Osvitanova.com.ua

Останнім часом точаться численні дискусії щодо громадянської освіти, якою вона має бути і для кого. У рамках Форуму Організаційного розвитку громадянського суспільства ця тема опинилася у фокусі багатьох розмов. Але чи на всі поставлені питання було отримано відповіді?

Експерти проекту «Громада, що навчається: трансформація конфліктів в Україні та Молдові через активну громадську участь» діляться своїми думками й запрошують до діалогу всіх охочих.

Наша співрозмовниця — Наталка Проць, виконавчий директор Громадської організації «Центр просвітництва та розвитку людини» (Давидівська об’єднана територіальна громада, Львівська область).

Юлія Голоднікова: Громадянська освіта в Україні — це процес, інструмент, цикл заходів, формат навчання? Коли йдеться про людей, що мешкають у дуже різних регіонах, як їм сказати про це просто? З чого почати?

Наталка Проць: Ми починаємо з проведення інформаційних сесій. Не тренінгів чи навчальних семінарів, а саме інформаційних сесій. Чому? Тому, що людям набагато легше погодитися відвідати захід, на якому від них не вимагають відразу якихось дій, а пропонують спочатку ознайомитися з новим та, ймовірно, важливим матеріалом. Бо, зазвичай, люди реагують на різні запрошення так: «чи варто мені туди йти?», «чи я маю якісь такі навички, особливі вміння, які я зможу проявити?», «що це мені дасть?». А от якщо їх запрошують на інформаційну сесію, яка стосується процесу створення ОСББ (регулювання взаємин співвласників багатоквартирних будинків) або земельних питань, тобто, запрошують на зустріч, яка присвячена нагальним питанням їхнього життя, люди розуміють, що можуть отримати багато корисної інформації.

Інформаційна сесія — це живий інструмент, який має на меті пошук можливостей конструктивної комунікації з громадою задля інформування та роз’яснення питань соціальної політики, пошуку спільних рішень, форматів оперативного реагування на зміни. Спочатку ми збираємо актуальну інформацію та представляємо її у візуалізованому вигляді для легшого сприйняття, використовуючи буклети, брошури, різні матеріали, які людина може вивчити і зрозуміти: «ось таке питання, ось такі шляхи його вирішення». На цьому етапі формується ядро тих активних людей, які готові працювати в напрямі вирішення конкретного питання.

Логічним продовженням інформування є спілкування на сесіях. І вже після цього збираються люди, які готові більш глибоко розібратися в проблемі та готові навчатися, для досягнення спільної мети. Часто найбільш активні люди ініціюють створення громадських рад, щоб конструктивно працювати з місцевою владою, наприклад, експерти з земельного права, юристи, фахівці в галузі культури тощо. Вони стають інтеграторами громади й надалі активізують інших, доносячи ту чи іншу інформацію.

Юлія Голоднікова: Отже, інформаційні сесії — перші кроки, з яких у практиці вашої організації починається цикл заходів громадянської освіти. З якими труднощами Ви стикалися на цьому етапі?

Фінансова гра “CashFlow”

Наталка Проць: Коли ми тільки почали організовувати інформаційні сесії, побачили, як складно людям перейти на рівень діалогу: ставиш питання — людина не готова відповісти, щось її стримує… Багато хто просто не вміє висловити свою думку, бо раніше й не питали, тому й досвіду нема. Звісно, між собою ми всі спілкуємось, але виступити публічно, вийти до мікрофону та сказати щось конкретне — на тлі засилля політичного популізму навколо нас — це вже взяти на себе певну відповідальність.

Додамо, що на такі інформаційні зустрічі ми ж не просто збираємо людей «а поговорити», приходять і депутати, і представники сільської ради, відбувається дуже важливий процес обміну думками та враженнями, як правило, висловлювання мають різний відтінок. Гадаю, що у всіх громадських організацій, які проводять такі заходи, є досвід перетворення простору для зустрічі на простір діалогу — це процес. Поступово люди починають говорити, ділитися своїми думками, співпереживати, включатися в цей процес, бо вони відчувають, що можуть щось донести, мають з ким про це поговорити, і не в себе на кухні, а там, де така розмова переходить до дії.

Юлія Голоднікова: Універсальних рецептів немає. Я так розумію, що ключове слово – «досвід» –  і тих, хто навчає, і тих, хто навчається. Чи є у вас свої «фішки» — методи навчання, які добре спрацьовують?

Наталка Проць: Якщо говорити про конкретні тренінги, семінари, навчання — на мою думку, вони важливі на тому етапі, коли є громадські лідери, вмотивовані до змін депутати, які готові вчитися, а також тоді, коли навчання практичним і корисним навичкам є зрозумілим для громади, тому що позитивні відгуки людей промовляють самі за себе. Бо велику роль відіграє специфіка сільських місцевостей: люди починають вірити, коли їхні знайомі, сусіди, авторитетні люди розповідають про користь від такого навчання. Тобто — середовище сприймає наші дії позитивно.

Наведу простий приклад. Оскільки одним з ефективних інструментів просування інноваційних ідей є фінансове планування, упродовж цього року ми впроваджували низку заходів з розвитку навичок фінансової грамотності. Знову ж таки, ми не хотіли проводити стандартні тренінги чи семінари, а організували інтерактивні заняття. Про що йдеться? Це низка бізнес-ігор у форматі кеш-флоу.

Кеш-флоу — фінансові ігри, у сценарії яких є тренер, є приблизно сім-вісім учасників, і разом ми моделюємо фінансову стратегію поведінки людини. За один раунд фактично проживається життя: від миті, як людина бере кредит, купує нерухомість, створює бізнес, продає — до усвідомлення того, що вона здобуває наприкінці.

Юлія Голоднікова: Звісно, моделюючи сценарії життя, ми швидше розуміємо, на що здатні та які ресурси ще не були задіяні для того, аби бути ефективними…

Наталка Проць: Так, формат гри відкриває багато можливостей для розуміння людиною конкретних речей, від технічних умов (як вона може погасити той кредит чи взяти інший) до питань, власне, своєї відповідальності за вибір: чи готова вона вкладати ресурси в зміни, чи тримається вона тільки за своє робоче місце, чи хоче більшого.

Залучення іноземних волонтерів до організації наметового табору для молоді “Тиждень без планшета”

Окрім того, дуже важливим є комунікативний компонент: після гри учасники діляться своїми думками та враженнями, отже, мають шанс багато чого почерпнути від інших. У такий спосіб решта громади дізнається, чим саме ми займаємося на заняттях, і теж приєднується до нас. Звісно, показати важливість громадянської освіти для дорослих можна, використовуючи рекламу. Але прості люди приходять на такі заходи, якщо впевнені, що це їм потрібно. А оскільки на заняттях працюють повні групи, ми на власні очі бачимо: довіра до наших освітніх заходів і попит на знання зростають. Особливо, серед молоді.

Юлія Голоднікова: Якщо брати до уваги роботу з молоддю, окрім фінансової грамотності, які заходи ще пропонує ваша громадська організація?

Наталка Проць: Основна мета — не організовувати щось «для» або «за» людей (таке часто трапляється в практиці роботи НУО), а зібрати активних людей, які можуть зробити це самі та допомогти їм певними ресурсами. От зараз ми працюємо в Давидівській об’єднаній територіальній громаді, маємо дванадцять-п’ятнадцять людей віком 17–22 роки, які об’єдналися заради втілення цікавих ідей та проектів. Вони щотижня збираються, обговорюють організацію тієї чи іншої ініціативи, а ми їм у цьому сприяємо. Наприклад, консультуємо щодо можливостей залучення бюджетних коштів. Дедалі все більше молоді розуміє, як колективними зусиллями можна реалізувати свій задум, як співфінансувати ідею, і які існують механізми для цього.

Юлія Голоднікова: Чи впливає церква на заходи з громадянської освіти, які проводить ваша організація?

Наталка Проць: Я би сказала, що церква є потужним союзником у нашій роботі. Усе, що відбувається в селі, пов’язано з «феноменом сарафанного радіо»: люди зустрічаються на зупинці, у церкві, у крамниці та розповідають один одному про життя та останні новини швидше, ніж фейсбук. Коли ми проводимо якісь великі заходи або плануємо низку заходів, то звертаємося до священика та просимо поінформувати громаду. Знову ж таки, було питання, наскільки доцільно церкву залучати до цього процесу? Але, оскільки священик є потужним авторитетом, і до його слів, думок дослуховується багато людей, він виступає медіумом: після Служби Божої інформує про наші заходи. Крім того, розклад наших просвітницьких подій та навчальних програм може бути розміщений на інформаційній дошці в церкві.

Варто зазначити, що священик відвідує наші інформаційні сесії та долучається до діалогових зустрічей, а своєю присутністю переконує у важливості таких заходів.

Юлія Голоднікова: Якби ми поставили питання так: чого не варто робити, коли ти працюєш в освіті дорослих? 5 важливих речей, що б це було?

Наталка Проць: Перше — не можна ігнорувати співпрацю з соціальними партнерами. Органи місцевого самоврядування, церква є важливими союзниками.

Не варто формувати шаблонні програми — ми з цим часто стикалися — мають бути цікаві та корисні програми під запит цільової аудиторії.

Третє — інформація. Кейси, те, що пропонується в процесі навчання, мають бути актуальними. Візьмемо, наприклад, об’єднані територіальні громади. У цьому процесі зараз відбуваються постійні зміни, з’являються нові тенденції, змінюється нормативно-правова база, що дуже важливо. А коли ми говоримо про громадянську освіту, дуже часто використовуються застарілі норми, які втрачають чинність. На мою думку, важливо слідкувати за змінами та тримати «руку на пульсі», би ми відповідаємо за надання та тлумачення суспільно важливої інформації.

Четверте. Гадаю, що освіта дорослих має бути включена до процесів соціального замовлення, і це треба робити в співпраці з соціальними партнерами, до яких належать територіальні центри соціального обслуговування населення, центри зайнятості тощо. Йдеться про те, що ми маємо знати потенційні джерела ресурсів.

Ну й дуже важливий аспект — але не останній у списку — це розвиток у дорослих емоційного інтелекту. Поразки, «домашня робота над помилками», сприйняття себе, ставлення до оцінок і критики інших — усе це треба враховувати, а не тільки давати знання. Коли ми розробляємо якусь навчальну програму, то робимо акцент на тому, як створити «комунікаційну платформу» для групи, тобто, шукаємо формати чи регістри спілкування з використанням «фішок», які б сприяли дружній, теплій атмосфері та конструктивній комунікації. І справа не в модних методах, а в тому, щоб розвивати сприятливе середовище для навчання та робити це грамотно, турбуючись про реальний стан розвитку людини, а не утопічне бажання побачити її ідеальною.

Інтерв’ю взяла Юлія Голоднікова

Інтерв’ю записано в межах проекту «Громада, що навчається: трансформація конфліктів в Україні та Молдові через активну громадську участь». 

Проект здійснюється за фінансової підтримки Федерального Міністерства Закордонних справ Німеччини

Поширити у соц. мережах: