Олена Назаренко для KIGIP про те, як харчові звички формують особистість людини.
Одним з найбільших досягнень гештальт-терапії є доказ наступного факту: ваші харчові звички формують вас як особистість.
Як стати дорослою сильною і незалежною особистістю?
Як стати тим, хто здатний домогтися в житті всього?
Як взяти відповідальність за своє життя у свої руки, переставши переносити відповідальність на навколишній світ?
У чому криється причина, за якою часто ми всього лише іграшка в руках долі?
Йдеться не про дієти і не про кількість спожитих жирів, а про зовсім інші речі. Всі ми – родом з дитинства.
У перший рік життя дитина працює, як раб на галерах.
А перші п’ять років життя містять в собі низку сценаріїв, керуючись якими (причому несвідомо!) ми і будемо жити життя.
Найголовніший і перший інстинкт – інстинкт голоду.
Те, що Фрейд називав оральною стадією розвитку. Цей інстинкт проходить фази (стадії) вдосконалення, розвитку, ускладнення.
Ось вони:
1. До народження (пренатальна фаза) інстинкт голоду задовольняється сам собою – плід отримує всі соки через плаценту і пуповину, адже він – лише частина організму матері. Не життя, а казка!
2. Перед появою зубів (ПРЕдентальная фаза).
Для того, щоб задовольнити свій голод, дитина повинна знайти груди і докласти зусилля – створити вакуум, тягу.
Щойно тяга (підсмоктування) створена, молоко тече, а дитині залишається тільки ковтати і не захлинатися. Це таке «захопливе» і «складне» заняття, що в ході його дитина занурюється в якийсь транс, відключається і незабаром засинає, як учень на нудному уроці або батько сімейства на концерті симфонічної музики.
Однак на другій стадії розвитку інстинкту голоду вже з’являється агресія –почуття, необхідне для того, щоб добути собі їжу і врешті-решт вижити. Дитина агресивно хапається за груди (пляшечку з соскою).
Але на цій стадії дитина ще агресивно-пасивна. Агресія доречна лише на початку процесу, а потім можна трохи розслабитися і навіть заснути.
3. Поява передніх зубів (різцева фаза).
Казка добігає кінця. Дитина отримує можливість кусати і відкушувати шматки твердої їжі. Природно, вона насамперед вгризається в груди і отримує відсіч від матері за таку «агресивну» поведінку.
4. Поява корінних зубів-молярів (молярна фаза).
Казка закінчена. Тепер, для того щоб вижити, дитина повинна сама відкушувати їжу різцями і перетирати її жувальними зубами.
Цей процес відрізняється однією неприємною особливістю – він повинен бути абсолютно усвідомлений, зусилля по його здійсненню не дають ані заснути, ані відключитися. Жуючи їжу, потрібно працювати, причому працювати не халтурячи. На цій завершальній фазі інстинкт голоду йде рука об руку з чистою агресією без домішок пасивності. Відтепер або ти агресивний, або не виживаєш.
Материнське молоко і рідка кашка з пляшечки – це те, що наш шлунок перетравлює із задоволенням і без клопоту.
Тверді шматки м'яса і овочів теж повинні стати рідкими, перш ніж потрапити в шлунок. Але цю роботу ми зобов'язані виконати самостійно, перетерши тверду їжу до стану рідини у себе в роті за допомогою зубів і слини.
Без агресії дитина не навчиться пережовувати тверду їжу.
А в чому вигода ретельного пережовування? Подрібнюючи їжу зубами, ми збільшуємо контактну поверхню їжі зі стінками шлунка і отримуємо більше поживних речовин.
Однак процес дорослішання проходить непросто.
Часто людина «застрягає» в одній з фаз розвитку інстинкту голоду. Найчастіше це виглядає так: людина відмовляється користуватися зубами, продовжуючи вести спосіб життя «смоктунця». Проблема його в тому, що така людина не хоче «прокидатися», не хоче докладати зусилля по «добуванню» їжі.
У дорослому стані це виглядає так: людина поводиться з твердою їжею так ніби вона – рідина. Людина ковтає цілі шматки, відправляючи їх в шлунок непережованими. Вона неуважна до своєї їжі, за їжею воліє читати, дивитися телевізор, тобто «спати», як немовля.
Інший варіант – перевага перед рідкою, легкозасвоюваною їжею, їжею, яка не вимагає посиленого подрібнення зубами.
Теж саме відноситься і до переваг, що надаються легкій, хрусткій їжі, яка хоч і хрумтить на зубах, проте не потребує серйозних зусиль по пережовуванню, створюючи лише ілюзію інтенсивного жування.
В принципі, кожен етап дорослішання – це виклик, що кидається природою людині, це неабиякий іспит на придатність до цього життя. І людина влаштована так, що завжди обирала б регрес, вважаючи за краще обирати легке, що не вимагає концентрації, а не складне, що викликає лише страждання і втому.
Так, нове – складніше, важче і пов’язане з ризиком.
Але природа, зробивши життя крутою гіркою, спромоглася надати сходженню на цю гірку інтерес і сенс.
Отже, є природне устремління до регресу, прагнення людини назад в материнське лоно. При здоровому розкладі воно ж компенсується хитрою природою, яка обіцяє приз.
Але іноді «застряганню» дитини в другій, предентальній фазі, фазі смоктання, «сприяють» самі батьки.
Наприклад, деякі батьки вважають, що дитину потрібно годувати «здоровою», «корисною» їжею.
Але те, що батьки, лікарі та журнали вважають смачним, сама дитина може вважати огидним. Як дитина реагує на огидну їжу? Він виплюне її або його вирве цією їжею.
І ось тут батьки починають проявляти впертість і наполегливість. Вони починають умовляти або під примовки, казки і вмовляння, а сьогодні частіше –під мультик зі смартфона.
Дитина, яка відчувала природну огиду до подрібненої в порошок гречаної каші з перетертим м’ясним фаршем і дрібкою моркви (ви самі таку гидоту будете їсти?) розуміє, що його думка не важлива.
Її огида нікуди не дівається. Вона проходить шкідливу і небезпечну трансформації – пригнічується або за термінологією Фрейда – витісняється в область несвідомого.
Витіснена огида до твердої їжі, яку потрібно жувати, перетворюється в огиду до життя, яку теж потрібно жувати, – проживати.
Отже, природа нагородила дитину зубами і пообіцяла: «Зараз тобі буде цікаво! Знаєш, скільки в світі всього смачного! Ти тільки жуй, як слід, смакуй кожен шматочок, насолоджуйся, вчися гризти зубами».
І ось дитині подають те, від чого її нудить. Дитина розуміє, що життя його обдурило, і повертається в фазу «смоктунця». У неї розвивається «смакова фригідність», вона намагається «відключитися» на момент прийняття їжі, скоріше заковтнути мерзенну гидоту, а батьки ще й допомагають в цьому, присипляючи його свідомість телевізором.
Проте факти такі. Єдиний спосіб включитися в доросле життя і навчитися битися за життя – навчитися битися за нього – агресія. Свідомість людини пробуджується вперше від трансу і сплячки саме в момент усвідомленого гризіння, жування і смакування світу на смак. Причому цей процес повинен супроводжуватися фізичним насиченням. Тобто – мати сенс. Гризіння палички сенсу не має. Гризіння їжі – це досконалий закінчений процес.
я працюю; я усвідомлюю себе «тут і зараз»; я насичуюся.Дуже довгий час ми всі жили в культурі, яка насаджувала нам самогубну ідеологію. Це була культура, яка ненавиділа зуби як символ агресії, як символ спраги активного життя.
Ось як образно пише батько-засновник гештальт-терапії Фредерік Перлз про варварське ставлення до прийняття їжі в сучасному суспільстві. Перенесіть це висловлювання на «засвоєння інтелектуальної інформації».
«Став рідкістю не тільки справжній гурман, котрий повільно смакує кожне блюдо, змінилося взагалі наше ставлення до поглинання їжі. Онімілість смаку гіперкомпенсується за допомогою всіляких збуджуючих апетит спецій».
Вихід з цієї ситуації є. Як це не смішно прозвучить, але вчитися ніколи не пізно. Ніколи не пізно розвинути у себе недорозвинений інстинкт голоду, який потрібно було розвивати ще тоді, коли у вас прорізалися перші зуби.
Головне гасло гештальт-терапії – «життя тут і зараз».
А для цього треба почати з ретельного і вдумливого пережовування зубами твердої їжі.
Неймовірним чином люди, які змінили своє ставлення до приймання їжі, навчилися їсти повільно, ретельно пережовуючи тверді шматки, змінюють і своє ставлення до життя в цілому.
Вони починають цінувати кожну секунду свого буття і спостерігають багато дивовижних речей, яких не помічали раніше.
{{read_more|Читайте також| 5727, 4407}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram