Юлія Бровінська, лідерка проєкту «Прошколу» і директорка Фонду Максима Степанова, розповіла нам в інтерв'ю про те, як, на її думку, необхідно піднімати престижність професії вчителя, за якими критеріями обирати школу для своєї дитини, як продовжувати реформу в освіті і чому переймати освітній досвід інших країн необхідно з обережністю.

Чому ви вирішили присвятити себе освіті?

Майже десять років я вчилася та жила у Франції, там народилася моя дитина і пішла в перший клас. На жаль, школа не виправдала моїх очікувань, син категорично відмовлявся туди ходити і через два тижні після початку занять довелося шукати нову. Тоді, порівнюючи різні навчальні заклади, я зрозуміла, наскільки школи можуть бути різними. І як важливо обрати таку, що розбудить апетит до пізнання. 

Я сама люблю вчитися і досі це роблю. Мені дуже подобається сам процес – дізнаватися щось нове. Я економіст за освітою. У Франції працювала перекладачем за фахом, заснувала власну компанію. І коли повернулася назад в Україну зрозуміла, що настав час не просто працювати, а вибрати справу, яка приноситиме користь, матиме сенс. 

А освіта мене захоплює і турбує одночасно. Є ще й така собі сімейна спадковість. Обидві мої прабабусі в 1900-і роки закінчили школу шляхетних дівчат, це давало їм право викладати. Вони пережили революцію, Голодомор... Пройшли важкий життєвий шлях, але не припиняли навчати дітей, вірити в те, що освіта може якісно змінити життя людини. Тому в нашій родині з величезною любов'ю зберігають пам'ять про бабусь, їх справу та поважають професію вчителя.

Як, на ваш погляд, можна вплинути на керівництво країни, щоб реформа освіти не зупинялася, а престиж професії «вчитель» зростав?

Думаю, усі розуміють, що реформувати освіту необхідно, головне питання полягає в тому, як це зробити. Чомусь, з точки зору чиновників, усе зводиться виключно до грошей. Безперечно, рівень заробітних плат освітян — те, що потрібно змінювати першочергово. Заробітна плата безпосередньо впливає на престижність професії. Якщо її рівень залишиться незмінним, то держава не зможе зацікавити вчителюванням молоде покоління. Але крім фінансових питань є складна тема ставлення до самої професії. 

Ми маємо замкнуте коло: у педагогічних університетах викладають так, як робили це кілька десятиліть тому, потім молодий спеціаліст, яким би мотивованим та ідейним він не був, потрапляє в школу зі сформованим колективом і розуміє, що нові віяння більшістю сприймаються неохоче, його ентузіазм швидко гасне і ми отримуємо рівно те, з чого почали. Тому починати необхідно з самої професійної освіти педагогів. За цим повинна стояти серйозна медійна кампанія, промотування, піар, якщо хочете. Мабуть, ці три складові можуть вплинути на імідж і престиж професії, не менше за рівень платні. 

Як бути з ситуацією, коли випускники вишів відмовляються їхати в села і невеликі міста на роботу?

Це проблема. Не секрет, що в районних центрах бракує спеціалістів – учителів та лікарів. Молодь не хоче їхати в села, вважаючи за краще пробиватися у великих містах. Я не впевнена, що метод розподілу фахівців, який використовувався колись, актуальний в наші дні. Який варіант рішення? Поява опорних шкіл. Щоб не розмножувати маленькі школи з 10 учнями, ефективніше забезпечити дітям транспорт до того навчального закладу, де рівень освіти буде вищим. 

Щоб діти могли доїхати до опорної школи, повинні бути хороші дорогі і автобуси...

Безумовно, щоб реалізувати цю ідею, потрібен комплексний підхід. І якщо зі шкільними автобусами питання більш-менш закриті або можуть бути швидко розв’язані, дороги лишаються нашим болем. 

Але ж не може держава десятиліттями гальмувати свій розвиток через погані дороги. Вона має створювати умови для життя і роботи своїх громадян. За статистикою, менше ніж 20% студентів після закінчення педагогічних вишів ідуть працювати в школи. Ніхто не хоче вчитися на педагога, хоча рівень зарплат зараз виріс. Математиків, хіміків катастрофічно не вистачає. Торік на всю країну набрали близько 185 майбутніх вчителів фізики. І не зрозуміло, яка кількість з них залишиться працювати в школі. Тенденція сумна. І вона буде погіршуватися, якщо держава продовжить ігнорувати проблему навчання вчителів, іміджу професії і ставлення до педагогів з боку дітей і батьків.

Системи освіти яких країн ви вважаєте найбільш ефективними? У кого переймати досвід?

Наприклад, в Естонії, Сінгапуру, Фінляндії. Але я б з обережністю ставилася до досвіду інших країн. Наприклад, ті системи освіти, які добре показали себе в країнах Азії, навряд чи спрацюють блискуче у нас. Через відмінності культур і менталітетів. Тому навіть кращий досвід необхідно адаптувати під наше розуміння та бачення освіти. 

Мені дуже близька і цікава сінгапурська система освіти. Думаю, хто подорожував Азією, знає, як там люблять працювати, з якою шаною ​​ставляться до освіти. У нас же навпаки — панує культ підприємництва. Всі ж знаємо історії, що починаються фразою: «У школі був двієчником, а дивіться, чого в житті досягнув!». В Україні, на жаль, якісна освіта є не запорукою успіху, а можливістю втекти з країни. Фінська система освіти популярна тим, що максимально підлаштовується до психіки дитини. Саме фінський та польський досвіди взяли за основу для «НУШ» (Нова українська школа). 

Читай також Чи зможе Україна повторити досвід освітньої реформи Естонії?

Естонська система навчання теж мені імпонує.  У ній заохочують старанність і, що дуже важливо, здійснюється розподіл учнів за здібностями. У дванадцять років дитина складає іспити, що визначають, які дисципліни їй даються легше. Далі все навчання скероване на вступ до вишу і професійну орієнтацію. Плюс практичний підхід до вивчення тих чи інших предметів. Наприклад, якщо це хімія, то дитина орієнтується, де в її довкіллі або повсякденному житті можна зустріти певний елемент. Дітей вчать аналізувати, розуміти, а не просто запам’ятовувати. 

До слова, ми з командою Фонду Максима Степанова багато подорожуємо, вивчаємо освітні системи різних держав. З колегами ми були в Естонії, ОАЕ, Нідерландах та інших країнах. Нам цікаво вчитися на практиці. Це важливо і для самих учителів, Фонд забезпечив участь українських педагогів в міжнародних освітніх конференціях, щоб вони могли познайомитися з досвідом колег та країн, які крокують в ногу з розвитком технологій. 

Розкажіть, будь ласка, про роботу Фонду Максима Степанова, чому в своїй діяльності він фокусується саме на освіті?

Фонд існує з 2018 року, його мета — підтримувати і створювати проєкти в галузі освіти, культури та медицини. Таким чином ми можемо допомагати нашій країні рухатися вперед. Ще під час роботи з Максимом Степановим в Одеській обласній державній адміністрації ми зіткнулися з дуже великою кількістю звернень від громадян, що стосуються освіти, її якості. Було зрозуміло, що ця проблема вимагає негайних дій. Щоб допомогти і школярам, і вчителям, вирішили створити Фонд Максима Степанова. Ми запустили проєкт «Прошколу» — юридичну консультацію для педагогів. Повірте, вчителі відчувають себе дуже незахищеними: перед власним керівництвом, батьками учнів, навіть школярами. Коли проєкт запустився, ми отримали величезну кількість питань і про обов’язки, і про конфлікти, булінг та різні паперові питання. Відповіді юристів допомагають учителям почуватися більш упевнено, концентруватися на дітях, а не на проблемах. 

Ще один проєкт, яким ми дуже пишаємося, — перший і єдиний в Україні безкоштовний сервіс для підготовки до ЗНО — Be Smart. Для школярів, у яких немає можливості займатися з репетитором або за станом здоров’я бути присутніми на уроках, ці курси просто незамінні. Ми зібрали кращих педагогів, додали всі інструменти, які зараз популярні серед учнів, доклали зусиль, щоб викласти предмети максимально зрозуміло і цікаво. Проєкт схвалило Міністерство освіти і науки України, чим ми дуже пишаємося.

Які б поради ви дали батьками при виборі школи дитині? 

По-перше, при потрібно звертати увагу на відгуки про майбутнього першого вчителя. Саме від нього залежить подальше ставлення дитини до школи, мотивація. Якщо є можливість, варто ходити на підготовчі заняття до педагога. 

По-друге, прислухатися до дитини. Не ігноруйте її скарги і зауваження. 

По-третє, нагадайте собі, що для різного віку можуть бути різні школи і змінювати їх протягом навчання нормально. Якщо говорити про старші класи, то, на мій погляд, щоб дитині було цікаво вчитися, знаходитися у школі, в неї повинен бути максимально широкий спектр додаткових занять, гуртків, секцій, які вона може вибрати для себе самостійно. Школа повинна бути місцем різнопланового дозвілля, куди дитина поверталася б з радістю і бажанням отримувати все нові і нові знання.

Читай також Скористайся безкоштовним сервісом підготовки до ЗНО be SMART

Чим, на ваш погляд, загрожує системі освіти тривалий карантин? Якими повинні бути антикризові заходи, щоб він не відкинув реформу освіти?

Щороку в школах оголошують карантин — від двох тижнів до місяця. І щоразу діти не встигають отримати якісь знання, в чомусь відстають. Тому зараз питання не стільки в карантині через коронавірус, скільки в необхідності створити систему дистанційної освіти. Коронавірус просто проявив усі слабкі місця школи. Наприклад, різний рівень освіти в місті і селі. Додамо до цього і різні технічні можливості педагогів. Багатьом з них важко дається перехід на онлайн-викладання. Рішенням може бути проєкти, на кшталт Be Smart. До речі лекції з нашого курсу взяли в ефіри кілька телеканалів для трансляції. Be Smart гарний тим, що охоплює програму предметів від п'ятого класу. Думаю, телеуроки можуть стати рішенням для родин, які не мають доступу до інтернету. Зрозуміло, що онлайн освіта має меншу мотивацію, поряд немає улюбленого вчителя або однокласників, але за правильного підходу вона теж може стимулювати вчитися.

Закриті майже на два місяці школи стали проблемою для багатьох батьків, які змушені дистанційно працювати і приділяти час для занять з дітьми. Це потрібно розуміти. Добре, якщо вчитель освоїв проведення уроків в Zoom або Skype і щоденно їх проводить. За такий підхід до навчання батьки будуть щиро вдячні.