование системы образования, о чем не догадываются сегодня ни Билл Гейтс, ни Илон Маск, ни министр образования нашей страны, ни министры других стран. Сегодня в мире нет ответов на эти ключевые базовые вопросы.
Просто потому что никто их не ставит. Я первый, кто их озвучил (шесть лет назад в своей книге "Образовательный взрыв"), и сегодня практически я единственный, кто на всемирных конгрессах и конференциях предлагает концепцию их системного решения.
– В связи с этим, как считаете, что нужно делать, как себя вести с этой проблемой?
– Нужно просто ответить на эти базовые вопросы. И у меня есть ответы на них. Я не говорю, что они абсолютно правильны, это скорее моя гипотеза. Но у меня была прекрасная возможность проверить эту гипотезу на своем лицее "Гранд".
Кроме того, сегодня я провожу реформирование системы образования в Киевской области. Там 750 школ. Есть пилотные школы, где мы все это воплощаем в жизнь. И там моя гипотеза тоже находит все больше подтверждений.
Во-первых, нужно понимать, зачем учить или зачем учиться? То есть конечные показатели.
Как только мы с этим определились, мы подстраиваем контент – чему учить, каково должно быть содержание. С моей точки зрения, учить нужно и фундаментальным знаниям (куда ж без них?), и реалиям 21-го века. Биткоину и блокчейну уже надо учить. В экономике безусловному доходу. Полетам на дронах. Генетике и клонированию.
После контента идут технологии. Как учить? Главная отличительная черта технологий сегодня заключается в том, что надо дать больше знаний за меньшее время.
Таблицу Менделеева сегодня учат около трех месяцев. А ее можно выучить за одну неделю – элементарно, просто, наизусть и на всю жизнь.
Сейчас во всех дисциплинах есть технологии, простые и удобные, увлекательные, хорошие и результативные. Я их сегодня насчитываю уже около ста.
Следующий вопрос – кем учить? Скажу коротко: нужно переучивать нынешних учителей на другие роли – с урокодателей по разным дисциплинам на тьюторов и коучей, которые кроме предметов, знают и умеют много чего другого, что полезно детям. Например, как и где искать информацию и что с ней делать
По остальным вопросам у меня тоже есть ответы, и я их уже реализую в пилотных проектах в школах/в офлайне и в интернетных образовательных платформах.
– Как вы считаете, может быть это вообще неправильная постановка вопроса – почему дети не хотят учиться?
– Да. Вопрос должен быть переиначен с негативного на позитивный. Вопрос лучше поставить так: "Какая должна быть создана среда для того, чтобы ребенок в школу ходил и хорошо учился, и достигал тех целей, которые перед ним ставит мир, страна, семья и его собственная жизнь?"
– Знаете ли вы успешные примеры решения проблемы в Украине?
– Два года назад ко мне обратилось руководство Киевской области с предложением провести реформу образования в школах области.
Я предложил следующий алгоритм. В Киевской области 750 школ. В первый год берем одну или две школы в качестве пилотного проекта. И все мои наработки, технологии, все, что я знаю, если вы мне доверяете, берем и внедряем.
Проходит год: это получилось, это не получилось, это хорошо, это плохо, это вообще не надо, а это надо подправить. Мы тогда смотрим, на второй год корректируем эту систему и берем еще 50-100 школ – внедряем то, что получилось в пилотной школе, – и по английскому языку, и по кейсам, и по технологиям, и по учителям-коучам.
А на третий год охватываем все 750 школ.
Вы не поверите, они меня послушались! Мы два года назад провели просмотр школ и выбрали одну. Село Путровка – 40 км от Киева, Васильковский район. И вот уже целый год эта школа работает по новой системе. Мы ее перестроили технологически, переучиваем учителей.
А вот недавно был семинар, на который приехали 200 учителей со всей страны. Мы рассказывали про новые технологии, про кейсы. Это кейсы, которые мы выставили в "Гипермаркете знаний", сегодня их разработано более 500 штук. Многие из учителей давно уже пользуются этими кейсами. Для развития этой темы мы объявили конкурс в первой половине этого учебного года на лучшее воплощение в жизнь кейса.
Это я к чему? К тому, что тот алгоритм, который я предложил, уже сработал. Даже в этой бюрократической, канцелярской, жесткой, административной государственной системе можно делать что-то хорошее. И даже не вопреки системе. А вплетаясь в неё и порождая цепную реакцию в других школах, громадах и областях.
– Может быть, вы знаете примеры успешного решения в других странах?
