26 розповідей про те, як батьківська кмітливість допомогла вирішити проблеми з дітьми

Кмітливість, мабуть, одна із найважливіших якостей розумних батьків. Такої ж думки дотримуються і користувачі мережі, які читають пости про батьківську винахідливість. Вони теж вирішили розповісти про своїх рідних, яким кмітливість допомогла зберегти нерви у процесі виховання іноді неслухняних і занадто цікавих дітей.

Редакція Тутка була вражена винахідливістю людей, які змогли успішно виплутатися зі складних ситуацій, пов’язаних з дітьми. Пропонуємо й вам ознайомитися з їх розповідями, а можливо, навіть взяти їх собі на озброєння.

• Будучи “пуголовком”, не хотіла ходити в дитячий садок. Хіба недостатньо того, що я встала рано-ранесенько і дозволила одягнути на себе ось це все і ременем перетягнути посередині? Я ще й тягнутися пішки повинна?! Мама тягати мене теж не хотіла, лінь – це у нас сімейне, тому вона запитувала: “А як стрибає білочка? А як зайчик стрибає? Покажи”. Не могла ж я залишити у біді нещасну жінку, яка зайців у житті не бачила, – не чужі ж люди. Я й скакала. До самого дитячого садочку. Мені здавалося, що я як білочка. Виявилося – дурненька.

• Одного разу в магазині я вперше побачила хурму і вирішила спробувати невідомий фрукт. Чому мама його купувати не хотіла, не знаю. Може, сама хурму не любила, може, хурма була не дуже, але мамина версія звучала як: “Фу, це ж гнилі яблука! Давай нормальних купимо”! Вперше я ризикнула спробувати її років у 20.
• Моя мама говорила,  якщо людина бреше, у неї вся правда на лобі буде написана. Так-от, коли я збиралася сказати неправду, завжди прикривала лоб долонькою.
• Знайома сімейна пара переконала сина, що великий Lego йому не можуть купити, тому що для купівлі треба отримати ліцензію. А ліцензію дитині видадуть тільки після серйозного медичного обстеження. Дитина лікарів побоювалася, так що це була безпрограшна комбінація. Але батьки не врахували силу бажання дитини. Пару днів він збирався з силами, потім прийшов до батьків і оголосив, що він готовий на будь-які медичні процедури. Довелося купувати Lego. Під цю справу його, правда, до лікаря відвели. Якраз потрібно було.

• Мені ніколи не говорили, що немає грошей. Мені говорили, що ця купівля не вписується у сімейний бюджет. І він розрахований так, що ці гроші краще залишити мені на подарунок на Новий рік або день народження. Або ось ця іграшка коштує стільки, але “ми хотіли сходити в зоопарк на вихідних, і якщо купимо іграшку зараз, то на зоопарк грошей не залишиться”. І тоді я вибирала, чого більше хочу: іграшку зараз чи зоопарк на вихідних.
• Коли діти не хотіли ходити, тримаючись за мою руку, я говорила, що боюся послизнутись і мені потрібна їхня допомога. Тоді вони тримали мене за руку і йшли поруч, нікуди не зриваючись.
• Коли син не хоче йти з дитячого майданчика, кажу, що забула, де ми машину залишили: потрібно, щоб він знайшов, а то її хтось забере. “Ех, жінки”! – скоро почне повторювати за батьком.
• Ми з сином кожного тижня домовляємось, що ось він піде в садочок 5 днів, а в суботу і неділю, нехай вже буде, не піде. “Прогулюватимемо”. Поки що ведеться на це.

• А мене в дитинстві шалено цікавило, для чого ж потрібні жіночі прокладки – ну ті самі, які так активно рекламувалися по телевізору. І моя мама була дуже гнучка у відповідях на такі питання, причому її відповіді весь час змінялись. Найоригінальніша версія: “Це для тіток, які дуже багато розмовляють! У них слина капає, і вони прокладки на підборіддя ліплять, щоб не протікало”!
• Мої якось дуже полюбили пускати мильні бульбашки, розчин для яких я робила їм сама (90-і!). Але, коли вони просили мене розвести їм розчин увечері, я розуміла, що зараз вони скакатимуть, біситимуться і вкласти спати їх буде проблематично. Тому авторитетно заявляла, що після заходу сонця бульбашки все одно дутись та літати не будуть через явище в атмосфері! Вони вірили! Правда, потім стали старшими і розумнішими, приперли мене до стінки типу “мамо, що ж ти”?!. Довелося зізнатись і вибачитись.
• Колега-канадка розповідала, що в її дитинстві дідусь шахраїв розводив на фермі та іноді дарував їм, мама готувала. Кроликів вона відмовлялася їсти – її запевняли, що приготували курку. Їла, поки трохи не підросла і задумалася, чому в дідусевих курей завжди по 4 ніжки…
• Коли мені батько ока альбуцидом закапував, завжди говорив, що на люстрі хтось сидить – потрібно розплющити очі та подивитись (а альбуцид щипав до неможливості боляче). Так жодного разу й не побачила, хто ж там, – кожного разу: “Ой, він вже полетів”.
• – Мамо, я хочу шоколадку “Пікнік”, яку рекламують  верблюди, які танцюють!
  – А знаєш, чому її рекламують  верблюди, які танцюють? Тому що “Пікнік” роблять з верблюжих какашок!

• О так! На це в мене був старший брат: “Чурчхела – кишки віслюка” (я її перший раз спробувала в 30 років) або “Хочеш грати на скрипці? Ти що?! Мама нас покине”!.
• Дочка любить їсти суші, а рис із сайрою – ні в яку. Зате, якщо їх загорнути в лаваш і назвати це мегаролом – просить добавки.
• А в мене син років у 5 (зараз 12) перестав їсти м’ясо, окрім курячих нагетсів. То в мене все м’ясо було “курячими нагетсами”. Все йому робила в паніруванні та казала, що курка. Він вже всеїдний, але в м’ясі так і не розбирається.
• Я навідріз відмовлявся їсти овочі, але на солодощі налягав з диким азартом. Це погано. До чого додумались мої батьки? Вони різали фрукти-овочі на шматочки розміром з цукерку і загортали їх у фантики. Мені не говорили, що ці “цукерки” особливі та що їх потрібно обов’язково з’їсти. Навпаки, говорили ці не їсти і залишали їх на столі. 5 хвилин – і добова норма вітамінів з овочів та фруктів була самостійно засвоєна. Мене обдурили – факт. У мене запихали? Ні. Потім, коли я дізнався, що огірки і яблука на смак як “цукерки”, “нападав” на них сам без вмовлянь. Такі обмани іноді корисні, якщо вони в рамках потрібного.
• Дочка років до 6 стверджувала, що не любить кабачки і гарбуз. Але при цьому кабачкові оладки наминала за обидві щоки. Я говорила, що це деруни з картоплі іншого сорту. І запіканку з гарбузом і картоплею їла. Про гарбуз я так само говорила, що спеціально вибирала інший сорт картоплі, більш жовтий.

• А мене кожен ранок, коли я в садок відмовлявся йти, чекала лисичка біля виходу… Куди ж діватися – доводилося йти, адже вона чекає.
• Племінник не їв м’ясо і курку. Сидимо за столом, поклала йому картоплю з куркою, він починає впадати в істерику : “Я не їм м’ясо”! А я: “А це не м’ясо, це дичина”. Малий уплів за обидві щоки. Вираз обличчя сестри безцінний.
• Мені тато говорив, що, коли нудить, потрібно добре поїсти, краще бутерброд з салом (правда, це не про ситуації, коли отруєння, а коли захитує в машині або літаку). Я довго не вірила, але тато багато літав і в результаті переконав мене поїсти в літаку. Моєму здивуванню не було меж, коли жахливі поїздки в обнімку з паперовим пакетом припинилися – варто було нормально поїсти перед від’їздом або під час поїздки.
• Малий, 3 роки:
  – Я не буду рибу. (Насправді: “Я не бубу бибу”).
  – А це й не риба, це ж курка, бачиш, біла?
  – Смачно!
  – Угу, я довго цю ри… курку варила, щоб так смачно вийшло.

• Коли мені був роки три, батьки їли згущене молоко, кривляючись і примовляючи, яка це гидота. Пропонували мені спробувати, а я категорично відмовлявся.
• Пришли в кіно, недалеко сиділа сім’я: мама, тато і дитина. Десь на середині фільму дитина:
  – Досить, хочу додому, йдемо. Коли ми звідси підемо?
  Мама:
  – Синку, зараз реклама почнеться, і підемо.
  І дитина почала чекати рекламу.
• – Синку, всі люди вміють читати думки. Ти – єдиний, хто не вміє.

Чи часто вам доводиться застосовувати кмітливість, виховуючи дітей? А може, ви самі були “жертвою” винахідливості своїх батьків?