26 розповідей про те, як батьківська кмітливість допомогла вирішити проблеми з дітьми

Кмітливість, мабуть, одна із найважливіших якостей розумних батьків. Такої ж думки дотримуються і користувачі мережі, які читають пости про батьківську винахідливість. Вони теж вирішили розповісти про своїх рідних, яким кмітливість допомогла зберегти нерви у процесі виховання іноді неслухняних і занадто цікавих дітей.

Редакція Тутка була вражена винахідливістю людей, які змогли успішно виплутатися зі складних ситуацій, пов’язаних з дітьми. Пропонуємо й вам ознайомитися з їх розповідями, а можливо, навіть взяти їх собі на озброєння.

Будучи “пуголовком”, не хотіла ходити в дитячий садок. Хіба недостатньо того, що я встала рано-ранесенько і дозволила одягнути на себе ось це все і ременем перетягнути посередині? Я ще й тягнутися пішки повинна?! Мама тягати мене теж не хотіла, лінь – це у нас сімейне, тому вона запитувала: “А як стрибає білочка? А як зайчик стрибає? Покажи”. Не могла ж я залишити у біді нещасну жінку, яка зайців у житті не бачила, – не чужі ж люди. Я й скакала. До самого дитячого садочку. Мені здавалося, що я як білочка. Виявилося – дурненька.

Одного разу в магазині я вперше побачила хурму і вирішила спробувати невідомий фрукт. Чому мама його купувати не хотіла, не знаю. Може, сама хурму не любила, може, хурма була не дуже, але мамина версія звучала як: “Фу, це ж гнилі яблука! Давай нормальних купимо”! Вперше я ризикнула спробувати її років у 20.
Моя мама говорила, якщо людина бреше, у неї вся правда на лобі буде написана. Так-от, коли я збиралася сказати неправду, завжди прикривала лоб долонькою.
Знайома сімейна пара переконала сина, що великий Lego йому не можуть купити, тому що для купівлі треба отримати ліцензію. А ліцензію дитині видадуть тільки після серйозного медичного обстеження. Дитина лікарів побоювалася, так що це була безпрограшна комбінація. Але батьки не врахували силу бажання дитини. Пару днів він збирався з силами, потім прийшов до батьків і оголосив, що він готовий на будь-які медичні процедури. Довелося купувати Lego. Під цю справу його, правда, до лікаря відвели. Якраз потрібно було.

Мені ніколи не говорили, що немає грошей. Мені говорили, що ця купівля не вписується у сімейний бюджет. І він розрахований так, що ці гроші краще залишити мені на подарунок на Новий рік або день народження. Або ось ця іграшка коштує стільки, але “ми хотіли сходити в зоопарк на вихідних, і якщо купимо іграшку зараз, то на зоопарк грошей не залишиться”. І тоді я вибирала, чого більше хочу: іграшку зараз чи зоопарк на вихідних.
Коли діти не хотіли ходити, тримаючись за мою руку, я говорила, що боюся послизнутись і мені потрібна їхня допомога. Тоді вони тримали мене за руку і йшли поруч, нікуди не зриваючись.
Коли син не хоче йти з дитячого майданчика, кажу, що забула, де ми машину залишили: потрібно, щоб він знайшов, а то її хтось забере. “Ех, жінки”! – скоро почне повторювати за батьком.
Ми з сином кожного тижня домовляємось, що ось він піде в садочок 5 днів, а в суботу і неділю, нехай вже буде, не піде. “Прогулюватимемо”. Поки що ведеться на це.

А мене в дитинстві шалено цікавило, для чого ж потрібні жіночі прокладки – ну ті самі, які так активно рекламувалися по телевізору. І моя мама була дуже гнучка у відповідях на такі питання, причому її відповіді весь час змінялись. Найоригінальніша версія: “Це для тіток, які дуже багато розмовляють! У них слина капає, і вони прокладки на підборіддя ліплять, щоб не протікало”!
Мої якось дуже полюбили пускати мильні бульбашки, розчин для яких я робила їм сама (90-і!). Але, коли вони просили мене розвести їм розчин увечері, я розуміла, що зараз вони скакатимуть, біситимуться і вкласти спати їх буде проблематично. Тому авторитетно заявляла, що після заходу сонця бульбашки все одно дутись та літати не будуть через явище в атмосфері! Вони вірили! Правда, потім стали старшими і розумнішими, приперли мене до стінки типу “мамо, що ж ти”?!. Довелося зізнатись і вибачитись.
Колега-канадка розповідала, що в її дитинстві дідусь шахраїв розводив на фермі та іноді дарував їм, мама готувала. Кроликів вона відмовлялася їсти – її запевняли, що приготували курку. Їла, поки трохи не підросла і задумалася, чому в дідусевих курей завжди по 4 ніжки…
Коли мені батько ока альбуцидом закапував, завжди говорив, що на люстрі хтось сидить – потрібно розплющити очі та подивитись (а альбуцид щипав до неможливості боляче). Так жодного разу й не побачила, хто ж там, – кожного разу: “Ой, він вже полетів”.
– Мамо, я хочу шоколадку “Пікнік”, яку рекламують верблюди, які танцюють!
– А знаєш, чому її рекламують верблюди, які танцюють? Тому що “Пікнік” роблять з верблюжих какашок!

О так! На це в мене був старший брат: “Чурчхела – кишки віслюка” (я її перший раз спробувала в 30 років) або “Хочеш грати на скрипці? Ти що?! Мама нас покине”!.
Дочка любить їсти суші, а рис із сайрою – ні в яку. Зате, якщо їх загорнути в лаваш і назвати це мегаролом – просить добавки.
А в мене син років у 5 (зараз 12) перестав їсти м’ясо, окрім курячих нагетсів. То в мене все м’ясо було “курячими нагетсами”. Все йому робила в паніруванні та казала, що курка. Він вже всеїдний, але в м’ясі так і не розбирається.
Я навідріз відмовлявся їсти овочі, але на солодощі налягав з диким азартом. Це погано. До чого додумались мої батьки? Вони різали фрукти-овочі на шматочки розміром з цукерку і загортали їх у фантики. Мені не говорили, що ці “цукерки” особливі та що їх потрібно обов’язково з’їсти. Навпаки, говорили ці не їсти і залишали їх на столі. 5 хвилин – і добова норма вітамінів з овочів та фруктів була самостійно засвоєна. Мене обдурили – факт. У мене запихали? Ні. Потім, коли я дізнався, що огірки і яблука на смак як “цукерки”, “нападав” на них сам без вмовлянь. Такі обмани іноді корисні, якщо вони в рамках потрібного.
Дочка років до 6 стверджувала, що не любить кабачки і гарбуз. Але при цьому кабачкові оладки наминала за обидві щоки. Я говорила, що це деруни з картоплі іншого сорту. І запіканку з гарбузом і картоплею їла. Про гарбуз я так само говорила, що спеціально вибирала інший сорт картоплі, більш жовтий.

А мене кожен ранок, коли я в садок відмовлявся йти, чекала лисичка біля виходу… Куди ж діватися – доводилося йти, адже вона чекає.
Племінник не їв м’ясо і курку. Сидимо за столом, поклала йому картоплю з куркою, він починає впадати в істерику : “Я не їм м’ясо”! А я: “А це не м’ясо, це дичина”. Малий уплів за обидві щоки. Вираз обличчя сестри безцінний.
Мені тато говорив, що, коли нудить, потрібно добре поїсти, краще бутерброд з салом (правда, це не про ситуації, коли отруєння, а коли захитує в машині або літаку). Я довго не вірила, але тато багато літав і в результаті переконав мене поїсти в літаку. Моєму здивуванню не було меж, коли жахливі поїздки в обнімку з паперовим пакетом припинилися – варто було нормально поїсти перед від’їздом або під час поїздки.
Малий, 3 роки:
– Я не буду рибу. (Насправді: “Я не бубу бибу”).
– А це й не риба, це ж курка, бачиш, біла?
– Смачно!
– Угу, я довго цю ри… курку варила, щоб так смачно вийшло.

Коли мені був роки три, батьки їли згущене молоко, кривляючись і примовляючи, яка це гидота. Пропонували мені спробувати, а я категорично відмовлявся.
Пришли в кіно, недалеко сиділа сім’я: мама, тато і дитина. Десь на середині фільму дитина:
– Досить, хочу додому, йдемо. Коли ми звідси підемо?
Мама:
– Синку, зараз реклама почнеться, і підемо.
І дитина почала чекати рекламу.
– Синку, всі люди вміють читати думки. Ти – єдиний, хто не вміє.