– Я вам хочу сказать, – мир сегодня подошел к такому этапу, когда в системе образования будет очень мощный взрыв.
Реформирование системы образования происходит сейчас во многих странах, в десятках, которые я знаю. Я недавно был в Скандинавии. Финляндия реформирует, Швеция реформирует, Сингапур, Китай – сильно реформируют, Малайзия – одна из лидеров реформирования. Америка – реформирует. Движение идет. Не знаю, насколько "успешное", но идет.
С моей точки зрения, с точки зрения вызовов 21-го века и вообще всего того, что сейчас происходит в мире, наша реформа – это не совсем то.
Потому что реформирование не должно заканчиваться на том, сколько лет учиться – 11 или 12, какими чернилами писать, какой предмет вводить или не вводить, сколько должно быть уроков, оценок и домашних заданий.
Это не реформа. Это небольшой косметический ремонт. Ведь родители ожидают совсем иного: контент другой, технологии другие, учителя другие, цели другие, деньги другие и результаты другие – вот на чем должно строиться новое образование.
ЗМІНИТИ АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ НА ДЕМОКРАТИЧНИЙ. ДЛЯ ЦЬОГО ДОВЕДЕТЬСЯ РАДИКАЛЬНО ЗМІНИТИ КАДРИ
БОГДАН ОЛЕКСАНДРУК,
засновник і керівник приватної школи ThinkGlobal
– Як ви вважаєте, чому діти не хочуть вчитися і в чому причини такого феномену?
– Я пропоную подивитися під іншим кутом – а чому вони мають хотіти вчитися? Чому вони мають хотіти вивчати те, що ми їм пропонуємо як вчителі, як дорослі, як система освіти, і те, у який спосіб ми пропонуємо?
Тут, мабуть, варто розглянути кілька аспектів. Перший – чи є для них актуальним те, що ми їм пропонуємо? Чи відповідає це їхнім інтересам, їх схильностям, їх потребам? Чи говорить воно про те, що є реально актуальним у світі, актуальному для них? Чи має відповідь сам викладач для себе на питання – навіщо він взагалі навчає тим чи іншим речам?
Наприклад, ми зовсім маленьким діткам в садочку пропонуємо завдання –допоможи їжачку пройти лабіринт. Ми формулюємо певну проблему, певних суб'єктів цієї проблеми – комусь треба допомогти, в чомусь покращити частинку світу. Ми пропонуємо дітям місійність і діти із задоволенням це роблять.
Але коли ми переходимо до школи, коли їжачок та лабіринт мав би трансформувався у щось більш серйозне – то ми не пропонуємо дітям цю месійність. Замість цього ми пропонуємо школярам виконувати якісь операції без жодних пояснень навіщо.
Ми не пропонуємо їм конкурентний виклик чи проблему, не пропонуємо їм те, в чому вони могли і хотіли би покращити світ. Відповідно без цього у дітей лишається тільки тактична мотивація – зараз на зараз виконати якесь завдання без додаткового сенсу.
Другий важливий аспект – діти не будуть хотіти вчитися, якщо головне, що вони отримують в школі, це чергова порція стресу.
Одна з причин цього стресу – сама модель відносин в школі, яка є авторитарною. Є викладач – дорослий, і є майже підлеглий – дитина. А діти зараз живуть вже в новому соціо-культурному середовищі, де авторитарні відносини в цілому не дуже прийняті.
Коли діти раптом потрапляють в таке авторитарне середовище, вони його відторгають набагато сильніше, ніж це було років 40 чи 50 тому.
Модель суспільних відносин змінилася, а школа залишилася музеєм, який законсервував модель ще, мабуть, 60-х років, а то і раніше. Власне, це гігієнічний фактор для навчання. Діти точно не будуть хотіти навчатися в стані стресу, у відчутті авторитарної моделі відносин в класі.
Другий серйозний чинник стресу – це конкурентність. Дитина потрапляє не в спільноту, де вона інтегрується, де вона є частиною, де їй прикольно. Вона потрапляє в ніби вороже середовище, де вона має відстрілюватись, перемагати або не бути гіршою.
Ще один фактор стресу – той спосіб, в який впроваджується система оцінювання.
Вважаю, що без усунення таких факторів гігієнічного рівня, як стрес у навчанні, неможливо переходити до розмови про мотивацію дітей вчитися.
– Як ви вважаєте, що потрібно робити для того, щоб змінити цю ситуацію?
– Питання в тому – робити де, на якому рівні? Ми говоримо про державні школи чи про появу інших ініціатив?
В державній освіті фактично управлінська культура завжди йде з голови і вона є віддзеркаленням відносин людей на різних її ланках.
Без зміни взаємовідносин між викладачем і школою, між школою і управліннями освіти і взагалі всією вертикаллю системи управління освітою, без зміни авторитарного стилю неможлива зміна на демократичний стиль в самому низу. Це має відбуватися з голови і до низу.
Велика частина освітніх кадрів вже має поважний вік, в цьому віці людям доволі складно дається трансформація на такому глибинному рівні – тобто перегляд своєї культури і моделі відносин з іншими людьми. Тим, хто багато років звикав до авторитарної культури, дуже складно зробити перехід до демократичної.
Тому гадаю, що радикальна трансформація усієї системи освіти може відбутися тільки з радикальною зміною кадрів, як це не звучить прикро. Або з формуванням зовсім іншого профайлу кадрів, як у випадку з Новою поліцією.
І, коли сформована певна критична маса людей з зовсім іншим культурним кодом, тоді до них можна поступово приєднувати деякі старі кадри, які здатні до трансформації.
З поліцією також колись здавалося, що це неможливо. Але фактично за кілька років цей проект зробили, скільки би критики в адресу проекту не було, однак це приклад трансформації. Так, це не ідеально, це не трансформація за один крок і вона потребує ще наступних кроків. Але зроблено значний крок. Тому я гадаю, що в освіті подібна модель також має спрацювати.
Головна ідея – змінити авторитарний стиль на демократичний. Це ключовий гігієнічний фактор, без якого неможливе навчання в сучасному світі в принципі.
А далі виникає дуже багато задач, які стоять перед шкільною освітою. І перша задача – це визначитися з сенсами. Яка функція освіти, на які цілі ми працюємо, що ми хочемо отримати на виході? Взагалі яка мета у освіти?
– Чи знаєте ви приклади системного вирішення цього питання в Україні? Чи спроби?
– На системному рівні в Україні питання навчальної мотивації не вирішено.
Хоча насправді ми маємо численні приклади конкретних окремих шкіл, які намагаються вирішити питання навчальної мотивації. Ці школи насправді пішли на кілька кроків вперед.
Як не прикро, але частина з них не буде існувати через певний час.
З іншого боку альтернативні ініціативи створюють первинний еволюційний бульйон, з якого потім будуть формуватися більш системні освітні структури.
В принципі, зараз ми знаходимося в точці початку освітнього прориву, за кілька років ми побачимо набагато більше системних проектів.
– Може, ще є якесь запитання, яке могло б краще розкрити тему небажання дітей вчитися?
– Я би ще раз повернувся до питання сенсу освіти. Це питання я би адресував вчителю, школі, системі освіти. Яка мета – навіщо ви навчаєте дітей тим чи іншим речам?
Доки ми не матимемо досить якісної відповіді на це питання, завжди будемо сперечатися про способи навчання, більш чи менш вдалі, про методики, про підручники, ручки і так далі.
Але ми не зможемо дати якісну відповідь, яка створить якісну мотивацію –довгострокову мотивацію в учнів.
ДЕТИ ХОТЯТ УЧИТЬСЯ. А ШКОЛА РАЗРУШАЕТ ЭТО ЖЕЛАНИЕ
ЕВГЕНИЙ МИРОШНИЧЕНКО,
президент Ассоциации практических психологов, основатель проектного лагеря "Мастерская успеха: снимаемкино"
– Почему дети не хотят учиться? Как вы считаете, в чем причина такого феномена?
– Сейчас мы видим глубокий кризис системы образования. Дети хорошо учатся, когда они сами выбирают и сами планируют свое обучение.
Если бы школа предоставляла детям возможность самим выбирать содержание и форму обучения, проблем было бы меньше.
– Может быть, неправильна сама постановка вопроса – почему дети не хотят учиться?
– Однозначно неправильная. Если мы вернемся к самому феномену обучения, – обучение происходит постоянно и спонтанно. Дети, хотят они этого или не хотят, сталкиваясь с новым, все равно адаптируются к этому новому и тем самым осваивают его.
Но мы видим неуклонное снижение познавательного интереса в школе – от младших классов к старшим.
Неправильно говорить, что дети не хотят учится. Просто их не сталкивают с новым. Им дают какие-то пережеванные знания и дают не тогда, когда они просят, а когда положено, и говорять: "Ешь!" Ребенок говорит: "Нет, спасибо, я не голоден". Потому что то, что ему дают, его не устраивает.
У младших школьников – чаще всего это проблемы, связанные с разделением, – когда ребенок в школе чувствует себя брошенным, одиноким.
