Дарина Печенчіс, (16 років, Харків) — президент шкільної організації "Нове покоління", переможець конкурсу "Якби я був мером" з екологічним проектом "Eco-Friendly Kids", волонтер, член Харківської молодіжної міської ради та організації Smart Kharkiv, засновник молодіжної Школи успіху.
Як ви вважаєте, де легше досягти успіху — в столиці чи в іншому великому місті України, наприклад в Харкові?
Я народилася в Харкові, закінчила там гімназію з поглибленим вивченням англійської мови. Але вступати до вишу вирішила в Києві. Це було моє обґрунтоване рішення, тому що у 2001 році, мабуть, єдиним університетом вступити до якого можна було чесно і справедливо, була Києво-Могилянська академія. Сьогодні інша ситуація і я знаю, що у Харкові теж є дуже хороші університети, наприклад, Університет ім. В.Н.Каразіна — один з найкращих в Україні. З точки зору комфорту життя, вам краще залишитися в Харкові біля батьків. А якщо бажаєте ставати самостійною, тоді обирайте інший шлях. Але ключовим моментом вибору повинно бути не місто або університет, а конкретна програма, на яку ви хочете вступити. Можливостей для розвитку багато не тільки в Києві. В Харкові та в інших містах країни людина може знайти свій шлях.
Кажуть, що найкращі уми виїжджають навчатися за кордон — до Канади, Америки, Європи. Як їх мотивувати для розвитку і досягнення успіху в Україні?
Люди виїжджають з різних причин. Перша і, мабуть, ключова, не стільки освітня, скільки стосується можливостей отримання адекватної зарплати після закінчення університету. Хоча рівень освіти, зміст програм в вітчизняних вишах в багатьох випадках є застарілим. Існує також проблема з хабарництвом, яку багато молодих людей намагаються уникнути, вирішуючи вчитися в інших країнах.
Щоб молодь залишалася в Україні на навчання, університети повинні показати, що вони можуть змінюватися і трансформуватися — впроваджувати нові підходи до навчання, змінювати ставлення до студентів, як до рівноправних учасників навчального процесу. Але, з іншого боку, отримання освіти світового рівня молодими українцями може допомогти нашій країні, якщо вони повернуться додому і розвиватимуться в професійному сенсі у нас. За кордоном випускників Гарварду та Кембриджу тисячі. А коли людина з дипломом такого вишу повертається до України, вона є однією з десяти, а не з тисяч. І це може дуже позитивно відобразитися на її кар"єрному рості. Звичайно, ми повинні прагнути до того, щоб в нашій країні була адекватна оплата праці та різні можливості для розвитку. В такому випадку молодь буде повертатися. Як молода людина може змінити щось в системі освіти? Наприклад, зараз мене турбує питання доцільності ЗНО. Я 11 років навчаюсь на відмінно, але мої батьки вимушені наймати репетиторів, тому що в ЗНО є питання, які не включені до шкільної програми. Щоб розібратися з проблемою, в першу чергу необхідно зрозуміти її причину. А потім починати з першого рівня. В нашій країні багато хто намагається вирішити всі проблеми нахрапом, не розібравшись в їх суті.
В чому може бути причина вашої проблеми з ЗНО? Наприклад, в недосконалих знаннях викладача чи в не досить продуманому розкладі навчання, тощо. Якщо проблема в викладачі і такої ж думки дотримуються ваші однокласники, спробуйте вирішити її на локальному рівні у школі. Вимагайте незалежного оцінювання педагога, рівня його професійності. Якщо ви бачите, що питання в іншому — вирішуйте його. Почніть з коріння. Потім вибудовуйте чіткий план дій та почніть їх виконувати. Але зрозумійте одне — з першого разу проблема навряд чи буде вирішена так, як ви хочете. Наберіться терпіння та дійте.
А викладачі складають свої ЗНО?
У вчителів загальноосвітніх шкіл є так звана процедура атестації, але вона відверто кажучи не дуже об"єктивна. Нещодавно було прийнято новий закон про освіту, в рамках якого передбачається механізм сертифікації вчителів. Тобто незалежна об"єктивна оцінка шкільного викладача, яка проводиться в два етапи.
Перший — підтвердження знання свого предмету, а другий — вміння використовувати сучасні педагогічні підходи, методики, навички роботи з аудиторією. Коли я працювала в міністерстві, внесла пропозицію щодо того, щоб зробити таку сертифікацією обов"язковою. Але це викликало неабиякий опір. Тож, сьогодні вчитель, який хоче підвищити свій статус та отримати надбавку до зарплати, може добровільно пройти цю сертифікацію. Всі інші можуть її не проходити. Але мені здається, що рано чи пізно ми прийдемо до обов"язкової сертифікації вчителів. На мій погляд це просто конче необхідно.
Що стосується викладачів університетів, тут ми не можемо визначити однакові критерії для всіх — є дуже багато відмінностей в програмах викладання навіть одного предмету, але на різних факультетах. За кордоном ця проблема вирішується інших шляхом. Там визначили єдині критерії для оцінювання якості викладання і викладача. Перший — науковий, хороший викладач повинен бути гарним хорошим дослідником (практичним, а не теоретичним) та публікувати статті в світових наукових журналах. В нашій країні більшість викладачів не займаються практичними дослідженнями та не можуть публікуватися, тому що не знають іноземної мови і змусити їх вивчати англійську практично неможливо.
Другий критерій оцінки якості викладання — це студентське опитування за результатами викладання. Одиниці вишів нашої країни проводять такі опитування. Поки ми не впровадимо хоча б ці два механізми, рівень викладання і в школах, і в вишах буде низьким.
Як поєднати розвиток кар"єри та щасливе сімейне життя?
На це питання я поки не можу знайти відповіді. В своєму житті я завжди щось не встигаю. У мене є чоловік і п"ятирічний син, крім цього я займаюся своїм професійним розвитком. Як знайти час для повноцінного спілкування з сім"єю та для активної кар"єри? Поки я знайшла тільки одне рішення — говорити з партнером якомога частіше, шукати спільні рішення, домовлятись про розподіл обов"язків, тощо. Це по-перше.
По-друге, відслідкувати, куди втрачається багато часу. Сьогодні головний поглинач часу — соціальні мережі. Я заблокувала Фейсбук на своїх гаджетах і виділяю для нього лише пів години на добу.
По-третє, необхідно навчитися концентруватися на тому, що робиш в конкретний момент. Не намагайтеся виконувати декілька завдань одночасно — ні одне з них не виконаєте добре, а часу втратите багато. Підвищуйте якість свого часу, тому що кількість ви не зможете збільшити.
Як змусити себе не висіти в соцмережах постійно?
Спробуйте скористатися підходом TomatoTimer. Коли ви щось робите, визначте конкретний час інтенсивної роботи, після якого зможете зробити перерву. Наприклад, 25 хвилин ви виконуєте якесь завдання і знаєте, що потім зможете на 5 хвилин зазирнути на свою сторінку у соцмережі. Мені це допомагає. Крім того, намагайтеся більше спілкуватися з друзями не в соцмережі, а при особистих зустрічах. Домовтеся, що коли ви спілкуєтесь, ніхто не бере до рук смартфон. Хто візьме, той програв що-небудь. Навички особистого спілкування завжди необхідні для вдалого розвитку кар"єри та соціального життя.
Як впоратися з моментами апатії, відсутності бажання щось робити?
Коли такі моменти виникають обґрунтовано, це нормально і свідчить про те, що ви жива людина, у вас є емоції. Потрібно прийняти ситуацію про те, що зараз у вас поганий настрій, немає бажання рухатися. Такий стан інколи буває у кожної людини. Злість, розчарування, апатія — нормальні емоції живої людини. Їх потрібно прийняти і пережити цей час так, як ви бажаєте. Слухайте музику, читайте улюблену книжку, дивіться кіно, танцюйте, гуляйте, поплачте, якщо хочете… Цей стан мине. Зрозумійте, успіху досягають не ті, хто ніколи не помиляється, а ті хто після помилок продовжує діяти.
Зараз я намагаюся організувати свою Школу успіху. Порадьте, будь ласка, як мотивувати людей, які працюють зі мною в команді?
Найважливіше спочатку сформувати команду однодумців, які мають спільні інтереси не тільки в роботі, а й в житті. Періодично організовувати неформальні, неробочі зустрічі та обговорювати цікаві для всіх теми. Коли команда сформується, тоді і мотивація з"явиться.