Освітяни — фундамент майбутнього, адже від людей, які навчають дітей, залежить, наскільки сучасним і практично-орієнтованим вийде молоде покоління. Школа у цьому процесі – безпечний «буфер» для досягнення дитиною мрій і планів. Однак часто вчителі державних шкіл випереджають можливості, які приготувала для них держава. Вони зростають швидше і шукають більш прогресивні спільноти. Чи боялися вони здійснити перехід до приватного навчального закладу, розповідають викладачі київського ліцею Educator.
Як ти здійснила сміливий крок переходу від державного до приватного закладу?
Я зрозуміла, що в колишньому середовищі люди налаштовані не на розвиток, а на перекладання відповідальності. Ініціатива каралася, заперечувати чи пропонувати своє означало бути ворогом. З радістю пішла звідти й успішно мотивувала до цього інших, тому що в мене інші цінності.
А що б ти рекомендувала зробити людині, яка почала замислюватися про перехід з державного навчального закладу до приватного, щоб розвіяти її сумніви?
Рекомендую більше дізнатися про приватні заклади освіти, розібратися для себе, чого ти хочеш від такого переходу (потреба, яку хочеш задовольнити). Як мінімум зрозуміти, що якщо тобі не «ок», то потрібно залишити те місце і рухатися далі.
Як ти зробила цей сміливий крок?
Насправді цей крок не виглядає сміливим. Завдяки Владиславі, (Владислава Бандурко — очільниця проєкту, прим. ред.)), яка розповіла усі плюси роботи в нашому ліцеї, я обрала приватний заклад. Бо тут я можу самостійно визначати навантаження і години роботи. Боялася тільки «а як же трудова, а як підвищувати кваліфікацію», але і тут все добре. Я сіла і зважила всі моменти роботи в державній школі та приватній. В Educator було набагато більше плюсів: колектив, розвиток для вчителя, кількість дітей та інші можливості.
Як тобі дався перехід з державної школи до Educator?
Загалом, це було дуже легко. Просто в один момент потрібно було вирішити, чи допоможе мені цей перехід краще почуватись та розвиватись у своїй професії.
Робота в державній школі для мене була сповнена купою справ, які або не входили до моїх посадових обов‘язків, або в них не було жодного сенсу.
Для мене було важливо зважити усі мінуси й плюси переходу, побачити реальну картину і повірити в себе, бо багато хто думає, що краще стабільно працювати за мізер у державній школі, аніж реально оцінити свої можливості й змінити щось. І головне: не слухати когось, хто «знає краще за тебе», не накручувати себе і робити як відчуваєш сам.
Розкажи свою історію переходу, будь ласка.
Я не бачив великих перспектив у своєму місті, до певного максимуму я там виріс, плюс сміливості додавало розуміння того, що завжди можна повернутись, там завжди у школі буде робота.
Що б порадив майбутнім колегам, які поки ще думають над можливістю переходу в приватний заклад?
Не боятись! Плюс розуміти, що в приватному закладі в тебе більше можливостей для того, щоб змінитись самому і створити умови для позитивних змін іншим.
Поділися, будь ласка, як ти вирішила перейти працювати до приватного закладу?
Я пропрацювала у державному закладі 4 місяці. На третьому місяці відчула, що сильно виснажена. І навіть почала думати, що вчительство — не моє. У чому була причина? Перевантажені класи, багато паперової роботи, певною мірою технічні можливості не давали змоги реалізувати усе, що я хотіла б спробувати на уроці. Плюс оплата праці не відповідала витратам сил та енергії. Великим плюсом було керівництво, яке намагалось відсторонитись від традиційної моделі побудови стосунків із колективом, яка здебільшого побутує у державних закладах.
Але багато мінусів на противагу одному плюсові вплинули на моє рішення на певний час полишити цю роботу. Пів року перерви дали мені зрозуміти, що все ж таки я хочу працювати із дітьми. І я почала шукати заклад, команда якого близька мені за цінностями. І, власне, зараз я тут — окрилена, із можливостями професійного зростання і вмотивована.
Я не розумів, чому моя попередня школа називалася інноваційною, якщо з року в рік ми як викладачі мали повторювати ті самі програми. Здебільшого там була грецька модель викладання: от є вчитель, все, що він наговорив, ви маєте вивчити. Мені більше до вподоби була єврейська педагогічна модель: у них вчитель — це практик, до нього приходять за порадою і далі йдуть втілювати в життя свої ідеї. Це модель партнерства, що зберігається і в дорослому світі. В приватному ліцеї я зміг це відчути.
Що вплинуло на твоє рішення перейти працювати до приватної школи?
Менша кількість дітей у класах. Так діти ефективніше засвоюють матеріал, а вчителю легше подавати матеріал. За такої умови, я можу приділити увагу кожному учню в класі. До того ж мене тут не ставлять «у рамки» програми. Головне – результат, а не ретельне дотримання плану уроку. В ліцеї в мене є простір для креативу у викладанні, а команда зацікавлена у моєму розвитку.
Якщо ви думаєте над доцільністю переходу в приватний навчальний заклад, Educator допоможе вам розвіяти сумніви, адже викладачі ліцею готові приймати у свої теплі обійми нових колег, які поки що працюють в державному секторі. При цьому в організації немає «нездорового конкурування» з іншими загальноосвітніми закладами. Адже очільниця проєкту Владислава Бандурко вірить, що разом ми робимо важливу справу — створюємо дійсно якісну українську освіту!
{{read_more|Читайте також| 4607, 4889}}
Джерело титульного фото Depositphotos, інші надані Ліцеєм Educator
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram