Фізика вважається одним з найскладніших предметів у школі, а на фізичні спеціальності в українських ВНЗ вже вкотре недобір, тому ми вирішили поговорити з Олександром Трилісом, заслуженим вчителем України, вчителем фізики й співзасновником школи «Базис» про те, наскільки перспективним є вивчення фізики і як викладати фізику так, щоб дітям всіх вікових груп було цікаво.
Так сталося, що всі четверо засновників є природничниками. Якби ми були юристами чи філологами, то в нас би була школа іншого спрямування. І навіть якби ситуація була б іншою, я б все одно пропонував за основу брати природничий напрям. Тому що природнича наукова база об’єднує людей. Тобто мова, культура, мистецтво, юриспруденція – всі ці сфери відрізняються, в них немає спільного знаменника, кожний має своє бачення й тлумачення.
А науковий підхід організований так, що в усьому світі науковці знайшли спільний «протокол спілкування», що вони можуть один з одним порозумітися. В час глобалізації природничі науки стають основою для спілкування і взаємодії людей.
Щодо Soft Skills, то ці властивості особистості треба розвивати на певній базі. Тобто для розвитку навичок командної роботи не треба проводити урок командної роботи, варто запропонувати завдання, які виконуються в команді. Природничі науки дають багато можливостей для розвитку навичок спілкування, емоційного інтелекту тощо.
Я вважаю фізику одним із найскладніших шкільних предметів, в ній дуже багато інформації й вона складно організована. Я люблю й поважаю фізику та фізиків, і вважаю, що вони дуже далеко просунулися в розумінні природи й свого предмету. Та коли вони пропонують опанувати учням все те, що накопали, то це невимовно складно.
Фізика цікава сама по собі й треба достатньо попрацювати, щоб зробити її нудною. Для цього є декілька способів.
По-перше, у практиці державних шкіл є завдання «вичитати програму». Коли вчитель орієнтується на цю мету, для навчання це фатально. Часто клас не встигає опанувати якусь тему, як вчитель вже переходить до іншої й у нього немає часу, щоб зробити досліди, розповісти якусь цікаву байку, організувати екскурсію. Учні втрачають розуміння матеріалу й тоді їм стає нудно на уроках фізики.
Я вважаю, що якщо клас не встигає, то треба відмовлятися від ідеї вичитати програму, пожертвувати деякими розділами, щось спростити, краще розібратися з тим, що добре виходить й таким чином просуватися далі.
Ще однією ідеєю, яка негативно впливає на встановлення добрих взаємин з фізикою, є ідея «підставити у формулу». Коли вчителі хочуть спростити життя учням і таки встигнути вичитати програму, вони зосереджують увагу учнів на вивченні формул, а потім розв’язують задачі, просто підставляючи цифри в них. Начебто відбувається процес вивчення, але це зовсім нецікаво – користуватися формулою, якщо незрозуміло, що вона описує й для чого вона потрібна.
Хоча я знаю випадки, коли вміння підставити у формулу може дуже навіть знадобитися в житті. У мене був один досить розумний, але не дуже успішний учень. Таке часто буває, коли дитина не вписується в систему. Він вступив до податкової академії. Коли я запитав в нього, чи знадобилися йому там знання з фізики й математики, він відповів, що самі знання може й не сильно знадобилися, але він демонстрував там своє вміння підставляти у формулу й відчував себе богом у порівнянні з іншими.
Виявляється, у податковій справі є багато ситуацій, коли треба вміти підставити у формулу числа, щоб порахувати, наприклад, відсотки якихось податків. Але середньостатистичний випускник не здатен виконати це. Це реально велика проблема, тож фізмат-освіта, яка навчила підставляти у формули, – це вже щось.
Проте все-таки фізика – це більше, ніж просто підставити у формулу. Один раз можна отримати задоволення від того, що підставлення у формулу спрацювало, на третій раз вже стане нудно. От від цих двох ідей фізика і стає нудною в школі.
