Невдалий вибір професії призводить до незадоволення собою та зниження самооцінки, неефективності праці, неблискучої кар'єри, а інколи і безробіття. Вибір професії справа надзвичайно важлива і непроста. В Україні ця проблема назріває вже багато років. Звичайно, що зі сторони держави є деякі зрушення, проте їхній результат невтішний: 58% випускників ВНЗ жодного дня не працюють за фахом. В країнах ЄС такий покажчик не перевищує і 10%.
Якщо ви вважаєте, що причина лише в неякісній підготовці спеціалістів чи низькій заробітній платні, ви глибоко помиляєтеся. Це лише верхівка айсберга. Справжні причини набагато глибші.
На відміну від школярів США, Південної Кореї, Чехії, Фінляндії, Німеччини, Норвегії, Сполученого Королівства, де профорієнтація є невід’ємною складовою шкільної програми, в Україні кар’єрне планування на шкільному рівні менш розвинуте і зосереджене на проходженні одного-двох застарілих профорієнтаційних тестів. Подекуди школярів возять на екскурсії, проте, це екскурсії на заводи, де рекламують кока-колу, новорічні ялинкові прикраси, шоколад (тобто, лише заради фану). В той же час, наприклад, в Південній Кореї, кожен школяр за три роки знайомиться з майже 148 професіями. Тоді як сучасний український школяр, випускник 11-го класу, може назвати не більше 20! От вам і вибір. І не зважаючи на цю невтішну цифру, 99% шкіл наглухо закривають двері перед приватними установами з профорієнтації, хоча розуміють, що власних ресурсів у них обмаль.
Часто школярі мають ідеалізоване бачення про те, чим займається лікар, психолог, слідчий чи біолог. Наприклад, саме через ідеалізацію професії значна доля студентів ветеринарних факультетів кидають виш після першої ж практики. Адже для багатьох ветеринарна справа – це пухнасті котики та милі песики і ніхто не задумується про те, що патологічні процеси, які проходять в організмі хворої тварини пов’язані з кров’ю, гноєм і неприємним різким запахом. Саме ті студенти, хто не може подолати в собі відразу до гною та запаху в решті решт кидають навчання. А що вже казати про хвилю юристів, які мріяли про роботу в офісі і великі зарплати, про IT-спеціалістів, які згодом стали письменниками, лікарями, пекарями. Тобто через брак практики і глибокого розуміння професії, молодь втрачає час, а батьки гроші.
Закінчивши два виші, я бачила в викладацькому складі багато теоретиків і мало практиків. Нас навчають люди, які жодного дня не виходили в «поля». Більш того, 95% програм державних вузів відстають від потреб сьогодення. А тому випускник вузу навіть з червоним дипломом зовсім не готовий до професії. Він знає лише суху (часто застарілу) теорію, тоді як для роботи потрібні практичні навички. І ось тут так само треба сказати про власну безвідповідальність деяких студентів, які замість того, щоб отримувати досвід на виробничій практиці, прогулюють її, вештаючись кінотеатрами. Іноді саме через це університетам складно домовитися з підприємствами про проходження практики для їхніх студентів, адже кому потрібен клопіт з ледарями.
В часи Радянського Союзу держава щороку подавала списки, скільки і яких фахівців вона потребує. Відповідно до списків відкривалися місця у вишах та ПТУ, а після навчання молодим спеціалістам вручали направлення на роботу. Із отриманням незалежності ця система зійшла нанівець і вже 27 років кількість місць у навчальних закладах ніяк не корелюється із тим, скільки і які спеціалісти потрібні на ринку праці.
Мій допис «Щоб бути бідним – все одно ким працювати» викликав бурю емоцій серед батьків, і кожен з них намагався довести, що їхню дитину це не спіткає – вони вже зробили свій свідомий вибір без проходження тестів і відвідування профорієнтаційних заходів. Результат буде той самий – шестеро з десяти випускників ніколи не працюватимуть за фахом.
В країнах ЄС підлітки починають вибирати професію ще у школі і на це у них є майже три роки. В Україні профорієнтація починається та закінчується проходженням одного-двох тестів напередодні останнього дзвоника. Чесно кажучи, мене дивує така легковажність більшості. Кількість батьків, які шукають профорієнтаційні заходи (зустрічі із спеціалістами, екскурсії, канікулярні програми, ігри, тренінги), дуже мала, і це навіть не 1%. А кількість компаній, які займаються профорієнтацією ще менша. На цьому ринку власники такого бізнесу знають один одного в обличчя.
Зрушення будуть. Згідно з планом Міністерства освіти, починаючи з 2027 року, випускники дев’ятих класів будуть складати ЗНО, а далі школи визначатимуть схильність дитини до чогось. Діти, які успішно складуть ЗНО вчитимуться в ліцеях з конкретним ухилом, тоді як інші навчатимуться в професійних ліцеях (ПТУ).
До 2027 року ще довгих дев’ять років, а поки що батьки та діти мусять підлаштовуватися до громіздких навчальних програм, які лише дезорієнтують у виборі спеціальності. Дехто самостійно шукає заходи з профорієнтації. І якщо в великих містах ще можна знайти приватні компанії, які організовують зустрічі із фахівцями, профорієнтаційні екскурсії на підприємства та заняття, які допомагають глибше зрозуміти свої вміння та навички, то в маленьких містах та селищах їх зовсім немає. Саме тому на кожній зміні в наших денних таборах з профорієнтації можна побачити дітей з різних областей країни.
Попереду літо. А це означає, що для сучасного підлітка є достатньо часу не лише для якісного відпочинку, але і для відвідування заходів профорієнтаційної направленості. Справжня профорієнтація не закінчується на одній канікулярній програмі, це лише початок глибокого та змістовного аналізу себе, своїх навичок та професій.