Через повномасштабне вторгнення росії багато українських сімей змушені були покинути домівки та шукати прихистку за кордоном. Чимало серед них і школярів, які без знання мови та підготовки здобувають знання в чужих школах. Є ті, що звикли і залишаються за кордоном. Та частина людей, попри війну, вирішила повернутися додому з дітьми.
У вересні 2022 року чотири тисячі українських школярів приїхали з-за кордону. В інших державах залишилося 488 тисяч учнів, повідомив у телемарафоні «Єдині новини» колишній міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет.
«УП. Життя» поспілкувалася з такими сім’ями і дізналася про проблеми адаптації дітей після повернення додому. Вони можуть проявлятися агресивністю, скаргами на самотність, проблеми з успішністю, боязню повітряних тривог та іншими. Ситуацію також прокоментували сімейна психологиня, президентка Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів Катерина Гольцберг, дитяча психологиня, психотерапевтка Галина Іскра та клінічна психологиня, авторка дитячого психологічного проєкту Ірина Королець.
У березні 2022 року львів’янка Олена (ім’я змінено на прохання героїні) з 6-річним сином Остапом виїхали до Італії. Попри незнання мови, в травні дитина почала відвідувати місцевий дитячий садок. В Україні хлопчик був першокласником. Перебуваючи за кордоном, навчався у своїй школі онлайн.
Остап швидко адаптувався, вивчив італійську мову та у вересні пішов до школи там. Проблем зі спілкуванням чи навчанням не було. Та туга за домівкою і життєві обставини змусили сім’ю у березні 2023 року повертатися додому.
«Через два дні після приїзду Остап повернувся до львівської школи», – каже жінка.
Оскільки дитина рік не відвідувала навчальний заклад, в нього почалися проблеми з адаптацією, зокрема, скаржився, що однокласники його забули, тому він не має друзів.
Олена розповіла, що її син відчуває самотність. На перервах ніхто не хоче з ним гратися, оскільки більшість однокласників вільний час проводить у гаджетах.
Батьки також дозволили користуватися сину телефоном в школі. Та це проблему не вирішило. Остап став більше розсіяним та неуважним. На нього почали скаржитися вчителі.
Хлопчик розповідає, що не має з однокласниками спільних інтересів, і це також його гнітить.
В італійській школі він вчився з молодшими на рік дітьми. Грався з ними на перерві. Йому було цікаво. Він розповідає, що українці сміються з того, що він бере роботів чи машинки в школу, тому йому ніяково це робити.
Школяра дуже пригнічує те, що ніяк може звикнути до звуку тривожних сирен.
Розповідає вдома, що цей звук постійно лунає в його голові, він не може нічого з ним зробити. Тому став боятися ходити до школи. Адже там ще й постійно треба спускатися в бомбосховище. З його слів, в укритті дуже шумно, гамірно і страшно.
Остап також почав звинувачувати маму в тому, що вона вивозила його за кордон. З його слів, всі інші діти звикли до звуку тривожних сирен і їх це не турбує, а йому дуже заважає і він просто не знає, що з тим робити. Остап став агресивним.
Раніше батьки такого за ним не помічали. Може кричати на них чи інших дітей. Не хоче виконувати вказівки мами чи бабусі. Просто відповідає, що йому байдуже на їхні слова.
Школяр також суттєво відстає зі знаннями порівняно з однокласниками.
Хлопчик нарікає, що не встигає писати чи виконувати вказівки вчительки. Через те з нього сміються інші діти. Він стверджує, що це одна з причин, чому з ним ніхто не дружить.
Також, попри часті тривоги, уроки в школі скасовують, тому засвоїти новий матеріал дитині теж складно.
Батьки хвилюються за адаптацію дитини. Постійно радяться з вчителькою, як бути, підтримують дитину та допомагають з уроками. Мають надію, що з часом син звикне та йому вдасться надолужити втрачене.
У березні 2022 року киянка Інна з двома дітьми та мамою покинули столицю і виїхали до Німеччини.
Катерина (7 років) і Вероніка (12 років) вже з наступного тижня після приїзду стали відвідували місцеву приватну школу.
«У країні нам сподобалось, там були приязні люди, які дуже допомагали й речами, і продуктами. Постійно проводили для українців розважальні заходи, хотіли відволікти нас від трагічних подій, що відбувалися в Україні», – каже Інна.
У той час у київську школу просто надіслали довідку, що дівчата навчаються за кордоном. Іноді підключалися онлайн до уроків у Києві. Все ж вирішили повертатися додому, оскільки приїхали на деякий час і побачили, що у рідному місті відносно спокійно.
Повернулися в Україну у вересні 2022 року.
Молодша донька не відчула стресу після приїзду. В старшої – з’явилися проблеми з адаптацією:
дівчинка стала більш закритою і менш комунікабельною; у неї немає багато друзів, є лише одна подружка, тому їй від цього дискомфортно; раніше дитина була старостою класу, тепер – обрали іншу.Для дівчини – це додатковий стрес. Вона відчуває, ніби діти стали сприймати її по іншому.
У березні 2022 року Роксолана з донькою Андріаною (11 років) зі Львова виїхали в Польщу.
Дитина в школу пішла не відразу, адже деякий час оформляли документи.
«Спочатку було дуже важко. У класі було лиш двоє українців. Мову Андріана не знала. Та ставилися до доньки досить добре. Там була вчителька-українка, яка допомагала з перекладом», – розповідає Роксолана.
В Україні дівчинка навчалась в 6 класі, відвідувала уроки онлайн. У Польщі її прийняли у 5-й. Пояснили, що це для кращої адаптації та вивчення мови.
«Мій чоловік – військовослужбовець, отримав поранення на фронті, тому вирішили у вересні 2022 року повертатися додому», – додає Роксолана.
В Україні адаптація була важкою, нічим не легшою, ніж в Польщі: перший тиждень дівчинка йшла в школу зі сльозами, відчувала, що однокласники від неї відсторонилися.
Мама дівчинки розповіла, хоч в школі Андріани не було не так довго, її стали сприймати як чужу. Спілкувалась лише з давньою подругою з якою дружить з 1 класу.
Також успішність Андріани знизилась.
Пропуск був помітний, дитина відстала по всіх предметах. Наймали репетитора з математики. Дівчинка часто хворіє, тому адаптація затягується та негативно впливає на шкільне життя дівчинки.
Зі слів психологині Катерини Гольцберг, коли ви повернулися з-за кордону, нема чіткої інструкції, як бути. Одна дитина скаже, що хоче в школу вже наступного дня, іншій потрібно деякий час побути вдома. Треба зважати конкретно на дитину, її стан та емоції.
Галина Іскра додає, що зазвичай достатньо буде одного-двох днів.
«Бувають випадки, коли діти не можуть звикнути до звуків повітряної тривоги. Це не дивно, якщо вони виїжджали за кордон в перші дні повномасштабного вторгнення», – наголошує Катерина Гольцберг.
Вона каже, що їм просто потрібен час, щоб звикнути. Зазвичай найменші швидко адаптуються до нових умов. Їм потрібно пояснити правила, що відбувається, що потрібно робити, коли лунають сирени, наголосити, хто турбується про їхню безпеку.
«Якщо у дитини немає підвищеного рівня тривожності, то після певного часу вона прилаштується до такого режиму і того, що відбувається. Для набуття будь-якої звички, потрібно приблизно 12 тижнів», – каже психологиня.
З її слів, тут важливо зрозуміти, що саме непокоїть дитину і розрізняти, коли син чи донька дійсно чогось боїться і тривогу, коли вони не можуть пояснити, що саме їх лякає.
Психотерапевтка наголошує, що, можливо, є діти, яким не варто повертатися в Україну до закінчення війни, адже вони надто тривожні. Потрібно враховувати індивідуальні особливості кожного.
Королець Ірина додає, що перед тим, як дитина піде в школу, її варто навчити правил мінної безпеки та як поводитися під час повітряної тривоги. Тоді їм буде простіше звикнути до нових обставин.
Катерина Гольцберг каже, якщо батьки чи самі діти бачать зниження успішності, найперше необхідно заспокоїтися.
«Через тривогу та стрес когнітивні здібності не лише в дітей, а й у дорослих знижуються. Навчатися ефективно можна лише у стані спокою, якщо дитина напружена та роздратована, то їй буде складно» – розповіла психологиня.
З її слів, є стандарт освітньої програми, який можна оцінити зрізом знань, щоб вирішити, чи варто наймати репетиторів. Цілком ймовірно, що батькам може здаватися, що з дитиною щось не так, а вона може написати роботу добре.
Головне не намагатися перезавантажити дитину, дати час на адаптацію. Краще задуматися над додатковими вчителями вже з наступного року.
Вона додає, що найперше потрібно подбати про комфорт сина чи доньки: якісний сон, їжа за графіком. Це полегшить адаптаційний період. Тоді когнітивні здібності відновляться.
Якщо побачили в дитини розлади сну чи харчування, додає психотерапевтка, потрібно ретельніше подбати про відпочинок дитини та її адаптацію.
Королець Ірина зазначає, що при зниженні успішності дитини важливою є допомога вчителя, основне завдання якого – сприяти позитивній та безпечній атмосфері в навчальному процесі, мати індивідуальний підхід до учня.
Галина Іскра наголошує, що під час адаптації навчання може відступити на другий план, тому тут важливо подбати про психологічний комфорт дитини. Важливо, щоб вчителька підготувала інших учнів та щоб дитину, яка повернулась, тепло зустріли в класі.
Зі слів Катерини Гольцберг, коли діти нарікають, що їх забули однокласники, важливою є допомога вчителів. Їм варто зробити в класі тімбілдінг, заходи, щоб однокласники познайомилися краще, розповіли одне одному про свої захоплення. Хто б не входив у новий колектив, він має відчувати комфорт.
«Виховна робота з дітьми – дуже важлива. Для ефективного навчання має бути спокійна атмосфера, якщо дитина знаходиться в тривозі, думає, що з нею ніхто не дружить, вона переживає дискомфорт і не може продуктивно навчатися», – додає психологиня.
Вона каже, що досвідчені вчителі точно знають, що для успішного навчального процесу потрібно створити добру, лагідну атмосферу, щоб діти не соромилися одне одного, щоб ніхто не насміхався.
Психолог теж тут може допомогти, наприклад, провести тренінги на згуртування класу.
Катерина Гольцберг додає, якщо дитина жаліється, що втратила авторитет в класі, наприклад, її не обрали старостою як раніше, панікувати теж не варто.
Просто потрібно поговорити з сином чи донько, пояснити, що в житті все може змінюватися, бути першими не вдається завжди.
«Є таке твердження, що незамінних людей не буває. Нормально, якщо рано чи пізно дитина все ж таки зустрінеться з цим наративом. Це не означає, що вона стала гіршою, просто змінились обставини», – наголошує психотерапевтка.
Вона додає, що тут батькам важливо допомогти пережити це, а не намагатися створювати якісь нові умови, щоб дитину обрали знову. Мати конкурентів – цілком нормально. Треба втішити дитину, не сварити. І наголосити, що вона зможе проявити себе в чомусь іншому.
Галина Іскра додає, якщо в класі є випадки булінгу над дитиною, яка повернулася, можливо, подібне було і раніше. А в такі моменти це просто може загостритися. Схоже було і під час пандемії COVID-19. Тут батькам варто звернутися з сином чи донькою до психолога та повідомити про проблему класному керівнику.
Катерина Гольцберг каже, якщо батьки помітили, що дитина стала агресивнішою, це теж нічого дивного. В країні війна, це можна спостерігати на лише з найменшими, а й з дорослими.
«Це загальний стан українців. Діти не можуть не сприймати загальну агресію, і це нормальна поведінка, коли люди знаходяться в небезпеці» – додає психотерапевтка.
Так проявляється захисний природній механізм, який налаштований на самозахист організму. Дорослі можуть вилити агресію на війні, діти ж цього зробити не можуть. Тому їм варто допомогти каналізувати агресію, тобто злити її, трансформувати в якісь ігри, зокрема з м’ячем, різні активності.
«Насправді боляче, коли відчуваєш агресію, а її треба якось стримувати, – каже психотерапевтка. – Потрібно знайти активності, щоб реалізувати цю злість: як варіант, можна ще поспівати, покричати.»
Катерина Гольцберг додає: якщо після повернення діти починають хворіти – це нормально. Конкретну причину визначити складно, проте не виключено, що передувати цьому може стрес, викликаний поверненням. Організм починає виробляти гормон кортизол, який пригнічує імунну систему. З часом все має владнатися.
{{read_more|Читайте також| 5975, 5974}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram