Контроль чи довіра. Що мотивує дітей вчитися

Я дуже здивувався, коли дізнався, що американські вузи вірять на слово надісланим поштою атестатам, часто не перевіряючи дійсних знань абітурієнтів.

І блату в них немає, тому що за таку серйозну послугу, як освіта, доводиться платити. І американці не бурчать, що, мовляв, навчання треба зробити і доступним, і безкоштовним, і високоякісним. Вони ж бо  з дитинства привчені розуміти, звідки що береться.

А дехто вважає, що найкращі в світі дороги, машини, хмарочоси, комп'ютери, смартфони, літаки, спортсмени, космічні кораблі, театри, нобелівські лауреати..., просто падають Америці з неба. Щастить же їм! А у них просто все побудовано на довірі.

Більш того. Ось всі посилаються на фінську систему освіти, яка вважається однією з найкращих в світі... А чи знаєте ви, що головним базовим принципом там поставили слово «Довіра» (а не якість, кадри, контент, комп'ютери, фінансування тощо).

Чи здатні ми в нашій країні на такий подвиг і перейти в освіті від тотального контролю всього і вся до довіри всіх усім?

Що там значить Довіра? Це означає, що батьки довіряють учителям, і у них думки не може виникнути, що вчитель робить щось не так, і що треба весь час скаржитися і висловлювати невдоволення.

Це означає, що начальство міста довіряє директору, не вимагає ніяких звітів і не викликає на нескінченні наради, від яких всі тільки втомлюються і дратуються.

Це означає, що вчителі довіряють дітям. І у дітей думки не виникає списувати або шахраювати на уроках.

Ось звідки виникає висока мотивація вчити і вчитися.

Чи здатні ми в нашій країні на такий подвиг і перейти в освіті від тотального контролю всього і вся до довіри всіх усім?

Ви як думаєте?