Нет рядом значимого взрослого – человека, который всецело заботится о ребенке, решает его проблемы, способствует тому, чтобы ребенок смог к нему привязаться.
Поэтому в школе ребенок занимается выживанием. Он еще слишком мал и не способен сам справляться со своим одиночеством. Поэтому переживает тревогу, фрустрацию. Слишком много негативних эмоций связано со школой.
У старших – чаще всего это связанно с тем, что фокус внимания у них меняется. Для них более значимым становится общение, взаимодействие со сверстниками. А школа деформирует и по сути дела блокирует естественное общение детей между собой.
Младшие школьники не могут выбирать, что делать и как делать, их ведут по сути безпомощных по какому-то навязанному маршруту.
А у подростков уже достоточно много энергии, чтобы сопротивляться и протестовать против этого. Они делают вид, что учатся, а на самом деле просто ждут, когда все это закончится, чтобы пообщаться с друзьями.
– В связи с этим, как считаете, что нужно делать, как себя вести с этой проблемой?
– Модель школы безнадежно устарела и не соответствует реалиям. Необходимо изменение оснований школы – они должны быть другие. Соответственно, и содержание, и форма должны быть изменены.
Финны, видимо, с этого начали. Они изменили содержание – и форма сама поменялась.
В финском последнем образовательном курикьюлуме есть правильные слова, что главная цель школы – это поготовка к самостоятельной жизни. А главная цель оценивания – укрепить у ребенка уверенность в том, что он успешный ученик.
Привычные инструменты имеют иной смысл в этой образовательной системе. Поэтому, кстати, нельзя сравнивать нашу школу и финскую по инструментам, – совсем другие причины и последствия использования привычных инструментов.
То есть надо менять школу не только как инструмент, но и как постановку задачи, как набор целей.
У нас цели не сформулированы. Нет образа идеального ученика – что и как он должен уметь. Поэтому школа не может готовить выпускников по компетенциям.
А у финнов есть, они формулируют это видение. И все ключевые компетенции протягиваются через все уроки, через все предметы. Например, ключевая компетенция – понимание себя. То есть понимание своих целей, стратегий, подготовка к самостоятельной жизни, выбор образовательных траекторий.
Система не то, что устарела. Она просто перестала действовать во благо, а действует скорее во вред. Что-то в середине поломалось, причем чинить это бессмысленно. Надо строить что-то принципиально новое.
– Знаете ли вы, как в других странах решается эта проблема? Ну, кроме Финляндии.
– Нидерланды, например, решают эту проблему за счет многообразия и пестроты школ.
Парадоксально, – и там, и там государство минимально регулирует школьную систему, но у финнов идет ориентация на какой-то единый формат, а голландцы пошли по пути свободной конкуренции – много школ, хороших и разных. И результат позитивный в обоих случаях.
Поляки идут сейчас по тому же пути, что и голландцы. Школы теперь сами принимают решения про программу, про технологию обучения. Основной акцент делается на учителей. Это тот формат, когда учителя командой сами принимают решения, как учить, чему учить и т.д.
– Знаете ли вы примеры удачного решения этой проблемы в Украине?
– В Украине, к сожалению, нет ни одной по-настоящему альтернативной школы. Потому что все школы в любом случае ориентируются на требования министерства и используют нафталинную классно-урочную систему.
Те, кто в Украине называются Монтессори-школой, на самом деле не вполне Монтессори-школы.
Более менее держатся Вальдорфские школы, поскольку у них есть своя мощная внутренняя идеология.
А то, что называется альтернативной школой, это чаще всего, к сожалению, просто попытка уйти от чрезмерной строгости и давления школьной программы. Но при этом у них нет каких-то действительно инновационных решений. Все равно, чаще всего, классно-урочная система сохраняется.
Есть попытка выйти через тьюторство. Это, когда человек, который действует в интересах ребенка – тьютор – сопровождает его, создает индивидуальный образовательный маршрут для него и помогает двигаться ему по этому маршруту. Но все равно необходимо сдавать экзамены, а это подпадает под регулирование со стороны государства. Хотя в последнее время все это заметно ослабевает.
В том числе, поэтому появилось много так называемых родительских школ –сейчас это становится популярным. Собирается сообщество родителей, придумывают какой-то свой формат. Когда они могут осознанно сформулировать задачи, и вникают в процесс воспитания и образования, – это получается хорошо!
– Какой бы вы еще вопрос задали, который бы помог лучше раскрыть тему?
– Как сделать школу ориентированной на ребенка? При этом быстро и недорого?