Кмітливість, мабуть, одна із найважливіших якостей розумних батьків. Такої ж думки дотримуються і користувачі мережі, які читають пости про батьківську винахідливість. Вони теж вирішили розповісти про своїх рідних, яким кмітливість допомогла зберегти нерви у процесі виховання іноді неслухняних і занадто цікавих дітей.
Редакція Тутка була вражена винахідливістю людей, які змогли успішно виплутатися зі складних ситуацій, пов’язаних з дітьми. Пропонуємо й вам ознайомитися з їх розповідями, а можливо, навіть взяти їх собі на озброєння.
Будучи “пуголовком”, не хотіла ходити в дитячий садок. Хіба недостатньо того, що я встала рано-ранесенько і дозволила одягнути на себе ось це все і ременем перетягнути посередині? Я ще й тягнутися пішки повинна?! Мама тягати мене теж не хотіла, лінь – це у нас сімейне, тому вона запитувала: “А як стрибає білочка? А як зайчик стрибає? Покажи”. Не могла ж я залишити у біді нещасну жінку, яка зайців у житті не бачила, – не чужі ж люди. Я й скакала. До самого дитячого садочку. Мені здавалося, що я як білочка. Виявилося – дурненька. Одного разу в магазині я вперше побачила хурму і вирішила спробувати невідомий фрукт. Чому мама його купувати не хотіла, не знаю. Може, сама хурму не любила, може, хурма була не дуже, але мамина версія звучала як: “Фу, це ж гнилі яблука! Давай нормальних купимо”! Вперше я ризикнула спробувати її років у 20. Моя мама говорила, якщо людина бреше, у неї вся правда на лобі буде написана. Так-от, коли я збиралася сказати неправду, завжди прикривала лоб долонькою. Знайома сімейна пара переконала сина, що великий Lego йому не можуть купити, тому що для купівлі треба отримати ліцензію. А ліцензію дитині видадуть тільки після серйозного медичного обстеження. Дитина лікарів побоювалася, так що це була безпрограшна комбінація. Але батьки не врахували силу бажання дитини. Пару днів він збирався з силами, потім прийшов до батьків і оголосив, що він готовий на будь-які медичні процедури. Довелося купувати Lego. Під цю справу його, правда, до лікаря відвели. Якраз потрібно було. Мені ніколи не говорили, що немає грошей. Мені говорили, що ця купівля не вписується у сімейний бюджет. І він розрахований так, що ці гроші краще залишити мені на подарунок на Новий рік або день народження. Або ось ця іграшка коштує стільки, але “ми хотіли сходити в зоопарк на вихідних, і якщо купимо іграшку зараз, то на зоопарк грошей не залишиться”. І тоді я вибирала, чого більше хочу: іграшку зараз чи зоопарк на вихідних. Коли діти не хотіли ходити, тримаючись за мою руку, я говорила, що боюся послизнутись і мені потрібна їхня допомога. Тоді вони тримали мене за руку і йшли поруч, нікуди не зриваючись. Коли син не хоче йти з дитячого майданчика, кажу, що забула, де ми машину залишили: потрібно, щоб він знайшов, а то її хтось забере. “Ех, жінки”! – скоро почне повторювати за батьком. Ми з сином кожного тижня домовляємось, що ось він піде в садочок 5 днів, а в суботу і неділю, нехай вже буде, не піде. “Прогулюватимемо”. Поки що ведеться на це. А мене в дитинстві шалено цікавило, для чого ж потрібні жіночі прокладки – ну ті самі, які так активно рекламувалися по телевізору. І моя мама була дуже гнучка у відповідях на такі питання, причому її відповіді весь час змінялись. Найоригінальніша версія: “Це для тіток, які дуже багато розмовляють! У них слина капає, і вони прокладки на підборіддя ліплять, щоб не протікало”! Мої якось дуже полюбили пускати мильні бульбашки, розчин для яких я робила їм сама (90-і!). Але, коли вони просили мене розвести їм розчин увечері, я розуміла, що зараз вони скакатимуть, біситимуться і вкласти спати їх буде проблематично. Тому авторитетно заявляла, що після заходу сонця бульбашки все одно дутись та літати не будуть через явище в атмосфері! Вони вірили! Правда, потім стали старшими і розумнішими, приперли мене до стінки типу “мамо, що ж ти”?!. Довелося зізнатись і вибачитись. Колега-канадка розповідала, що в її дитинстві дідусь шахраїв розводив на фермі та іноді дарував їм, мама готувала. Кроликів вона відмовлялася їсти – її запевняли, що приготували курку. Їла, поки трохи не підросла і задумалася, чому в дідусевих курей завжди по 4 ніжки… Коли мені батько ока альбуцидом закапував, завжди говорив, що на люстрі хтось сидить – потрібно розплющити очі та подивитись (а альбуцид щипав до неможливості боляче). Так жодного разу й не побачила, хто ж там, – кожного разу: “Ой, він вже полетів”. – Мамо, я хочу шоколадку “Пікнік”, яку рекламують верблюди, які танцюють!Чи часто вам доводиться застосовувати кмітливість, виховуючи дітей? А може, ви самі були “жертвою” винахідливості своїх батьків?