Це вже давно не таємниця, що у світі з кожним роком читають все менше книжок. Так, ми все ще маємо мільйонні наклади та світові бестселери, але ці цифри неможливо порівняти з тим успіхом, який мають найпопулярніші серіали, ігри та навіть власники відеоблогів на Youtube. Технологічний розвиток невпинно змінює культуру споживання креативної продукції, і книжці, яка ще від часів Гутенберга залишається тією самою книжкою, доводиться пристосовуватися до нових умов гри. Випусковий редактор Читомо Олександр Мимрук ділиться своїми думками щодо місця літератури у світі аудіовізуального та інтерактивного контенту.
Термін «кліпове мислення» вже давно увірвався у наш лексикон, і здається, що залишиться у ньому надовго. Лонгріди не читаються, тригодинні фільми Скорсезе чи Терренса Маліка викликають нудьгу й нерозуміння. Людство звикає (чи вже звикло?) сприймати інформацію маленькими порціями, наприклад, у форматі стрічки Facebook чи Twitter, – так простіше, так зручніше, і найголовніше – що за 10 хв ти все одно не згадаєш, про що був той допис того популярного блогера. В якийсь момент сміттєвого контенту стає настільки багато, що мозок вже не може впоратися з напливом інформації, тому окремі, короткі й розрізнені думки швидко зливаються у «білий шум», який за рівнем інформативності можна прирівняти до тиші.
З одного боку, це навіть добре, адже голова відпочиває, слухає інтернет як терапевтичний шум моря, а разом з тим і не втрачає відчуття залученості у гіперприскорений життєвий плин. З іншого боку – все це так швидко заколисує і так занижує когнітивні здібності, що такі речі, як «прочтати книжку на 300 сторінок» просто викликають біль. Інша справа серіали. Зараз вони надзвичайно якісні, у них вкладають багато грошей. Вони красиві й не вимагають того, щоби споживач робив якісь кроки на зустріч. На відміну від слів, які ще треба прочитати й зрозуміти, що вони означають, відеоконтент заливається у мозок в реальному часі.
«Люди витрачають час на перегляд телевізійних серіалів, а не на читання книжок. Певною мірою тут простежується безпосередня конкуренція, оскільки в обох випадках існує потреба в оповіді, що лежить в основі як серіалів, так і книжок», –зазначає П’єро Аттанасіо, керівник дослідницького відділу l’Associazione Italiana. І це не дивно, адже практика перегляду серіалів, наприклад, по серії на день, дуже подібна до практики щоденного читання книжок. В обох випадках ми маємо великий наратив, який все ще цікавий споживачу, в обох випадках ми маємо можливість членувати контент на блоки (по серіях чи по главах), але серіали, на відміну від книжок, не вимагають від вашого розслабленого морським шумом мозку читати, інтерпретувати, підключати фантазію та візуалізувати.
Серіали роблять усе це за вас і тим самим рятують мозок від вибуху та перегріву. Серіали, по суті, це і є сучасні книжки. Проапгрейджені, аудіовізуальні, – вони підігнані під усі вимоги часу, у тому числі й під когнітивні можливості теперішньої людини, якій доводиться жити у цьому скаженому світі, доводиться постити в Instagram, брати участь у важливих, доленосних срачах на ФБ та встигати осмислити усе, що відбувається довкола. Так, книжка все ще може запропонувати унікальний досвід, пов’язаний з особливостями свого «медіа». Текст може багато чого такого, що не може передати камера, але це, знову ж таки, лежить здебільшого у площині формалістичних та стилістичних прийомів, а значить і у полі зацікавленості не такої вже й великої аудиторії. Більшість людей, як зазначив пан П’єро, шукає оповіді, сюжету, і в цьому сенсі серіали ні в чому не поступаються паперовим брусочкам.
Коли про це все думаєш, коли тверезо оцінюєш жорстку конкуренцію різних медіаформатів, які мають різний набір виражальних інструментів та можливостей, то зовсім не дивуєшся, що усі дослідження за останні 10 років свідчать про спад популярності книжок, про невпинне зменшення кількості читачів та годин на читання у тих, хто все ще тримається.
Здають позиції навіть ті країни, які традиційно вважаються супердружніми до книжок. Навіть в Данії та Швеції переймаються тим, що люди перестають читати, у тому числі й читати своїм дітям (значно простіше включити чергову серію мультсеріалу на планшеті й сказати малюку «добраніч»).
Чи означає це, що одвічні побоювання про неминуче зникнення літератури здійсняться? Це навряд. Але те, що галузь вимушена переформатовуватися під нову медійну реальність – це факт. Літературі й книговиданню доведеться стати частиною нового індустріального пайплайну, в якому книжка буде лише контентом-напівфабрикатом й житиме на далеких орбітах розкручених франшиз. І переважно це стосується саме сюжетно-орієнтованої літератури, яка надається до адаптації під мультимедійні формати. Інша художка, позбавлена такого потенціалу, приречена переповзти у нішевий сектор, подібний до того, в якому зараз, наприклад, перебуває поезія. Літературі, яка не здатна розповісти зграбну історію, яка не зможе жити за законами триактової, п’ятиактової чи ще якоїсь іншої відпрацьованої драматургічної структури, у майбутньому ризикує остаточно маргіналізуватися, адже поціновувачів таких розваг ставатиме все менше, і менше.
Два роки тому Frontier Economics урочисто оголосили, що ринкова галузь книговидання значно збільшує комерційну і культурну вартість фільмів, телесеріалів і театральних вистав, завдяки чому сектор креативної індустрії Великої Британії отримав аж 92 мільярди фунтів стерлінгів (122 мільярди доларів США)». Літературні адаптації мають на 53% вищі касові збори у світі, ніж відеоконтент за оригінальними сценаріями. Така синергія приносить величезні гроші виробникам обох типів контенту – і книжок, і фільмів/серіалів. І якщо книжкова галузь зростає, то це відбувається зовсім не через те, що люди більше цікавляться літературою, а тому, що книговидання успішно вмонтовується у схему «культурного обігу», в якому займає далеко не панівну роль.
Директор найбільшого літературного фестивалю Данії Bogforum вже в одному з інтерв'ю відверто сказав, що: «досі ключовою ідеєю була «книга», але після появи багатьох нових платформ, каналів літератури та інших видів сторітелінгу, нашою новою ключовою ідеєю стала «гарна історія». А у тому ж звіті від Frontier Economics підсумовують: «Видавництва діють як бази даних історій, які вивчають продюсери, агенти й скаути, що шукають ідеї… Пряме залучення автора може іноді покращити якість адаптацій завдяки його глибокому розумінню історії та персонажів». У цьому плані цех «романістів» все більше зближуватиметься з цехом «сценаристів», а відповідно й з шоу-раннерами тих же серіалів.
Успішний письменник майбутнього – це не просто той, хто вміє писати. Це людина ренесансного типу, яка буде усім потроху, адже на самій лише книжці як на культурному фундаменті вже не всидиш.
Принаймні той вектор розвитку глобального ринку виробництва контенту, який ми спостерігаємо сьогодні, схиляє саме до таких висновків. Але часи змінюються, а разом з ними можуть змінюватися й тренди. Мені, як людині, яка рідко дивиться серіали, ще хочеться наївно вірити в те, що книжки й література досі щось можуть самі по собі, а їхні магічні властивості не будуть вичерпані і через двадцять, і навіть через п’ятдесят років. Та якщо культурні індустрії колись зрештою прийдуть до цілковитої та всеохопної синтетичної єдності й література опиниться десь на низу нового «харчового ланцюга» – ніякої трагедії не станеться. Це нормально. Це закономірно.
Читайте також Ребенок не читает: «Не будут они читать, и заставлять их бессмысленно»
Джерело фото Pexels
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram