Коли ми думаємо про покликання, найчастіше малюємо собі в голові образи діяльності, яка повсякчас приносить задоволення, захват, легко вдається, в жодному разі не порушує наш комфорт і, звісно, добре оплачується. Ці образи про життя «у моменті» та гармонії. Водночас слово «покликання», крім природної цікавості, викликає втому. Бо воно спонукає нас до мрій й додає невдоволення і роздратування (мрії десь там далеко, «а я в цій, не дуже натхненній реальності»).
Але чи дійсно в людини має бути одне єдине покликання, як його взагалі шукати та що для цього потрібно зробити? Відповіді на ці запитання Work.ua допомогла віднайти Єлизавета Балюра, керівниця проєктного відділу рекрутингу Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
Ілюзії покликання: як ми уявляємо свою мрію
Питання покликання загострилось нещодавно, і актуалізували його:
- підвищення рівня життя людини (як мінімум — розвиток медицини);
- зниження значення ритуалів та релігії в соціумі (відрізнятись зараз не = померти).
Більше подорожей, інтернет, глобалізація — усе це розширює світогляд. Банально ми маємо більше вільного часу. Що, своєю чергою, збільшує не лише блага, але й рівень проблем, з якими ми стикаємось. Бо що більше виборів людина має, то складніше зробити один.
Покликання чи сенс життя: що ми насправді шукаємо?
А чи запитували ви себе, чому люди так самовіддано шукають покликання? Чому іноді знаходять його, однак з часом відчувають розчарування і шукають знову?
На старті ми маємо зрозуміти — питання покликання доволі молоде, але його коріння вічне — за ним люди насправді шукають сенси. Бо не існує конкретного фінального єдиного сенсу, який би задовольнив нас «назавжди» й так «легко-мрійливо», як ми бачимо в Instagram. Ми ставимо перед собою завдання, що первинно не має розв'язання, тому так багато емоцій та міфів навколо теми.
Не одне покликання: як масштаб особистості впливає на вибір
З досвіду знаю, що сенс життя змінюється від дня до дня, від року до року, від людини й до людини. Тож пошук сенсу існування відбувається стежками, які ми вибираємо… Йдеться не про один-єдиний сенс у житті, а про широкий спектр сенсів.
Ерлінґ Каґґе — автор цитати та перша людина в історії, яка без звʼязку з материком самостійно дійшла до Північного і Південного полюсів підтверджує, що сенс (читайте — покликання) може змінюватись залежно від нашого шляху. Як вам думка? Відчуваєте полегшення від відсутності потреби знайти одне покликання на все життя?
Наприклад, що як мій сенс — зменшити біль людства? Тоді, можливо, моє покликання ширше, ніж стати лікарем? Тоді, спираючись на мій сенс, я можу бути психологом, виноробом, одним (однією) з батьків-вихователів у ДБСТ тощо. Відчуваєте силу та широту? Тепер ми «нічого не мусимо» і складність вибору покликання залежить виключно від масштабу розвитку нашої особистості.
Критерії покликання: цікавість і спроможність
Отже, запамʼятаємо: покликання — це не конкретна професія чи справа, а сенси, які можуть «вдягатися» в різний одяг протягом цілого життя.
Окей, покликання існує, але воно не таке, як ми «собі малювали». Які ж тоді в нього критерії? Ви будете здивовані, але я знайшла лише два.
- Цікавість, що ллється до діяльності. Ель Луна у своїй книжці «Між треба та хочу» описує різницю між роботою та покликанням так: «Робота, то щось, що людина виконує переважно з 09:00 до 18:00 і отримує назад гроші. Покликання — справа, до якої нас тягне незалежно від шансів розбагатіти чи стати відомими, бо винагородою є сама робота».
- Спроможність до діяльності. Наприклад, як би мені не подобались Олімпійські ігри і як би багато цікавості у мене не було до легкої атлетики, ймовірно, це — не моє, якщо в 30 років я не можу доторкнутися пальців своїх ніг.
Як перевірити свої наміри перед пошуком покликання
Перед тим, як шукати покликання, важливо:
- Перевірити наміри. Часто за довгими пошуками покликання стоїть страх розвитку, перфекціонізм, захист свого «я» або уникнення свого «реального» життя за «недоступними мріями». Можливо, ваші очікування до діяльності нереалістичні? Можливо, те, що ви створюєте з цікавістю і є вашим покликанням, а ви знецінюєте свою діяльність, порівнюючи її з запуском двох ракет Falcon 9? Крок нуль до свого сенсу — позбутися психологічних stop-ів та суджень про себе, що вже не працюють.
- Стати самодостатнім/-ньою. Іноді ми знаємо своє покликання, але «мусимо» працювати на «роботі», саме тому, перед тим як рухатись у світ реалізації в межах сенсів, важливо банально закрити власні базові потреби, відповідно — відчувати базову безпеку. Згадуємо ієрархічну систему потреб людини, де без «бази» закрити сенси буде дуже і дуже складно.
- Налаштуватись на поступовий рух. Перепрошую, але так, імовірно, швидко не буде. Головне — рухатись, а рух — не обовʼязково вперед і прямо. Це треба прийняти ще до початку марафону. Йти за цікавістю, поступово, стало, бо під лежачий камінь покликання не тече!
Різноманітність шляхів: інструменти для пошуку свого сенсу
Знаю, часто буває складно «нащупати» свої сенси. Але спробуймо разом?
Імовірно, для успіху варто зрозуміти свою психологію реагування, тип особистості та багато іншого через саморефлексію, роботу з психологом, самоаналіз. Розуміти «хто я є» — крок №0 у визначенні своєї справи, бо справа — продовження нашого я. А далі:
- Спитати у рідних, яким ви були, або згадати себе у дитинстві. Що ви любили? Що вас надихало? Які хобі подобались найбільше? Знання про себе в період, коли «соціальне» ще не встигло адаптувати нас під світ — цінне джерело ідей для розвитку «зараз».
- Змістити акценти. Звертати увагу на внутрішнє (почуття, бажання), а не зовнішнє (гроші, статус, поради батьків тощо). Звісно, це непросто в сучасному світі. Потрібна неабияка сміливість та розвинена чутливість, щоб побачити про себе правду.
- Пробувати. Дозволити собі пробувати різне. Наприклад, кожен місяць робити щось нове для себе, переживати новий досвід, розвивати +1 нову навичку — сходити на майстер-клас мозаїки, подивитись новий жанр кіно, побачитись з новою людиною тощо. Усе, що завгодно, головне — нове і необовʼязково платне. Таким чином ми наближаємо момент «вау, подобається, моє!», або як мінімум «хм, досить цікаво, хочу ще!».
- Побути в тиші, щоб знизити шум та мати шанс почути себе. Як противага активній зовнішній дії, існує активна внутрішня — досліджувати себе. Наприклад, прекрасним інструментом для цього є те саме місце в календарі, яке ми залишаємо для того, щоб «вилізло» щось нове та сенсове. Для всього треба час та простір, навіть для пошуку покликання. Якщо графік забитий роботою чи рутиною, коли побачити «своє»?
- Запитати себе: «Якими реалізованими людьми я надихаюсь? Що саме мене приводить у захват?». Чесна відповідь про інших завжди додає багато інформації про самого себе.
- Інструмент, який діє моментально — написати некролог. Точніше, два некрологи про своє життя. Один про те, як пройде ваше життя, якщо все залишити як є «зараз», інший про те, що буде, якщо фантазувати та діяти від відчуттів. Після другого, зазвичай, розумієш: а) або все круто і зараз; б) або варто діяти інакше «вже».
(Отримайте список додаткових запитань для самодослідження свого карʼєрного покликання, написавши @baliura.yelyzaveta у Direct «Я готовий/-а шукати свою сродну працю!»).
Відчути свої сенси вдається не відразу і часто люди страждають від тривалості процесу, або від «у Каті круте покликання, вона щаслива, працює з задоволенням, а я що?». Тут зʼявляється питання: якщо пошук сенсу — це біль, то як його полегшити? Декілька методів, перевірених на власному досвіді:
- Банальне, але відволіктись, змістити фокус на інші життєві питання. Діє в моменті.
- Зменшити «вагу» важливості питання та думати ширше. Не «яку роботу я хочу», а «яким ідеям я хочу служити». У цій широті буде простіше знайти для себе відповіді (згадуємо приклад на початку статті про «зменшити біль людства»).
- Знайти сферу, в якій можна пускати «кола по воді», бо покликання — це вплив на інших людей, тобто більше впливу = більше сенсу.
Знаєте своє покликання, але ще не там, де хотілося б?
Прості (та складні одночасно) кроки на шляху:
- Створити і фізичний, і психологічний простір для нової справи. Виділити місце (куток в саду, окремий стіл, орендована переговорна тощо) для вашої нової діяльності й тільки для неї.
- Не рубати з плеча. Не варто день в день підпалювати мости на роботі і йти в невідоме покликання. Усе може бути поступово. Зайвий стрес не на користь натхненню, цікавості та поступовому розвитку вашої нової ідентифікації.
- Бути сміливим. Забути про фрази типу: «мені то вже пізно» або рано. Вас обмежують тільки ваші ж думки про себе, якщо фізична і технічна спроможність діяти в сторону покликання є.
- Написати список своїх страхів на шляху до покликання. Ворогів варто знати в обличчя. Не лінуйтесь, пропишіть їх, та ви будете здивовані новизною та/або абсурдністю фраз, які ви самі говорите собі кожен день про власну мрію.
- Намітити план (торт) та почати розрізати його на шматочки-задачі. Планування.
- Найголовніше — нарешті зробити той найперший малесенький крок!
Бажаю, щоб стаття подарувала вам спокій та потяг до дії. Бо її варто не просто прочитати, а дослідити своє покликання разом з описаними інструментами. Вірю в вас. Усе вийде!
20 цитат Кена Робінсона про освіту і пошук покликання
Сродна праця: профорієнтація за вченням Григорія Сковороди
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram
Якщо ви зареєстрований користувач і хочете додати коментар то вам потрібно увійти, або ви можете додати коментар нижче анонімно.