Будь-який предмет, і фізику в тому ж числі, якщо ми спілкуємося з дітьми, а не зі спеціалістами старшого віку, треба викладати емоційно. Якщо немає ніяких емоцій, то діти просто не сприймають інформацію. Якщо вчитель не дасть собі клопоту організувати емоційні моменти на уроці, пов’язані зі змістом предмету, то ефективного навчання не вийде.
Як я це роблю? Зазвичай є кілька варіантів: організувати змагання на уроці, якусь гру (наприклад, перевтілення в середньовічних учених). Також мені дуже подобається, коли діти знаходять у навчанні якісь інструменти самоствердження, наприклад, розв’язання складних задач.
Фізика багато в чому схожа на математику, але я вважаю, що в неї є велика перевага, бо в ній є дуже багато різних видів діяльності, які вчитель може запропонувати учням – проведення експериментів/дослідів, пошук інформації, реалізація проєктів тощо.
Фізика сприяє розвитку навичок командної роботи. Коли на уроці ми робимо мініпроєкти, то кожний знаходить в собі те, що йому чи їй краще вдається. Хтось класно презентує і захищає проєкт, хтось вміє візуалізувати дані, а хтось неперевершений у пошуку інформації чи дискусії на філософські теми, і всі учні при цьому вдосконалюють свою сильні сторони.
Такий проєкт, який проходить повний цикл розробки й презентації за урок не зробиш. Для цього потрібно більше часу. Під час уроку я люблю мініпроєкти, особливо це актуально в молодших класах, бо через вікові особливості такі діти надовго не розтягують свою увагу, їм треба взятися за роботу й одразу отримати результат.
У «Базисі» мініпроєктами слугують лабораторні роботи. Так, учні на одному з уроків можуть отримати лінійку і гумку для волосся. Їх завдання – в ході експериментальної роботи дослідити, під яким кутом треба стріляти, щоб гумка полетіла якомога далі. Учні діляться на команди, тому що наодинці незручно. Один учень стріляє, другий міряє кут, під яким перший стріляє, третій міряє відстань, четвертий записує дані й т. д.
Таке завдання можна зробити за урок. Учні накопичують інформацію, оформлюють її, показують, що встигли за урок, які отримали результати, які зробили висновки й здають мені такий проєкт. На всі курси фізики ми багато такого напридумували.
Аналогів цьому курсу, де науковці напряму співпрацюють зі школярами, мабуть, немає у світі. Науковці зазвичай співпрацюють зі студентами, а якщо вони комунікують зі школярами, то зазвичай на рівні популярної лекції.
Цей курс не зовсім популярний. Він передбачає серйозні, близькі до професійних знання, зокрема математичні для проведення розрахунків. По закінченню курсу, це не є обов’язковим, можна скласти залік, показати, що вмієш, в чому розібрався і чого навчився й отримати сертифікат та рекомендацію від керівника курсу.
Так сталося, що в нас в Україні багато високопідготовлених учнів, з якими науковцям цікаво спілкуватися. Вони кажуть, що в Європі й Америці таких школярів немає, їх 1-2, та й усе. А так, щоб набрався цілий гурт, то це унікальна ситуація. Наша система фізмат-ліцеїв в Україні продукує таких учнів, на яких дивляться європейці зі здивуванням: «Невже такі діти бувають?». У нас дуже круті діти, які здатні це осягнути.
Курс передбачає 3 цикли занять. Програма не охоплює звичайний шкільний курс фізики, вчені-фізики відкриватимуть те, над чим зараз працюють. Це унікальна можливість запитати у вчених все, що цікавить про сучасні відкриття і завдання фізики.
Після успішного проходження всіх етапів курсу та фінального іспиту учасники отримають сертифікат та рекомендацію від керівника курсу, яка сприятиме вступу до закордонного вишу. Минулого разу було 80 учнів, 8 з них отримали рекомендації й наполягають на продовженні курсу. Ми чекаємо на талановитих учнів, які цікавляться фізикою на серйозному рівні, та на вчителів фізики, яким цікаво поспілкуватися з сучасними фізиками-науковцями.
Реєстрація до 10 листопада: https://forms.gle/1gpY32zwefy6ywjh6, початок 13 листопада.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram