Те, що в сучасній освіті з’явилося саме поняття індивідуальної траєкторії розвитку, це дуже втішно. Надто багато дітей не могли вписатись в єдину навчальну програму. Хоча мати один стандарт і одну шкалу досягнень, звісно, простіше, ніж варіювати, але всі люди різні і за здібностями, і за вподобаннями та прагненнями, за мотивованістю, тож навіть в традиційній школі доводилось це враховувати.
Альтернативна ж освіта, зазвичай, прагне сформувати індивідуальні траекторії розвитку кожної дитини від початку. Хоча це прагнення може реалізовуватись дуже по-різному.
Іноді цей процес також намагаються узагальнити і автоматизувати, наприклад, придумати якісь універсальні тести, за якими можна визначити таланти, тип інтелекту чи професійне спрямування, і за результатами тестів вибудовувати навчання. Але такі тести є теж певною мірою узагальненням, де замість одного спільного шляху вже можна обрати один з кількох варіантів, але це ще не індивідуальний підхід.
Значно більше інформації про дитину дає уважне спостереження за її захопленнями і спілкуванням з іншими, за відповідальністю, яку вона готова на себе брати, за тими заняттями, які приносять їй задоволення. А саме головне – за тим, що дитина охоче робить у свій вільний час. Хтось малює, хтось співає, хтось ганяє на веліку, ну і, звісно, є ті, хто ріжуться в комп'ютерні ігри. Але придивіться уважніше: в які саме ігри – квести, шутери, стратегії; яких переживань в них шукає, з ким взаємодіє, які навички ці ігри розвивають?
Є діти, напрямки розвитку яких більш очевидні: часто виразно проявляються художні або артистичні здібності, помітна схильність до математики, до мов. Але є ті, в кого жоден з напрямків не проявляється яскравіше за інші.
Дуже цінно спостерігати не лише за освітніми моделями, а й поведінковими. Хтось полюбляє усамітнення, але вільно вправляється з текстом, легко і багато пише. А хтось завжди в центрі уваги і вміє гарно домовлятись, і про спільні справи, і про вирішення конфліктів. Когось стимулює змагальність, а іншого, навпаки, демотивує. Це все – важливі маячки.
Коли у дитини немає яскраво вираженого спрямування, вчитель має намагатись забезпечити якомога ширший спектр знань про світ і різноманіття навичків, раптом проявиться захоплення якимось з них. Пропонувати всього потрошку, допоки в якийсь момент не засвітяться очі. Не втомлюватись зацікавлювати.
Але коли у дитини захоплення проявляються доволі рано, вже років в 10-12, то дорослі опиняються перед іншим викликом: як відпустити і дозволити реалізовуватись в цьому напрямку, за рахунок успішності в інших сферах. Всім відомі приклади підготовки дітей в спорті чи балеті, коли тренування тривають кілька годин на день, і це, безумовно, скорочує час на опанування всього іншого.
За людей, які знайшли себе в ранньому віці, можна порадіти, бо вони встигають досягти успіху і реалізації тоді, коли їхні однолітки ще вагаються з вибором шляху. Але з іншого боку, раннє звуження сфери реалізації зменшує можливості її зміни.
Як знайти золоту середину між тим, щоб закласти базу для змоги реалізації дитини у різних сферах, і тим, щоб досягти помітних результатів хоча б в одній з них?
Простої відповіді немає. Немає алгоритму, який би міг автоматизувати цей процес і гарантувати успішний результат.
Лише уважне прислухання до дитини, довіра до її відчуттів і прийняття рішень в її інтересах. Адже не завжди спорт, музика чи чотири іноземні мови є бажанням дитини, часом це реалізація амбіцій батьків.
З власного досвіду всім відомо, що батькам вгодити складно. Якщо дитина не займається чимось конкретним, їх бентежить, що її “нічого не цікавить” або “хапає все по верхах”. А якщо дитина обирає якесь одне захоплення, непокояться, що вона вчепилась в одну справу і не зважає на решту.
Ніби існує якась ідеальна модель, в якій дитина до певного віку цікавиться всім різноманіттям світу, а ближче до завершення школи обирає свій напрям і вже в ньому реалізуються професійно. Втім, життя далеке від ідеальних моделей.
Моцарт почав грати на клавесині в 3 роки і музика стала його покликанням на все життя. А Анрі Руссо взявся за пензлі добряче за 40. Втім, кожен з них зміг реалізувати себе і досягти визнання.
Щоб обрати свій шлях, потрібно мати певну сміливість і довіру до свого внутрішнього відчуття. Це тренується дуже маленькими кроками, хоча б навіть одягнути на свято костюм супермена, а не “білий верх, чорний низ”.
Водночас, на мою думку, не можна повністю відпускати на самоплин, чекати доки “сам захоче”, бо можна й не дочекатися. Людина – істота лінива, щойно потрапляє в комфортні умови – розслабляється.
Пошук індивідуальної траекторії – це неперервне балансування між підбуренням до активності і відсутністю примусу.
Щоб втілити для дитини індивідуальну траєкторію розвитку, в першу чергу необхідно навчитись поважати її вибір, але водночас, додати ту далекоглядність, яка приходить лише з віком.
Про врахування особливостей різних вікових періодів а також про те, як влаштована школа сімейного типу "БеркоШко", говоримо не семінарах “Ключики вчителя”:
29 вересня у Києві http://osvitanova.com.ua/events/kliuchyky-vchytelia-2018-09-29
13 жовтня у Дніпрі http://osvitanova.com.ua/events/kliuchyky-vchytelia-dnipro
12 жовтня у Запоріжжі https://www.facebook.com/events/665014780528488/