Таємниче число Фібоначчі, рівне 1,618, розбурхує уми вчених вже протягом декількох тисячоліть. Хтось вважає це число початком світобудови, хтось називає його числом Бога, а хтось, не мудруючи лукаво, просто застосовує його на практиці й отримує неймовірні архітектурні, мистецькі та математичні творіння. Число Фібоначчі було виявлено навіть в пропорціях знаменитої «Вітрувіанської людини» Леонардо да Вінчі, який стверджував, що знамените число, яке прийшло з математики, керує всім Всесвітом.
Леона́рдо Піза́нський, відоміший як Фібоначчі (Fibonacci) – італійський математик 13 століття, автор математичних трактатів, завдяки яким Європа довідалася про вигадану індійцями позиційну систему числення, відому зараз як арабські цифри. Леонардо розглянув також ідею так званих чисел Фібоначчі й вважається одним з найвидатніших західних математиків Середньовіччя.
Про походження псевдоніму Фібоначчі є різні версії. За однією з них, його батько Гільєрмо мав прізвисько Боначчі («Добромисний», той, який має добрі, щирі наміри), а сам Леонардо прозивався filius Bonacci («син добромисного»). За іншою, Fibonacci походить від фрази Figlio Buono Nato Ci, що в перекладі з італійської означає «хороший син народився». Сам Леонардо Пізанський ніколи не називав себе Фібоначчі. Перша відома нам згадка про «Леонардо Фібоначчі» (Lionardo Fibonacci) міститься в записах нотаріуса Священної Римської імперії Перізоло (Perizolo da Pisa, Notaro Imperiale) за 1506 рік.
В одній зі своїх найвідоміших праць під назвою «Liber abaci» Леонардо Пізанський наводить унікальну закономірність чисел, які при постановці в ряд утворюють лінію цифр, кожна з яких є сумою двох попередніх чисел.
Іншими словами, послідовність Фібоначчі виглядає так: 0, 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144, 233, 377, 610, 987 і так далі.
Кожне число з ряду Фібоначчі, розділене на подальше, має значення, що прагне до унікального показника, що становить 1,618. Перші числа ряду Фібоначчі не дають настільки точне значення, проте у міру наростання, співвідношення поступово вирівнюється і стає все більш точним.
Естетичність такої гармонізації світобудови сприймається людиною, яка завжди прагнула поліпшити навколишню дійсність, в якості стабілізаційного природного закону. Знаходячи золотий перетин в особі тієї чи іншої людини, ми інстинктивно сприймаємо співрозмовника як гармонійну особистість, чий розвиток відбувається без збоїв та порушень. Цим можна пояснити те, чому іноді нам з незрозумілих причин більше подобається одна особа, ніж інша. Виявляється, про наші можливі симпатії подбала природа!
Найбільш поширене визначення золотого перетину говорить, що менша частина так відноситься до більшої, як більша частина відноситься до всього цілого. Унікальне правило зустрічається у всіх областях природи, науки й мистецтва, дозволивши деяким іменитим дослідникам Середньовіччя зробити припущення, що три основні частини золотого перетину уособлюють собою християнські Отця, Сина і Святого Духа.
З точки зору математики золотий перетин являє собою якусь ідеальну пропорцію, до якої якимось чином прагне все живе і неживе в природі. Використовуючи основні принципи ряду Фібоначчі, ростуть насіння в центрі соняшника, рухається спіраль ДНК, був побудований Парфенон і написана найзнаменитіша картина у світі – «Джоконда» Леонардо да Вінчі.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram