Ярослав Коваленко, засновник демократичної школи Dixi, поділився з life.pravda своїм баченням того, чого потрібно навчати дітей в школі.  

Ми не маємо можливості бачити майбутнє людства та кожної конкретної людини, тож не можемо знати напевно, що буде потрібно дітям після закінчення школи, – які знання, якості, та компетенції їм будуть потрібні.

Ба більше, навіть якби ми це знали, чи ми можемо однозначно казати, що потрібно робити для їх розвитку, адже мова йде про ефемерні конструкції, а не те, що можна помацати руками?

Та й фактор генетики ніхто не відміняв, адже дослідження кажуть, що чим старшою стає людина, тим більше вона починає походити на своїх батьків. Вплив тієї ж генетики на грамотність теж становить біля 50%!

Але!

Є гарна новина! Нікому і не потрібно робити універсальні прогнози про майбутнє, тому що ми живемо в благодатний час, коли не обов’язково всім крокувати під одну й ту ж музику.

У батьків є можливість самостійно формувати для себе очікування від часу, який діти проводять в школі.

І шукати школи, які краще відповідають їх цінностям. В залежності від цих цілей, буде і відрізнятися те, що роблять діти в школах.

 

Якщо тренувати пам'ять, то байдуже що вчити, аби вчити. Чим менш зрозумілою, потрібною та пов’язаною між собою буде інформація, тим складніше буде запам’ятовувати інформацію. А це значить, зусиль буде потрібно максимум і навичка буде максимальним.  

Якщо тренувати волю, то теж байдуже, чим займатися, аби не кидати. Знову ж таки, щоб робити те, що не подобається, потрібно більше вольових зусиль, тому тут працює правило «чим гірше, тим краще».

Нецікава діяльність призводить до кращого рівня розвитку вольових якостей.

Якщо тренувати інтелект, то байдуже, які задачі вирішувати, головне, щоб вони були достатньо складними, щоб бути викликом.

Якщо є ціль тренувати слухняність, покірність та здатність виконувати накази без зайвих роздумів, то чим безглуздіше буде робота та чим вона буде менше відповідати бажанням дитини та її поточним інтересам, тим краще.

Якщо ще карати за невиконання поставлених цілей, не дозволяти спілкуватись з однолітками та ставити у вчителі неприємних людей, то результат буде лише кращим!

Якщо цілі школи, щоб дитина щовечора не виносила мозок батькам, то байдуже, чим вона в ній займається, аби була ввечері в доброму гуморі та достатньо стомлена.

Можна формувати гіпотезу, що для цього було б добре, щоб те, чим дитина займається в школі, їй подобалось.

Якщо ж думати практичніше, то варто запитати батьків, якими вони б хотіли бачити своїх дітей?

Висловлюю гіпотезу, що більшість скаже, що просто хоче щастя для них. Фактори успішності, фінансового стану, кар’єри тощо будуть лише на другому щаблю і в пріоритетах навряд чи обійдуть щастя.

Розширюючи запитання, оскільки сім’я – це як діти, так і дорослі, то певен, що власне щастя було б теж в пріоритетах.

Змушувати нащадка робити домашнє завдання о 23.00 не сильно додає до цього відчуття.

Психологи нагадують нам про драматичний трикутник «Переслідувач-Рятівник-Жертва».

Про що ж він каже? А про те, що якщо приймати рішення за іншу людину (в нашому випадку – дитину), то автоматично потрапляєш в роль рятівника, з якої обов’язково потрапиш в роль жертви. А дитина автоматично буде жертвою і дійде до ролі вашого переслідувача, звинувачуючи вас у всіх смертних гріхах. Не про щастя це все.

Тож можна просто розглядати школу не як передумову вишу, а лише як продовження садочку, де дитина має можливість займатися тим, що подобається саме їй, і про що приймає рішення саме вона.

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram