Олена Фомічова, учасниця викладацької програми Інституту Ньюфелда, ведуча групи підтримки «Турботлива альфа в Києві, мама двох дочок, поділилася кейсом з практики щодо того, як батькам поводитися з сором'язливою дитиною, яка не може постояти за себе, щось в когось запитати, підійти з кимось познайомитись тощо.
Я розумію ось ці страхи батьків, як дитина буде далі жити в цьому світі, як зможе постояти за себе, як спілкуватися, як знаходити друзів і в той же час як зможе знайти себе. Я такі питання задавала собі із своєю старшою донькою, яку певний час вважала сором’язливою та нерішучою.
Так, дитина може бути такою в силу своїх особливостей, наприклад, огранізації мозгу чи високої чутливості.
Але, ми як батьки також чимало можемо зробити для нашої дитини, якою б дивакуватою вона нам не здавалася.
Що я маю на увазі – часто ось ця впевненість дитини у собі, у своїх силах багато в чому залежить від нас, батьків, нашого ставлення, яке ми транслюємо дитині, як ми підтримуємо її, як ми бачимо її.
Мені подобається вираз Шалви Амонашвілі “домальовуйте дитину” – мається на увазі віра в її якості, які ще не дуже розвинуті, але віра в які може підтримати вас у вашому ставленні до дитини. Я так собі це пояснюю. Бо дійсно часом мусиш себе якось витягувати за волосся, як той Барон Мюнхгаузен, щоб за всіма проявами дитячої поведінки бачити дитину, якій конче потрібна наша підтримка.
По-перше, необхідно перестати тривожитися, що ось “мій хлопчик такий сором’язливий, такий невпевнений, як йому буде тяжко у житті”. Адже, погодьтесь, ми часто якраз “домальовуємо” щось негативне, як то кажуть “згущуємо фарби”.
І замість підтримки, яку наша дитина, а особливо дитина “сором’язлива та невпевнена” потребує, ми штовхаємо її до самостиійності, більшої впевненості чи сміливості тощо, до яких дитина просто не готова.
Не готова, тому що діти всі різні, і комусь просто треба більше часу поруч з батьками, в очах яких бі дитина читала “все окей, я поруч, я з тобою, я завжди допоможу”!
І водночас я розумію батьків, які думають, що якщо вони будуть весь час допомагати, то дитина виросте безпорадною у житті. Тут слід розрізнити гіперопіку, якої ми так часто жахаємося, і справжню потребу в підтримці з боку батьків відповідно до її індивідуального профілю. Гордон Ньюфелд наголошує, що не можна порівнювати дитину з іншими дітьми, тільки її саму в різні вікові періоди.
😍Самооцінка, а з нею і дитяча впевненість, формується у дитини спершу із відблиску радості, світла, ніжності в очах близьких. Коли наші очі загораються просто від споглядання на наших дітей, від вдячності, що вони є в нашому житті. Діти зчитують з наших очей, хто вони і що вони, на що спроможні, і якої про них думки. І це якраз і народжує ту бажану впевненість й самооцінку.
У кожного з нас є свої особливості, і хто як не ми – батьки – найбільше знаємо їх, хто як не ми можемо першими простягти руку допомоги і виділити час і простір для того, щоб дитина зрозуміла, що вона “може сама щось зробити”. Процитую знову Гордона Ньюфелда: “Час, терпіння і віра, віра в розвиток, в природу” – ось основні інгредієнти успішного батьківства.
😮А ще часом ми так хвилюємося, що наша тривожність зчитується дитиною як “зі мною щось не так” і замість того, щоб сприяти розвитку, вона ще більше його гальмує.
Щоб я радила в даному випадку, коли в батьків з’являються такі думки, що наші діти невпевнені чи занадто сором’язливі – я б спробувала відступити назад і спробувала б насолодитися просто тим, що ось у мене є така дитина і я її люблю, і я єдина її опора, і підтримка. А моя підтримка – це насамперед віра в неї.
Віра в те, що мені як матері чи батьку необхідно створити такі умови, які будуть сприяти її розвитку, які б урахували її особливості, в яких би дитина могла розслабитися, тому що мама її любить і це головне. І коли ми дамо дитині впевненість в нас, в наших стосунках, то повірте, дитина віднайде свою впевненість і свою самість!
І тут як шпаргалку я б запропонувала пройтися по ось цим завітним 6 рівням прив’язаності Гордона Ньюфелда (від рівня фізичних відчуттів, схожості, приналежності, значення, любові до рівня психологічного пізнанння).
Дитина може бути просто високочутлива, і це нічого не означає, крім того, що їй більше потрібно нашої підтримки, нашого розуміння і нашої участі у її житті.
Обіймаю всіх міцно.